Виття на болотах: ознаки агонії, фаза перша

Ступінь захворювання російського суспільства набагато більший, ніж здається на перший погляд.

7 вересня депутати петербурзького муніципального округу “смольнінське” прийняли рішення направити до держдуми рф звернення з пропозицією звинуватити президента росії в.путіна у зраді через війну в Україні. Якщо бути точним, то це зробило 8 депутатів із їх загальної кількості 20.

Буквально на наступний день рада депутатів ломоносівського муніципального округу в москві напряму звернулась до в.путіна з проханням скласти повноваження президента рф.

Цікаво — що основні звинувачення цих місцевих периферійних “слуг народу” на адресу їх президента зводились до того, що війна призвела до загибелі російських трудових ресурсів, що негативно вплинуло на економічний стан рф, недолугі, на їх думку, дії путіна призвели до розширення НАТО, до посилення мілітаризації України і ні слова не було сказано про воєнні злочини, про геноцид українського народу, про Бучу, Ірпінь, Маріуполь тощо.

Пам’ятаєте, за радянських часів в лексиці радянської пропагандистської машини був штамп, якій лунав в усіх радіо і тв рупорів, ряснів на шпальтах радянських газет. Штамп про “ізраїльську воєнщину”. Їй приписувались всі можливі і неможливі гріхи, вона була винна опосередковано в тім числі і в тому, звичайно, в купі з “американської воєнщиною”, що в якомусь черговому колгоспі “40 років жовтня” знову не вродили буряки, або впали надої молока у корови-рекордсменки. А те, що саме в цей час працьовитий, дружній, енергійний народ Ізраїлю успішно освоював мертвонароджені землі пустелі Негев, перетворював її в квітуче поле із середньою урожайністю 80 центнерів пшениці з 1 га (і це в колишній пустелі!), ізраїльські колгоспники-кібуцники витворяли чудеса в сфері садівництва, тваринництва, землеробства про це в радянській пресі зовсім не згадувалось і не писалось. Не писалось відповідно і про те, що “знавесніла”, за радянськими ідеологічними оцінками ізраїльська воєнщина, саме і була покликана насамперед на те, щоб оберігати мирну працю своїх громадян, забезпечувати їх безпеку від ворожих сусідів, деякі із них до цього часу планують “скинути Ізраїль в Червоне море”.

А що ж російська воєнщина?  Що вона зробила для безпеки свого люду? Боялась розширення НАТО, яке із завершенням холодної війни перетворилось в стовідсотковий політико-оборонний альянс, прибрало всі свої ракети середнього радіусу дії з європейського континенту, військові бази з території Греції, Італії, Німеччини, Великобританії, (я  маю на увазі присутність військового компоненту США в цих країнах). Саме Вашингтон, як незаперечний лідер НАТО, протягнув руку москві щодо співробітництва, щодо участі в навчально-ознайомчих програмах НАТО, щодо договору про Відкрите Небо тощо.

Тепер між НАТО і рф 2500 км нового кордону. Швеція і Фінляндія вчасно спохопились, їх уряди і громади  зрозуміли,  що політика нейтралітету, неучасті у військових блоках поруч з таким сусідом як сучасна рф, може бути сприйнята нею, як запрошення до “російської воєнщини” прогулятись танками по просторах цих двох традиційно миролюбних скандинавських країн.

Тепер два слова про цих позаребрекових депутатів. Їх “громадянська мужність” хай залишиться із ними. Вона в мене поваги не викликала. Тому що, а якби бліц-криг вдався? За яким автоматично передбачалась “денацифікація”, “демілітаризація”, а по суті “деукраїнізація” із створенням відповідних фільтраційних (давайте речі називати своїми іменами концентраційних) таборів, масовими судилищами, вбивствами, грабунками, що реально було продемонстровано на прикладах Бучі, Гостомеля, Маріуполя, Ірпіня… Тоді б вони, мабуть, вітали б свого президента, адже шалених втрат (понад 50 000) росія ще тоді не понесла, Фінляндія, Швеція ще тільки думали (березень, квітень) вступати в НАТО чи ні.

Тобто цей виплеск “політичної свідомості” на 196 день війни від “рос.опозиції”, без натяку на співчуття жертві агресора дає підстави замислитись над тим, що ступінь захворювання їхнього суспільства набагато більша, ніж здається на перший погляд. І цей вірус охопив не тільки верхню політичну полицю, а розсіявся і в’ївся в усі соціальні верстви тамтешнього народу. Тут я можу погодитись, є, дійсно, є якась “загадковість” в їхніх душах. Але вона, ця “загадковість” не  навіює відчуття дива, казковості, а навпаки — тхне цвіллю, гнилістю, руйнуванням.

Ще ознаки Першої Фази. Розпочалась метушня біля підніжжя царського трону на посаду міністра оборони. Крісло під шойгу захиталось і на його місце претендують два конкуруючих між собою “маршали” — пригожин та кадиров. Чим би не закінчилась ця ротація, вона нічого суттєвого для кремля не змінить. “Запланований”, як вони пишуть, відступ із Харківщини це — “чергова перемога” “російської воєнщини”. Побажаємо їй побільше таких перемог.

Борис  ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України