Виборів не буде? Чому Міносвіти «кришує» сепаратизм у Таврійському університеті

…Занедбаний ТМУ, керівник – член «Русского народного собора», фейкові студенти та фейкова співпраця з фейковими ж навчальними закладами, відсутність навіть натяку на законні вибори ректора – і що? Міністерство освіти на чолі з Лілією Гриневич цей стан речей, вочевидь, цілком влаштовує.

Те, що немає нічого більш постійного, аніж тимчасове, було сказано не вчора. Таврійський національний університет імені Вернадського переїхав до Києва з анексованого Криму ще влітку 2016 року. Метою цього переїзду було, по-перше, спасіння українського вишу, що опинився в окупації, а по-друге – надання якісної української освіти для студентів з окупованих територій.

З якісною освітою, як це не сумно, не зрослося. Четвертий рік поспіль університет не вилізає зі скандалів. Вже у 2017 році викладацький склад заявив про корупцію з боку керівництва ТНУ, порушення умов трудових договорів, «мертвих душах», які начебто навчалися в університеті і чия стипендія привласнювалася керівництвом, та про необхідність виборів ректора.

До речі, ректора у Таврійському національному нема і досі. Є виконуючий обов’язки ректора Володимир Казарін – колишній проректор ТМУ, який з 2014 по 2015 рік працював у Кримському федеральному університеті, створеному окупаційною владою РФ, але у 2016 році вирішив переїхати до Києва. На посаді в.о. він перебуває вже четвертий рік, оскільки Міністерство освіти чомусь «забуло» про евакуйований виш і досі зберігає цей непевний статус кво.

Хоча Міністерству про це неодноразово нагадували. «Нормою в ТНУ стало відверте шахрайство і фальсифікація документів. Робиться це в.о. ректора В.П. Казаріним, першим проректором Ю.В. Скакун та директором гуманітарного інституту О.О. Іляшко. Вони ключові фігури», – цитує у 2017 році «Facenews» (https://www.facenews.ua/articles/2017/315585/) заяву доктора географічних наук, завкафедри Дмитра Ніколаєнка до міністра освіти і науки України Лілії Гриневич.

За словами проректора Миколи Корецького, Казарін ліквідував чотири університетські кафедри, щоб на випадок виборів ректора позбавитися викладачів, опозиційно до нього налаштованих. Цю думку підтверджував і Дмитро Ніколаєнко. «Нині в.о. ректора ТНУ більшу частину сил і часу витрачає на те, щоб: а) прибрати з університету всіх неугодних людей і б) ще більш узурпувати процес прийняття рішень», – заявив він журналістам.

Справа дійшла до того, що влітку 2017 року студенти та викладачі влаштували акцію протесту, вимагаючи виборів ректора та звинувачуючи Казаріна у сепаратизмі. Звинувачення виникли не на пустому місці: біографія у Володимира Казаріна і справді викликає інтерес. Наукову кар’єру він успішно поєднував з політичною – два скликання поспіль був депутатом Верховної Ради АР Крим від КПУ та Блоку Куніцина, а з 1991 і аж по 2015 рік був головою Кримського товариства російської культури.

Діяльність товариства була, м’яко кажучи, специфічною. «Вы не хуже меня знаете: украинизация продолжается. Продолжаются попытки ограничить в правах русский язык, вытеснить русскую культуру. Мы пытаемся противостоять этому. Ведь, заметьте, Крымское общество русской культуры было создано через месяц после референдума о воссоздании Автономной Республики Крым. Мне кажется, эти события связаны друг с другом. Референдум дал нам автономию, дал Конституцию, которая защищает наш – особый – статус. А активная общественная деятельность (ведь сейчас в Крыму существует около 30-ти национально-культурных обществ) привела к тому, что народы Крыма имеют возможность защищать свои интересы, формулировать свою позицию, соглашаясь или не соглашаясь с политикой Киева. В результате, мы можем, например, с гордостью сказать: 94 процента школ Крыма – русские. Между тем, во многомиллионном Киеве остались только 4 русские школы, а в Донецке и Луганске их не более 25-и процентов. Так что Крым пока остается территорией русской культуры», – похвалився у 2006 році Казарін ресурсу «Русская народная линия. Православие, самодержавие, народность» (http://ruskline.ru/analitika/2006/02/15/zdes_russkij_duh/).

Тісні зв’язки з «православієм» та «самодєржавієм» підтримувалися і пізніше. У 2009 році Володимир Казарін, який тоді був заступником голови Севастопольської міської адміністрації, гостинно приймав Олександра «Хірурга» Залдостанова, який привіз під російським прапором до Криму байк-шоу, ініційоване Володимиром Путіним та благословлене патріархом РПЦ Кирилом. Спільні фото Казаріна з путінським байкером обійшли тоді усі головні російські ЗМІ. Приблизно тоді ж він став членом Ради «Всемирного Русского Народного Собора» (http://www.religiopolis.org/documents/538-vsemirnyj-russkij-narodnyj-sobor-vrns.html), який очолює патріарх Кирило.

Після окупації Криму Казарін вступив у російське громадянство і почав працювати у так званому Кримському федеральному університеті, організованому окупаційною владою на базі ТНУ імені Вернадського. Співробітництво тривало півтора роки, аж поки у 2015 році Казарін не побив горшки з новим керівництвом і не був звільнений. Після цього українізація і інші «жахи» колишньої батьківщини раптом перестали лякати члена «Всемирного Русского Народного Собора», і Володимир Казарін переїхав до Києва і знову став громадянином України.

Міністерство освіти до цього кардинального перевороту у світогляді Казаріна поставилося з надзвичайною довірою. Причому рівень довіри виявився настільки високим, що «біженця» поставили керувати Таврійським національним університетом у Києві – як вже було сказано, у статусі «в.о.», до виборів ректора, однак вибори чомусь не відбулися і досі. А між тим, навіть якщо не зважати на «ватне» минуле в.о. ректора, сьогодення ТМУ теж не радує. Під керівництвом Казаріна частина кафедр і викладацького складу була скорочена, і наразі університет, до складу якого була передана Муніціпальна академія управління, випускає на рік трохи більше тисячі студентів – рівень закуткового провінційного вишу.

Заявлений керівництвом ТМУ прорив у співпраці з іноземними навчальними закладами теж виявився фікцією. Так, «Відкритий університет зі Швейцарії», з яким згідно з повідомленням на сайті ТНУ (http://www.tnu.edu.ua/miznarodne-spivrobitnictvo), університет заключив договір про співпрацю, насправді виявився такою собі «Королівською академією економіки і технології», яка позиціонує себе як «віртуального освітнього провайдера». Викладацький склад «провайдера» невідомий, оскільки на сайті (https://www.ous.ch/new/) «Королівської академії» чомусь вказані лише два «VIP-члена нашої команди» – саудівський принц Сауд Абдул-Рахман бін Абдулазіз Аль Сауд та зненацька співак Віктор Женченко, який позує на чорно-білій світлині поруч з Єльциним у трусах. Цікаво, що на сайті «академії» значиться, що її партнером в Україні є Київський національний університет (про ТМУ імені Вернадського – ані слова). Однак КНУ ще у лютому 2018 року оголосив (http://www.univ.kiev.ua/news/9395), що скасував угоду з цим закладом: вочевидь, при більш детальному вивченні Єльцин в трусах на університет враження не справив…

Отже, в остаточному підсумку виходить наступне: занедбаний ТМУ, керівник – член «Русского народного собора», який вже четвертий рік діє у статусі в.о. ректора (хоча за КЗОТом «термін придатності» виконуючого обов’язки не повинен перевищувати 2 місяці), фейкові студенти та фейкова співпраця з фейковими ж навчальними закладами, відсутність навіть натяку на законні вибори ректора – і що? А нічого. Міністерство освіти на чолі з Лілією Гриневич цей стан речей, вочевидь, цілком влаштовує. Скарги викладацького складу ТМУ міністр ігнорує, протести студентів – теж, на «співпрацю» з Єльциним в трусах заплющує очі, на беззмінного в.о. ректора, фаната «русского мира» – тим більше. Отже, те, що коїться у Таврійському національному, міністру вигідно. Чому? Маємо побоювання, що відкритої відповіді на це питання ані пані Гриневич, ані її підлеглі так і не дадуть.