За вчителів, які вимагають гроші, візьметься міліція

Правоохоронці Київщини просять батьків звертатися до них, якщо в навчальних закладах з них беруть «добровільні внески»

Відділ по зв’язках з громадськістю ГУМВС у Київській області розповсюдив днями цікаву заяву, яка стосується «шкільних поборів». Це – реакція на звернення до міліції жителя села Глевахи, з якого вимагали 500 доларів за те, аби його дитину взяли до дитсадка. Завідуючу закладу спіймали на гарячому,  проти неї відкрите кримінальне провадження, і їй тепер «світить» до трьох років з конфіскацією.

ВИМАГАЮТЬ ГРОШІ – ТЕЛЕФОНУЙТЕ!

Але цей випадок, на жаль, не поодинокий, тому міліція і звернулася до батьків.

«Хочеться нагадати батькам, законодавчо в нашій державі встановлено, що освіта у школах і садках державної і комунальної власності безкоштовна. У навчальних закладах благодійними внесками можуть займатися виключно батьківські комітети. Ані директор чи завідуючі, ані вчителі чи вихователі жодного відношення до цього не мають. Нікого не можуть примушувати здавати кошти на утримання школи або дитсадка. Всі внески – виключно за бажанням батьків.

Якщо ви маєте бажання допомогти закладу, де навчається ваша дитина, ви маєте контролювати використання своїх же коштів. Для цього потрібно перераховувати гроші на розрахунковий рахунок школи або садка, вказавши цільове призначення, наприклад «Кошти на ремонт спортивного залу дитячого садка №….» тощо, а не давати певну суму комусь у руки. Кожен навчальний заклад має відповідні рахунки в банківських установах, про що деякі батьки навіть не здогадуються.

Якщо у вас все-таки вимагають гроші, потрібно одразу звернутися до Управління державної служби боротьби з економічними злочинами ГУМВС України в Київській області за телефонами: 271-60-16, 271-63-82 або 102.

Шановні батьки, пам’ятайте, хабар – це кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання і тому, хто отримує, і тому, хто дає. Бережіть свою гідність і не ставайте посібником злочину».

ЕЛЕМЕНТ ВИЖИВАННЯ

Безумовно, це схвальна ініціатива. Але ж добровільно-примусові внески батьків є елементом виживання навчальних закладів, чи не так? Тому ми вирішили дослідити цю тему, тим більше, що сьогодні батьки готуються до випускних, а коштує це ой-ой-ой скільки.

Інститут Горшеніна  якось оприлюднив результати опитування під назвою «День знань в Україні». Інтернет  одразу заряснів заголовками: «Більше половини українців скаржиться на шкільні побори», що є відвертою брехнею. Бо насправді запитання звучало так: «З якими проблемами, на ваш погляд, найчастіше стикаються батьки школярів?». Один з варіантів відповіді, який і набрав 53,8 % — «Постійні збирання грошей на ремонт школи і подарунки вчителям». Констатувати проблему і скаржитися на побори — речі все-таки різні, а іноді й несумісні (привіт колегам).

ПОБОРИ – ВІД «ПОБИРАТИСЯ»

Давайте розставимо крапки над «і». За «Словником» Ушакова, побори — це надмірний непосильний податок, хабар і вимагання грошей. Але ті, хто кажуть про шкільні побори, мають на увазі дещо інше. А саме: збирання грошей із батьків (і саме батьками) на потреби школи, з якими вона самотужки не може впоратися через брак фінансування. Не секрет, як у нас фінансується освіта. Так, що вистачає лише на комунальні послуги і зарплату вчителям. На ремонт школи, охорону, закупівлю меблів, техніки, мийних засобів та інших необхідних у школі речей грошей не передбачено взагалі. Як викручуватися — незрозуміло. Директори і вчителі не приховують, що без батьківських грошей школи просто не виживуть. Тож змушені «побиратися».

При цьому йдеться лише про благодійні внески, які батьки можуть сплачувати добровільно. В принципі можуть і не сплачувати. Теоретично. А навчатися можна й у неремонтованому приміщенні — із рваним лінолеумом, обшарпаними стінами і штукатуркою, яка час від часу має властивість обсипатися. І сидіти за старими партами, на яких викарбувана усна народна творчість багатьох поколінь. Але ж батьки самі воліють, аби діти здобували знання в людських умовах. Інша справа — які умови вважати людськими. Це вже залежить від фантазії та апетитів самих батьків, які й займаються збиранням грошей. Відбувається це, зазвичай, за однією схемою.

ПЛАТА ЗА «ЄВРОПУ»

Скажімо, в кожному середньостатистичному класі є одна-дві, максимум три навіжених матусі, здебільшого непрацюючих, із більш-менш забезпечених сімей. Із першого року навчання своїх чад у школі вони беруть владу у свої руки і не випускають її до кінця. Саме їх обирають до батьківського комітету, і саме вони є ініціаторами не лише необхідного косметичного ремонту класу, а й придбання нових меблів, зміни вікон, перестилання підлоги та інших дизайнерських дрібниць (без яких узагалі-то можна було б обійтися, але хочеться, щоб усе, як у людей. Бо дітки мають навчатися не в хліву, а «в Європі». А за «Європу» треба платити). Одна з обов’язкових статей витрат — подарунки вчителям. Хоча в омріяній Європі такого і близько нема, але в нас це святе. До речі, самі вчителі здебільшого від збирання грошей і навіть розмов на цю тему свідомо дистанціюються. Передають слово голові батьківського комітету і навіть демонстративно виходять із класу — ніби наголошуючи, що не мають до цього ніякого відношення. Після того, як озвучують цифри, батьківський загал ділиться на три умовних угруповання. Перші — гаряче підтримують активісток і готові заплатити будь-яку суму, аби дитяті було комфортно. Другі особливого задоволення від перспективи розкошелитися не відчувають, але розуміють, що іншого виходу немає. І, нарешті, треті, як правило, нечисленні, платити не хочуть узагалі, бо не мають чим. Проте для батьківського комітету це не аргумент. Злісним неплатникам телефонують додому або чатують на них на вході до школи, доводячи, врешті-решт, до потрібної кондиції. Передостаннім аргументом є фраза «чому хтось має  платити за вашу дитину?». А останнім — «вам що, на власну дитину грошей шкода?». І часто це спрацьовує, навіть якщо в батьків немає зайвих грошей. Знаходять, бо подітися нема куди.

ЗАБУДЬТЕ ПРО КОНСТИТУЦІЮ

Ось уявіть ситуацію: клас збирає гроші на нові меблі. Якщо ви не здасте необхідну суму, ваша дитина просто сидітиме за старою партою і почуватиметься ізгоєм. Та й ставлення до неї буде відповідним. Правда, тут багато чого залежить від загальнолюдської культури — передусім, класних керівників, яких гіперактивні батьки іноді залучають до боротьби за грошові знаки. Подекуди трапляються справді дикі випадки цькування дітей, чиї батьки не в змозі внести певну суму. Скажімо, в одній із київських шкіл голова батьківського комітету разом із класним керівником гнобили дівчинку за те, що її батьки не захотіли здавати гроші на перестилання підлоги. У Кременчуці трьох дітей із малозабезпечених родин посадили на старі поламані стільці, бо їх батьки не змогли вчасно здати гроші на закупівлю нових. А в Полтаві навесні цього року один з батьків поскаржився самому міністру на те, що в школі з його дитини щомісяця вимагають по 100 гривень і водночас ні вчителі, ні члени батьківського комітету не надають відповідної звітності.

Але такі кричущі випадки все-таки є поодинокими. Як і волання про шкільні побори занадто принципових батьків, які вважають, що держава повинна забезпечувати школу всім необхідним. Так, повинна. І що далі?.. Від того, що відповідні норми є в Конституції, стіни в школі самі не пофарбуються. Медицина в нас теж безкоштовна. Але чомусь нікому не спадає на думку здіймати ґвалт, отримавши від лікаря перелік необхідних препаратів (бо в лікарні, окрім аспірину, валідолу і тарганів, уже років 20 нічого не водиться)…

ВИМАГАЙТЕ ЗВІТУ

Узагалі, моніторинг цієї теми в інтернеті показав таку тенденцію: здебільшого батьки ставляться до факту збирання грошей на потреби школи і класу як до усвідомленої необхідності. Тобто, спокійно і з розумінням. Відзначаючи, що їм зовсім не шкода викласти енну суму задля того, аби дитині було комфортно. Особливо, якщо їм надають повний звіт, на що витрачені ці кошти. А якщо звітувати не в традиції якогось класу або школи, і ви підозрюєте, що ваші кревні, замість фарби і нових штор, осядуть у чиїхось кишенях, — хто вам лікар, шановні? Добивайтеся, щоб перед вами звітували. Так роблять у переважній більшості шкіл, і це нормальна практика — коли вона стосується батьківських комітетів. А якщо йдеться про так звані благодійні внески у фонд школи, тут простежити подальший шлях грошей, звичайно, важче. Хоча директори запевняють, що можуть звітувати за кожну копійку. І, чесно кажучи, не думаю, що при нинішньому фінансуванні шкіл у когось підніметься рука привласнити ці кошти. Не лише тому, що там працюють здебільшого ентузіасти, які щиро вболівають за свою справу. Це питання можна віднести до розряду спірних. Але інстинкт самозбереження спірним не є. Навряд чи хтось захоче в такий спосіб наражатися на небезпеку і, чого доброго, ще піти під суд. Боротьба з корупцією в країні, хоча і мляво, але триває. І ні для кого не секрет, що ведеться вона саме на таких — найнижчих щаблях влади. Та й навіть якщо подивитися чисто прагматично, розтягати батьківські гроші просто не вигідно. Коли в школі, наприклад, тече дах, навряд чи директор (який передусім несе відповідальність за санітарний стан) замість того, аби полагодити його чи пофарбувати з’їдені грибком стіни в туалеті, привласнить ці кошти задля особистих потреб. Він же не ідіот, правда?..

БІДНІ, БО ДУРНІ

Схоже, шкільний фандрайзинг — явище непереможне. І винні в цьому не вчителі й директори шкіл, і навіть не батьківські комітети, в яких «Європа зашкалює». Винна держава, яка не фінансує належно систему освіти. А не фінансує не так через брак бюджетних грошей, як через недолугість бюджетної політики і нестачу політичної волі для того, аби її змінити. І не треба говорити, що держава бідна, давайте, мовляв, її пожаліймо. Ми тільки те й робимо, що її жаліємо, безмовно взявши на себе витрати на шкільні потреби. Хто добровільно, хто примусово. Але називати це поборами все-таки не можна. Швидше, додатковими податками, що витрачаються, до слова, більш ефективно, ніж основні, величезна частина яких іде й на утримання армії чиновників, політиків та інших різнокаліберних мешканців паралельних світів, які навчають своїх дітей у платних гімназіях за принципом «усе охоплено» і волають при цьому про неприпустимість шкільних поборів у державних навчальних закладах.