Знеструмлена, але нескорена і … непереможна!
У нормальних людей перед зустріччю із Всевишнім — тиша, соборування, каяття у допущених гріхах, прохання на прощення і помилування. А на росії хочуть помирати “с музыкой”…
Як відомо, все пізнається в порівнянні. Користуючись таким підходом, можна визначити основні тренди розвитку того чи іншого учасника світового співтовариства, відчути імпульс його духовного та інтелектуального злету, масштаби технологічних завдань, які перед ним стоять, або навпаки — побачити, як даний “член”, охоплений духовним мракобіссям котиться в прірву історичного небуття і в цій своїй оскаженілості намагається погубити якомога більше невинного люду. Це — відомий чисто російський проєкт — “помирать, так с музыкой”. У нормальних людей перед зустріччю із Всевишнім — тиша, соборування, каяття у допущених гріхах, прохання на прощення і помилування. А тут “с музыкой”.
Минулого тижня завершив роботу ХХ з’їзд КПК. Товариша Сі переобрано на третій термін керівником КПК, фактично на пожиттєве керівництво Китаєм — другою економікою світу. В своїй промові від імені 96 млн армії комуністів Китаю товариш Сі поставив завдання перетворити Китай на “багату, демократичну, цивілізовану, гармонічну та чарівну соціалістичну модернізовану країну”. Ці амбітні плани повинні бути виконані до 2049 року, коли Китай святкуватиме 100 річчя своєї незалежності.
В зв’язку з цим мені пригадався вересень 2010 року. До Києва прибув батько сингапурського дива Лі Куан Ю. Одним із пунктів в його програмі перебування в Україні був виступ перед слухачами та професорсько-викладацьким складом Дипломатичної академії України при МЗС України. Незмінний прем’єр-міністр протягом майже тридцяти років цієї унікальної острівної держави, він був бажаним гостем у вищих світових політичних колах, академічних середовищах, послухати його роздуми про світову економіку, її тенденції, взагалі про те, куди рухається і буде рухатись світ було надзвичайно і цікаво і корисно. Після виступу Лі Куан Ю, де він виклав свої погляди на всі ці процеси, учасники зустрічі мали можливість задавати запитання. Якщо резюмувати сутність всіх запитань, які торкались нас — України і так само резюмувати сутність відповідей міністра — ментора, то вона зводилась до однієї поради — “Вчіть китайську мову, намагайтесь якомога тісніше зблизитись з Пекіном, досягайте дипломатичним шляхом статусу справжнього стратегічного партнера”. По суті, неабияка істина. Здавалось, і так все це зрозуміло. Правду каже Лі Куан Ю. Хто б сперечався? Але пройшло не так вже і багато часу, якихось 12 років і виникає запитання: “А що було зроблено, щоб ці очевидні речі хоч якимось чином наповнити реальним змістом!”. А практично нічого. Ми Китай поки що прогавили. Я усвідомлюю наскільки легко критикувати цей провальний напрям нашої дипломатії, але глибоко переконаний, що відсутність серйозного усвідомлення значення досягнення статусу стратегічного партнера з Китаєм, заспокійливість його традиційним “нейтралітетом” по відношенню до гострих проблем сьогодення в Раді Безпеки ООН, беззастережне прийняття аксіоми, що курс на зближення із Вашингтоном автоматичне робить неможливим зближення з Пекіном, привело до того, що я м’яко називаю — “прогавили”. До речі, вже майже рік відсутній наш Посол в Пекіні. Виникає питання: “Він кому потрібен більше — Пекіну, чи нам?”.
В середині жовтня, точніше 12 числа, в США нарешті була прийнята Стратегія національної безпеки. “Нарешті”, тому що мала бути оприлюднена ще рік тому назад, але військова агресія рф проти України пригальмувала оприлюднення цього документу, який має колосальне значення не тільки для країни автора, а по великому рахунку для всього світу. Із нього випливає, що США не прагнуть нової холодної війни, але, поскільки конкуренцію ще ніхто не відміняв як рушійну силу історичного процесу, то найближче десятиріччя буде характеризуватись напруженим змаганням основних гравців, які і будуть формувати новий світовий порядок. рф в цьому процесі, на глибоке переконання авторів Стратегії, участі не братиме. Важливо підкреслити, що Китай розглядається в документі як величезний виклик, суперник по конкуренції, але не як ворог і стосовно Пекіна, на відміну від москви, будуть спроби домовлятись. Тобто акцент робиться на дипломатію, а не на силові методи. росія ж, на думку авторів Стратегії, становить першочергову і постійну загрозу міжнародному миру і стабільності, що виключає її з кола цивілізованих гравців. І мова не йде про протистояння колективного Заходу і росії. Йдеться про фундаментальні цінності, принципи Статуту ООН, які базуються на повазі до суверенітету та територіальної цілісності на заборону захоплення територій методом військових агресій.
Ось такі дві події я вихопив із життя двох провідних держав світу, щоб показати чим переймається тамтешня еліта, як планує своє майбутнє, якими методами збирається його досягати. До речі, торгівля між КНР і США зросла за вісім місяців 2022 року на 50 млрд доларів і все це за рахунок експорту китайських товарів у США.
А тепер давайте заглянемо за поребрик. Подивимось над вирішення яких “глобальних” завдань сконцентровані “уми” держави, армія якої є “другою в світі”? Підірвати Каховську ГЕС і звинуватити Україну. Як вам така “стратегія розвитку”!? Я вже не дивуюсь і не обурююсь. Адже ми живемо в паралельних світах. Вірніше, вони в своєму мракобіссі відірвались від реальності і крім того, щоб знищувати все і вся, в своєму “плануванні” піднятись вище вже не можуть. Це їх рівень — не творення, не конструктивна розбудова майбутнього, а тотальне знищення сучасного. Воно їх і знищить.
В Старому Завіті — Книга пророка Осії — сказано, хто посіє вітер, той пожне бурю. Амінь.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
