Янукович і діти
Діти реагують на те, що відбувається в країні щиро і по-своєму
Коли наближався розвал «саюза», я була маленьким дівчиськом. І з життя «тієї держави» у пам’ять врізався один момент. Ми, діти, бавимось біля бабусь, які сидять на лавочках і обговорюють якісь політичні процеси. Згадують Леніна. І я питаю, чи правда те, що Ленін був злим? Сусідки зі страху замовкають, баба Ніна «ціхає» на мене і попереджає – про Леніна так не говорять, або якщо говорять то пошепки і в квартирі…
З того часу багато змінилося. Союз розвалився. Є Україна. Є її влада. А діти і далі продовжують реагувати на політичні події, які аж ніяк не повинні їх турбувати. Просто так складається, що вони не можуть стояти осторонь. Є розмови вдома (так і я дізналася про «злоголеніна»), є зачинені дитячі атракціони, яким небезпечно працювати у певні часи, є не куплені іграшки, бо гроші що призначались на них пішли на інші добрі справи. Є батьки, що постійно кудись бігають, нервуються, турбуються, мало знаходяться в дома і у них стало менше часу на своїх чад. Є і «той», що уособлює в собі ті події та речі, які навіть малечі не до вподоби, бо дуже позначаються і на них. Навіть якщо батьки і намагаються мовчати – діти все-одно чують і вловлюють те, що відбувається навкруги.
Фото, з цими білявочками – приклад. Це дочки одного з моїх керівників. Фото він отримав, знаходячись на патрулюванні району. Каже, що нічого такого їм не розповідав (спеціально може і ні, але знаючи його, точно в іншій кімнаті щось, та мав говорити). Так діти «підбадьорили» батька, якого вдома останнім часом можна було застати тільки мабуть, у тому випадку, якщо б дружина прив’язала до батареї. Дорослі активність у такі часи тільки підтримають. Діти бачать інше. Тому зрозуміло, що того, хто міняє їхнє життя в такому напрямку, вони вважають ворогом. По-дитячому це чесно. По-дорослому зрозуміло.
А я і далі згадую Леніна…
Олександра Васильєва
