Зеленському ніхто не пише…
Зеленський, мабуть, справді повірив у власну тезу, що для завершення війни нам треба «пєрєстать стрєлять». Але чергове загострення на фронті та відмова Росії підтримати пропозицію України щодо дотримання режиму припинення вогню на Донбасі розвіяли цю ілюзію.
До того ж упереджена позиція спецпредставника ОБСЄ Грау, яка підсумовуючи засідання ТКГ, заявила, що сторони нібито «наголосили на важливості дотримання в повному обсязі заходів щодо посилення режиму припинення вогню», але не згадала про відмову Росії їх підтримати, остаточно поховали сподівання на «дипломатичний геній» Кравчука в ТКГ.
Після загибелі чотирьох українських військових під Шумами, Зеленський оголосив про свій намір обговорити загострення на Донбасі з лідерами «нормандської четвірки». Москва відмахнулася від такої пропозиції, мовляв, у нас «в планах немає розмови із Зеленським». Меркель та Макрон ідею Зеленського проігнорували, проте охоче погодилися на пропозицію Путіна обговорити Донбас на тристоронній відеоконференції… Чому — це окреме питання.
Заохочений поступливістю Берліна та Парижа Кремль відверто брякає зброєю на українських кордонах. Причому речник Путіна зухвало заявляє, що РФ «пересуває війська в межах своєї території на свій розсуд, це не повинно нікого турбувати», а міністр Лавров стверджує, що нібито Україну ззовні підштовхують до розв’язання гарячого конфлікту на Донбасі та погрожує «руйнуванням країни» в разі його ескалації.
США такі дії Москви сприймають як серйозну загрозу. Після того, як Росія почала стягувати війська до кордону з Україною, європейське командування збройних сил США привело свої війська у повну бойову готовність. Інтенсифікувалися контакти по усіх лініях між Києвом та Вашингтоном. Так, міністр Кулеба обговорював загострення на Донбасі з Держсекретарем США Блінкіним, Єрмак — з радником Президента США з національної безпеки Салліваном, Начальник Генштабу — з головою Об’єднаного комітету начальників штабів США. Міністр оборони США Остін пообіцяв міністру оборони України Тарану, що в разі ескалації російської агресії, США не залишать Україну наодинці. Заступники Єрмака зустрічалися з цього приводу з представником НАТО та послом Канади (Президент Зеленський тим часом спілкувався зі своєю естонською колегою…) Першого квітня НАТО висловила крайню стурбованість стрімким нарощуванням російських військ біля кордонів України та наголосила, що саме Москва несе відповідальність за загострення ситуації на Донбасі. Врешті- решт і Президент Байден, проковтнув образу, закрив очі на незакрите кримінальне провадження проти нього і позвонив Зеленському, щоб висловити підтримку.
А Берлін та Париж не випустили ні пари з вуст. Ба більше, ні Меркель, ні Макрон не вважають за потрібне навіть проінформувати українську владу про перебіг та результат своїх бесід з Путіним. Це вже не просто відхід від формули «нічого про Україну без України», це її повне ігнорування. Можливо Меркель та Макрон не бачать в Зеленському партнера по переговорах, але коли країна стоїть перед загрозою відновлення активних бойових дій з боку Росії таке мовчання аж ніяк не дружнє.
Виникає питання: чи залишилися в «нормандському форматі» союзники України? А якщо цей формат починає перетворюватися на «мюнхенський», то чи варто Україні грати у ньому роль Чехословаччини 1938 року?
Олександр МАЦУКА, дипломат, колишній співробітник Секретаріату ООН,
директор секретаріату Ради Безпеки ООН у 2012-2016 роках
