Виття на болотах. Фаза III: “Кто виноват и что делать?”
Якісь голоси доносять чутки про те, що в рф нібито прокинулось громадянське суспільство, нібито тамтешні мешканці взялись за розум і готові розібратись із своєю владою, яка так талановито і невпинно тягне їх в безодню. Не вірю і не повірю ніколи!
Немає там ані найменших ознак саме громадянського суспільства, як його розуміють притомні члени світового співтовариства. Якщо до цього часу жодна тварюка не встромила багнет в землю і не заволала: “Хлопці, схаменімось! Що ми робимо? Це ж наші віковічні і вікопомні сусіди. Нам з ними жити до другого пришестя”. Більш того, якщо жодна тварюка не направила цього багнета проти свого генерала, який видає злочинні накази і далі по ланцюжку проти самого генерала над генералами, то про який просвіт у свідомості цих нелюдів може йти мова, про яке громадянське суспільство можна просторікувати? Вони і воно не сумісні як вода і полум’я. З цього рою ніколи не буде меду. Цей рій — не бджоли, цей рій — гнійні мухи, вирощені на скотомогильниках рашизму, вони вилетіли із лайна і тільки його можуть розповсюджувати. Якщо ж там і існує з десяток нормальних людей — Ю. Шевчук, Л. Ахеджакова, О. Басілашвілі, А. Макаревич і, звичайно, Алла Борисівна із Максимом (до речі, жодна особа із цього списку не є етнічним руським), то це на громадянське суспільство аж ніяк не тягне.
Інша справа, що деякі покрекування із того, позапоребрикового світу доносяться. Але про що вони? “Плахое снабжение”, “ужасные условия пребывания мобилизованных”, “отсутствие необходимой медицинской помощи” і десятки інших скиглень такого роду. Якісь морпіхи написали своєму губернатору скаргу про те, що їх вбивають. Трощать десятками, іноді сотнями за добу доблесні воїни ЗСУ, боронячи рідну землю. А що ж ви хотіли? Пишіть скарги і надалі, вам губернатор допоможе. А губернатор над губернаторами ще й додасть.
Як історик-міжнародник нагадаю, що в радянські часи доктринальною заманухою в стратегії і тактиці зовнішньої політики СРСР, читай кпрс, була теза про “peaceful coexistence”, тобто ідея мирного співіснування. Малось на увазі, що СРСР наймиролюбніша сила на планеті і допускає, що поруч в принципі можуть існувати дві протилежні системи — соціалістична і капіталістична і підґрунтя для виникнення глобальної війни між ними об’єктивно не існує. Більш того, можливе навіть співробітництво в торгово-економічній сфері, науковій, спортивній, але тільки не у світоглядницькій. Ідеологічна зона була поза обговоренням. Табу. Поскільки, як казав творець СРСР: “Марксистское учение всесильно, потому что оно верно», радянським людям можна було спокійно спати, бо вони були впевнені, що рано чи пізно марксистсько-ленінська ідеологія все рівно переможе так звані буржуазні ідеї, а поки що із загниваючим заходом можна поторгувати і потерпіти його присутність на планеті. Чого тут було більше — реальної дурості, інтелектуальної імпотенції, чи взагалі все воно було від лукавого? Хай розбираються ті, хто досліджує той пласт історії і виносить свою експертну оцінку.
Ця концепція “мирного співіснування” фактично народилась на ХХІІ з’їзді кпрс, на початку так званої хрущовської відлиги і набула вагомих форм і змісту у брежнєвську епоху. (Пізніше, з приходом до влади М. Горбачова вона якось зщулилась, по суті вийшла із партійної риторики і почали навіть з’являтись натяки на можливості застосування “теорії конвергенції”, тобто можливого злиття, переплетінні двох протилежних соціально-економічних систем, звичайно, без співпраці в ідеологічній сфері, але і про це говорилось вже якось не так рішуче і не так дидактично).
Проте, повернемось до концепції “мирного співіснування” у виконання радянських вождів. Це “мирне співіснування” аж ніяк не завадило ним залити кров’ю у 1956 р. вулиці Будапешта, в 1968 р. – Праги, потім був вступ так званого обмеженого контингенту до Афганістану (1979 р.), який зруйнував цю патріархальну країну вщент. Привід вступу пам’ятаєте? Там можуть бути розміщені військові бази НАТО з ракетними установками і відтак південний фланг СРСР стає беззахиснім як кроленя перед удавом. Як швидко все повторюється. На жаль. Це ж саме тоді радянський союз, крім іншого, хизувався видуманим ним міфом, що він “самая читаемая страна в мире”. Тобто його населяли не прості люди, а високоморальні, високодуховні, високоінтелектуальні, які просто аж ніяк не могли наробити ніяких дурниць. А якщо такими особливими були пересічні громадяни, то якими мірилами можна було б оцінити інтелект їхніх поводирів? Ніякими. Таких мірил в природі просто не існувало.
Як писав мій колега по перу і по дипломатичним вправам на свіжому повітрі, співробітник Центру російських студій Сергій Борщевський,: “росія безнадійна: нею керують комсомольці Брежнєва”. Вибірково процитую автора: “голова ради федерації матвієнко. Після закінчення інституту відразу в райком комсомолу. Потім перший секретар Ленінградського обкому комсомолу. Один із провідних ідеологів “єдиної росії” гризлов — член комітету комсомолу Ленінградського електротехнічного університету зв’язку. Патрушев в 1974-75 рр. — слухач вищих курсів кдб в Мінську. З 1975 р. співробітник кдб по Ленінградській області. Шойгу, син партійного працівника, секретар Тувінського обкому кпрс, пішов по слідах батька, був секретарем Абаканського міському кпрс. Кірієнко, заступник керівника адміністрації президента, починав кар’єру як очільник комсомольської організації заводу. Голова держдуми Володін — комісар студентського загону одного із саратівських інститутів, голова студентського профкому”. “Дещо випадає з цього товариства, – пише С. Борщевський, – Пригожин, засуджений у 1979 р. на два року умовно за крадіжку, а вже у 1981 р. до 13 років за крадіжку, розбій і шахрайство”. Біографії ще двох персонажів — генерала над генералами і головного чеченця впевнений читачі добре знають. Так що ще раз нагадую — з цього рою меду не буде! А що буде?
Буде з ними те, що вони заслужили. Обов’язково буде пошук винного — “хто здав Херсон? – исконно русскую землю?”, хто “опустил, опозорил армию?”. Я взагалі чекаю, коли у них назріє внутрішня енергія, щоб поцікавитесь, а хто взагалі затіяв цю вбивчу авантюру, хто той мудригайло, хто вкокошкав стільки свого люду і навіки посіяв, не побоюсь цього слова, ненависть між віковічними сусідами? Хай самі і розбираються. Це ж так “по-руські” “кто виноват и что делать?” Гадаю, дуже скоро саме цими питаннями вони і будуть перейматись. Прапор їм в руки!
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
