Який Шевченко влаштовує Януковича?

Або Іще раз про святе…

«До свята готові», – звітують чиновники щодо майбутньої великої події. Адже 2014 рік буде офіційно проголошено Роком Тараса Шевченка. Святкувати планують пишно та з помпою. Насправді всі ми знаємо, що вийде з пшиком і скромненько, бо ж більшість грошей, виділених на Кобзаря, благополучно кануть кудись, де лани широкополі, і Дніпро, і кручі… Але пофантазувати можемо!

Уявити обсяг потрібного фінансування не важко. Одне тільки видання повного зібрання творів Тараса Шевченка у 12 томах та «Шевченківської енциклопедії» у 6 томах чого варте! Ну, чого, власне, варте, ми й не знаємо, бо точні суми, котрі виділяються на кожен проект, лишаються похованими десь у стосах міністерських паперів. Щоправда, міністр культури Леонід Новохатько запевняє про завершення друку зібрання…

З одного боку, то велике щастя – видати книгу, котра й так є на полиці майже в кожній родині. Оновили й добре. Але до всіх бід із непрозорим фінансуванням додалася ще одна. Та, що споконвіку сидить у голові наших співвітчизників. Ідея вислужитися будь-яким чином і способом, бути запобігливим, навіть запопадливим – ось основна мета українських чинуш. Саме вона, а не декрети партій і НКВС, що колись знищували людей, які претендували на якусь національну ідентичність. Ця ідея й досі нашіптує місцевим чиновникам нічогенькі такі ідеї.

Наприклад, цієї весни у селі Моринці (на малій батьківщині Шевченка) людям фактично заборонили святкувати день народження поета, точніше, читати його вірші. Навіть власне свято вирішили провести о 7:30 ранку, щоб поменше свідків ганебної події було. Місцеві мешканці згадують, як два роки тому їх голова ховався в туалеті, аби не зустрітися ненароком із Тимошенко, котра так невдало приїхала з візитом до села. Чи був наказ згори: не читати в День пам’яті Шевченка його ж вірші?! Однозначно – ні. Просто страх за добреньке місце у сільраді змушує пересиджувати темні часи хай навіть у вбиральні.

Але то події давно минулої весни… А ось кілька тижнів тому вчителі Харківщини пережили дежавю – згадали добрі старі часи, коли переховували заборонену літературу по домівках. Бо напередодні перевірки з Києва попередили, що має лишитися тільки один. Для недолугих пояснюємо: один – це гриф МОН на літературі, або вона принаймні має бути рекомендованою. Шевченко, наприклад, дозволений, але тільки 2013 року випуску. Чим гірші попередні видання та як можна зіпсувати Кобзаря, достоту невідомо. Якщо попросити пояснити місцевий відділ освіти – там теж навряд чи зможуть. Але запопадливість, панове, ніколи не завадить!

Ще одне прохання харківських чиновників – узяти портрети президента в рамочку. Те, що вони мають бути в кожному класі, – це само собою. Хоча прямого розпорядження про це ви знову-таки не знайдете. Проте рекомендувати ніхто не забороняв. А пригадуєте не такі вже й старі часи, коли на початку 90-х натхненні новими тенденціями українські педагоги чи не в кожному класі змінили портрет Леніна на Шевченка? Згодом, знову ж таки перебуваючи під революційним впливом – цього разу помаранчевим, учителі заходилися облаштовувати кабінети портретами Ющенка. Але це, швидше, була ініціатива знизу – від директора школи чи керівника класу. Тепер же чиновники відділків освіти турбуються про кожну школу, аби ніхто не залишився без рекомендацій. І не забувайте про рамочки, панове!

Не всі педагоги приєдналися до боротьби за місце над дошкою. Так, я вже багато років товаришую з Ганною Михайловою – вчителькою однієї з білоцерківських шкіл. Вкотре заїхавши до цього невеликого міста в Київській області, заходжу й до її школи. У вітальні на почесному місці привітно усміхається школярам немаленький такий Янукович. Сподіваюсь побачити його меншу копію у кабінеті пані Ганни. Ач, ні – тут, як і завжди, Шевченко. «Ніхто не наважується сказати мені зняти Кобзаря, аби повісити Януковича», – не без гордості каже про свій оберіг педагогиня. Ось так, хоч портретом, а національну ідею бережуть. Бо одна річ – щодня дивитися в очі великому поету, зовсім інша – бачити, як над твоїм учителем нависає ідеологічний дамоклів меч.

Є ще багато питань, які хотілося б порушити напередодні святкового 2014-го. Є навіть відчуття, що їх кількість зростатиме пропорційно витратам на відзначення свята. Хоча багато акцій і проектів має бути завершено ще до кінця року, грошей уже не вистачає. Наприклад, в Указі Президента України «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» є пункт: завершення створення художньо-просвітницького серіалу про життя та творчість Тараса Шевченка.

Що воно оте за «завершення створення»? Як виявилося, такий серіал і справді існує, вже навіть є 11 серій, які знімають ще з 90-х років. Якщо не знаєте про просвітницько-мильну оперу, тоді, до речі, не працює пункт «забезпечити широке висвітлення заходів з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка». Що ж відбувається з фінансуванням фільму наразі? Як повідомляє сайт компанії-виробника: «Із різних причин державного фінансування ще й до сьогодні немає, а якщо і буде, то навряд чи цього вистачить для повноцінної роботи по завершенню створення художнього фільму. Щонайбільше – це 50 % від кошторисної вартості робіт. А час іде!  Для завершення роботи над фільмом необхідно 10 мільйонів гривень ($1,3 мільйона)». Для зйомок багатостраждального, як саме життя Тараса, фільму кошти пропонують зібрати всім світом, перерахувавши на рахунок проекту…

Цікаво буде почути від нашої влади у підсумку звіт про завершення фільму та його достатнє фінансування. Хоча ідея виглядає привабливішою, ніж сотий передрук Кобзаря і всього, що будь-коли писав Тарас. Отже, до свята не те що готові, більше того, як уже зараз зізнається Новохатько, потрібні додаткові кошти.

То який же він у результаті вийде, наш Шевченко? Однозначно бідним і багатостраждальним, щоб не порушувати усталену роками ідеологічну установку. Небагацько так пограбованим – куди ж без цього? Обов’язково з «правильними» передмовами у виданнях і скромно кінематографічним (щоб зайвого ще й по телевізору не показати). А голова села Моринці повинен уже традиційно зустріти ювілей у туалеті, аби зайвого перед владою не ляпнути.

Усяке переживав ти, Тарасе, переживеш і це…