Яценюк вимагає у Тимошенко… закрити скриньку Пандори

«Треба поставити крапку в цій ганебній українській історії, коли політичного опонента діючого президента було ув’язнено, закрити скриньку Пандори, яка відкрита вашим урядом»

Арсеній Яценюк, пароплав і чоловік, – Олександру Єфремову, чоловіку і пароплаву.

Аби розшифрувати справжній сенс і глибину цього меседжа, треба спочатку зрозуміти, кому насправді він адресований. Звичайно, злочинній владі, скажете ви. Щоб мала совість і випустила Юлію Володимирівну із вʼязниці з відповідним формулюванням. Тобто не просто спину підлікувати (а потім знову на шконку повернутися), а поїхати до Німеччини вже вільною людиною.

Але Арсеній Петрович – хлопчик розумний. І прагматичний до повного абсолюту. Не вірте, коли він корчить із себе революційного романтика – там усі ходи прораховані, репліки завчені, міміка відпрацьована перед дзеркалом. І цей розумний хлопчик стопудово знає, що регіонали теж не дурні. І розуміють, що з виходом Тимошенко на волю з усіма витікаючими – скринька не лише не закриється, а й розверзеться так, що дверцята з петель позлітають. І тоді вже мало не здасться нікому. Хазяїну – в першу чергу. Хазяїновій сім’ї – у другу. Ну і численній обслузі – само собою. Тож який сенс одному розумному чоловікові переконувати інших розумних людей власноруч робити собі бяку?

Можна було б припустити, що ці слова Яценюка (втім, як і будь-які інші) – звичайна гра на публіку і спрямовані вони простим виборцям, аби не відволікалися на мультики та пам’ятали, хто у нас за справедливість. Але справа в тому, що закрита скринька Пандори – явище електорально непривабливе. Вона потрібна політикам (всім), але не потрібна виборцям (нікому). Навіть ті з них, які щиро бажають, аби крапка «в цій ганебній українській історії» була таки поставлена, не в захваті від ідеї закрити скриньку зовсім і тим самим позбавити себе, можливо, єдиної втіхи у житті. Бо зачинена скринька – це пісно, нудно та нецікаво. Це, зрештою, підло стосовно виборців. Тим більше, що ми це вже проходили та жодного задоволення з того не мали.

Виходить, Яценюк, який професійно піариться на всьому, що погано лежить, менше всього думав цього разу про пересічних.

Виникає питання: а чому Арсеній Петрович взагалі вирішив, що коли крапка буде поставлена, скринька закриється сама собою? Хто йому наговорив цих дурниць? Звідки така впевненість? А дуже просто: Яценюк судить по собі. Тому що, якби він був на місці Юлії Володимирівни, запросто дав би обіцянку, що, коли стане президентом, не чіпатиме колишніх кривдників. І таки виконав би її! Не з особистої порядності та політичної філантропії, а з надзвичайно розвинутого інстинкту самозбереження. У нього і живий приклад є – блаженної пам’яті Віктор Андрійович. Якому, щоправда, запечатаної скриньки досі вибачити не можуть, але ж то дрібниці у порівнянні з тим, що життя вдалося…

Отже, методом дедукції доходимо такого висновку: очевидно, меседж Яценюка адресовано… самій Юлії Володимирівні. І звучить він насправді так: «Юля, радість наша! Пацани просили передати. Пообіцяй їм, що, коли на гору видерешся, нікого з них пальцем не зачепиш. Дай залізобетонні гарантії. Інакше випхати тебе за кордон, можливо, і вдасться, а ось на помилування можеш не розраховувати».

Звичайно, Юля може почути і розшифрувати це послання. Тим більше, що такі меседжі – приховані чи відкриті вона наразі, ймовірно, отримує звідусіль. Але, навіть дослухавшись до порад і пообіцявши бути слухняною дівчинкою (у чому є великі сумніви), Юлія Володимирівна ніколи цієї обіцянки не виконає. Інакше вона вже не буде Юлією Володимирівною. До того ж уже відкрита скринька Пандори «назад» не закривається. Навряд чи хтось цього не розуміє. Включаючи і самого Арсенія Петровича. То навіщо тоді взагалі струшувати повітря? А робота у нього така.