ЖПН української дипломатії
Одразу поперед;аю: ЖПН – не написане з помилками нехороше слово…
Уже звичними стали скорочення-Блок Повернення Папєрєдніков -БПП, «Жити по-новому!» – ЖПН…
Тільки не можу визначитися, яке скорочення найбільше підходить до визначення українського провінціалізму та меншовартості – АП чи МЗС?
Для початку, дозволю собі вкотре нагадати слова Юрія Шевельова:
«Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини – живуть і сьогодні» (Ю.Шевельов. «Москва. Маросейка»).
І подумки повернутися до прем’єри оновленої «Свободи слова» на ICTV… Зокрема, до виступу насправді дуже шанованої мною (бо вона належала до нечисленної жменьки у фракції БПП, яка працювала і нині працює реально на Україну) пані Ірини Геращенко.
Правда, до її твердження, що обговорювати нараду послів – «ми не можемо відкривати карти», завдання перед ними – державна таємниця! – маю певні застереження.
Дійсно, зовнішньополітична стратегія виробляється не під софітами. (Був би злим – написав би, що й не в Києві, а у Берліні, Парижі та Москві). І виступ Президента, очевидно, містив і закриту частину. Але ж була й відкрита! Сам слухав по трансляції (УВАГА!) каналу «Ньюсван». Так, друзі, не по першому національному, не на каналі найчесніших новин, а по…
І Президент говорив серйозні та змістовні (з ним трапляється!) речі. Кажуть, що й Клімкін, цей діамант у короні української дипломатії – також… (Штанимаєр постарався?!)
І я, старий , але все ще наївний, подумав – реформування нашої дипломатії, зміни та завдання (які Клімкін назвав не стратегічними, не продуманими, а «амбітними») мали б пройти грунтовне та глибоке громадське обговорення…
Тренд є такий… Щоб складалося враження участі громадянського суспільства. Хоча б на втіху грантодавцям.
Вирішив пошукати тексти (в яких не «розкриваються карти», а визначаються шляхи перетворення України з об’єкту на суб’єкта світової політики). На сайті Президента… На офіційному сайті МЗС…
І тут мене спіткала велика радість!
На офіційному сайті МЗС останній виступ міністра датований жовтнем 2015 – «Жінки, мир та безпека». Останнє інтерв’ю – вереснем 2015. Остання стаття-липнева, 2015 рік…
Не менш вражаючою є участь громадськості. Згадки про громадську раду (ганебну, але ж була!) – востаннє – весна 2015.
Архів громадських консультацій -2013!
Громадські експертизи…
Є сенс коментувати?!
Чув (у трансляції «Ньюсвану») у виступі Президента щось про дипломатичні кадри.
Правда, поки що наше військо зміцнюється новими генералами… Подейкують, таємними указами… А наша дипломатія – новими послами? Ні? Розгубилися у неміряній кількості кандидатур? Чи воно таке, другорядне… Важливіше підібрати слухняну молодь до центрального апарату?
Знову підкреслю, як це робив нещодавно у «Другій сигнальній»…та «Шостому останньому», що підготовка дипломатів – справа ювелірна, продукція-штучна…
У цьому контексті подивімося не тільки на те, кого готує Інститут міжнародних відносин, а й на Дипломатичну академію МЗС. І на її керівництво, і на науковий потенціал, і на тісний зв’язок з практикою дипломатичної служби…
А ще – замислимося над деякими новаціями. Трохи відволічуся. До нової поліції набирали після тестування, після детекторів… Після перевірки знань та вмінь… На жаль, це не гарантувало, скажімо, від Кривого озера… Тому тести, детектори та інші ласощі навряд чи гарантуватимуть якість дипломатичних кадрів, а от відсіювати «небажаних» для керівництва – запросто…
Для мене, особисто, очевидно – дипломат має володіти мовами…
Тут знову дозволю невеличкий відступ , звернувшись і до власного досвіду. У роки роботи Генеральним консулом в Алмати дружив з послом Іспанії. Який вивчав…казахську. Наслідуючи його, не тільки став ближчим до людей, які вміють цінувати повагу до свого народу, але й (хоча й за допомогою друзів, бо на рубежі 60-річчя вчити мову важко!) порівнювати публікації у російськомовній та казахськомовній пресі… І бачити помітну різницю…
А ми готуємо, скажімо, дипломатів середньої ланки до роботи в Грузії, Казахстані, Узбекистані… зі знанням мови цих країн?
Про закритість та «елітарність». Знову нагадаю: у роки становлення молодої української дипломатії у політичній референтурі Посольства України в РФ не було жодного «кар’єрного» дипломата. А.Зленко, М.Макаревич, Б.Тарасюк пішли на таке… І з моїх колег( я працював там радником-посланником) «виросло» три Надзвичайні та Повноважні посли та ще кілька відомих дипломатів та дипломаток, міжнародних аналітиків високого ґатунку…
Тому сьогоднішня кадрова проблема та ставлення сучасне до дипломатів викликає в мене занепокоєння. Дай, Боже, помилитися!
Сьогодні – ні слова не скажу про інформаційну складову зовнішньополітичної діяльності. Сайти посольств, як і раніше, не інформують про війну Росії проти України.
Ні слова про нагальну необхідність запровадити ВІЗОВИЙ РЕЖИМ з РФ…
Це – як волати у пустелі.
***
«Не розкриваючи карти»… Добре сказано. Але, сподіваюся, хоча б розуміючи, що:
– Все помітнішою стає тенденція вирішувати проблеми окупації Криму, російської агресії на Донбасі за участю Путіна але без участі України;
– Все прогнозованішою стає перспектива зміни політики щодо України недругорядних держав світу (вибори!);
– Все очевиднішою – необхідність пильної уваги та контролю суспільства за реалізацією стратегії (може, буде й така) зовнішньої політики України.
Бо безконтрольність «мого мирного плану» та Мінсько-Мюнхенського договірняка, також сприяли продовженню життя й до сьогодні трьом страшним ворогам українського відродження – Москві, українському провінціалізмові та комплексу Кочубеївщини.
Так думаю.
