Кремлівські маніпулятори залучають інтелектуальну еліту Сходу України

Як ви вважаєте, що треба пообіцяти авторитетним, успішним, талановитим людям, щоб вони одного фатального дня просто взяли й добровільно  вивалялися у лайні? Перекресливши усі свої минулі досягнення і поставивши хрест на репутації. Я правда не знаю. Не можу навіть уявити. Може, хтось підкаже?

Днями на Ютубі  з’явився ролик, смердючішим за який є хіба що телевізійні висери Дмитра Кисельова. Але той нешанований пан гадить принаймні на чужу країну, якої не шкода.  А ці авторитетні добродії «наклали»  на свою. Ту, яку не обирають. У якій народились, виросли і досягли успіхів.

«Фашистсько-бандерівську», ага.  Яку тепер терміново треба рятувати від міфічних внутрішніх ворогів за допомогою референдуму й федералізації, бо інакше – гаплик. Втім, цитувати цю муру  немає ніякого бажання. Якщо ще не бачили – подивіться. Тільки  попереджаю: тримайте себе в руках.  Монітор ні в чому не винен, не треба в нього плюватися.

Мені просто «чиста інтєрєсна»: скільки це зараз коштує? Якби «гаварящимі галавєшкамі» були якісь маргінали або нарвані параноїки – жодних питань.  Але ж тут зовсім інший випадок. Тут говорять люди від початку цілком адекватні, тобто  з клепкою в голові. До того ж, громадяни України (у яких є всі підстави не впадати в масовий імперський психоз), а не зомбовані російським телебаченням  мешканці РФ. «Звернення 100» – звучить. Невже їх таких справді сотня набереться?

Так, кожен має право на власну думку. Але вона в жодному разі не виправдовує брехні. У тому ж, що промовці на відео чогось не знають, не розуміють чи банально помиляються, їх запідозрити аж ніяк не можна  – через наявність вищої освіти, високого айкю, продуктивного мозку, здатного на елементарний аналіз, доступу до інтернету врешті решт.

…Послухайте, а може їх катували?  Ну, щоб довести до потрібної кондиції? Паяльником наприклад. Або  гарячою праскою.  Може, їм заганяли голки під нігті, піднімали на дибу чи затискали щось у дверях?

Принаймні передостанній оратор складає враження людини, якій вже пофіг, як вона виглядає і що про неї подумають  (що і наводить на думки про паяльник в дупі та інші моторошні подробиці родом із 90-х ).

Але ж будемо чесними: такі методи давно вийшли з моди, навіть у братків гепадопинського розливу. Навіщо ці заморочки, якщо можна все «порєшать»  іншим, більш цивілізованим шляхом, коли  питання зговірливості об’єкта –  лише у кількості нуликів на хрустких  зелених папірцях. З одного боку – логічно. А з іншого – ну не можна ж за гроші купити абсолютно все. Совість, наприклад. Скільки вона коштує? І як потім в очі дивитися – співробітникам, друзям, дітям? Та й навіть собі – у дзеркало. Тим більше, не забуваємо: йдеться про людей духовних, високоінтелектуальних, вразливих.  Про творчу еліту, для якої «презренний метал» ніколи не був пріоритетом.

Тоді що? Пропозиція, від якої не можна відмовитись? Взяття в заручники родин? Шантаж темним минулим? Що можна покласти на терези, аби воно переважило совість, гідність, здоровий глузд?  Ясно одне: замовники і автори  відеозвернення  були вкрай  переконливі.

Можна припустити, що погодившись на участь у «проекті»,  митці  сподівалися якщо не на широку підтримку, то хоча б на лояльність зрусифікованого Харкова,  розраховували на те, що відверта брехня не викличе ні в кого обурення.

Як же вони помилились.  Відразу після появи цього «нежданчику»,  у блогах харків’ян  (у тому числі – і самих  «підписантів») – розгорілися бурхливі обговорення, де червоною ниткою проходило риторичне питання: «Хлопці, ви ох..їли?».  Особливо дісталося Володимиру Миславському – цілком позитивному начебто чоловіку, кінокритику і викладачу: «І не соромно вам, Володимире, брехати?  Не відмиєтесь вже ніколи. Жоден порядний харків’янин не подасть вам руки. Їдьте, мабуть, жити в Росію – в Україні вам робити більше нічого».  «Ось не чекав! Хлопці, про який фашизм в Харкові йде мова? Це непорядно – так нагло брехати».

Хтось назвав їх «продажною сотнею». Хтось – «публічними генетичними відходами». А дехто не пожалів і більш міцних виразів. Але  ніхто не міг зрозуміти: що це було? Як? Чому? Що з ними сталося? З нормальними начебто людьми із здоровими мізками?

Хоча цікавішим тут є запитання, звідки ростуть кінцівки – хто придумав і профінансував цей «проект»,  хто записав відео і розповсюдив його в інтернеті. Можливо, це частина передвиборчої кампанії пана Добкіна – результат мозкового штурму непотопельного Геннадія Кернеса? Нє-а. Беріть вище. І текст, і відеоряд, і інтонації «спікерів» – все виконано в кращих традиціях «Раша-ТВ».  За кожним промовцем стирчать  ні з чим не зрівнянні ефесбешні вуха.  Так що не грішіть на одних Гепу з Допою. Вони, очевидно, лише посередники. Прораби, відповідальні за виготовлення кінцевого продукту.

А хто є  замовником – чудово ілюструють деякі фейсбучні пости непересічних росіян, одержимих імперською пошестю. Наприклад, відомий московський історик  пише у своєму блозі (надаю мовою оригіналу, бо цю маячню перекладати на державну – забагато честі): «В новой обстановке время начало работать против нас: в том, что в перспективе Украина распадётся, сомнений нет, но этот процесс может болезненно затянуться. Поэтому ближайшей задачей России является содействие активизации русского протеста на юго-востоке Украины, которое позволит не допустить майских выборов “президента”».

Як бачимо, нічого не приховується, все говориться відкритим  текстом.  Чи перебуває доктор  історичних наук на службі у ФСБ, чи постить цей бруд виключно за велінням серця – мені не відомо.  Ім’я професора навмисно не розголошую, щоб патріоти не кинулися зараз у цілком виправданому гніві тролити його блог – людина має слабку нервову систему, яка такої навали може не витримати. Не хочу брати гріх на душу.

… А от ще – теж звідти: «Ясно одно: пока смута на Украине не разгорелась с новой силой, юго-восток нуждается в широкой засылке эмиссаров, финансовой и пропагандистской поддержке пророссийских настроений, грамотной работе спецслужб».

Треба віддати належне: емісари не даремно їдять свій хліб. Спецслужби свою роботу виконують бездоганно.  З точки зору професіоналізму – жодних нарікань. Наші за ними просто не встигають, як не стараються.  Що поробиш –  майже столітній вишкіл, історичні традиції.  І потім ці… як їх… духовні скрепи, ось!  Укупі з «холодною головою» і «гарячим серцем». Така ось гримуча суміш. Їхня відповідь на наші коктейлі Молотова. (Стосовно «чистих рук» є певні сумніви, але то таке. Коли йдеться про скрепи, чистота рук значення вже не має).

Тож чекаємо тепер нових відео звернень – від творчих еліт Донецька, Дніпропетровська, Луганська. Можливо, навіть у ці хвилини вони шикуються, аби приєднатися до «руського протесту». Запобігти цьому, мабуть, неможливо. Застерігати – даремно. Тому просто кілька слів на згадку. Усім наявним і майбутнім учасникам «продажної сотні». Може, хтось та й почує.

Справа в тім, що нинішня ситуація  – це не лише протистояння неофашистської Росії на чолі із новітнім фюрером і незалежної України, яка вже кров’ю виборола своє право на свободу. Це справжня війна між добром і злом. Між світлом і темрявою. І ви знаєте, що це не пафос, що так воно і є.  Я розумію: потрібні дуже вагомі причини (і, напевно, вони у вас були),  щоб  у цій ситуації (особливо – у цій!) продати душу дияволу.  Біда в тому, що назад  її вже не викупиш.