Все в одній особі: виклики війни перед консульською службою

Консульська служба вимагає ґрунтовної підготовки, спеціальної освіти

Продовження. Початок – «Є питання – не дипломатичне, а консульське.»

Вже не раз я  згадував, що минулого року, дякуючи Генеральній дирекції по обслуговуванню дипкорпусу, завдяки її прес-службі отримав книгу  «Консульська служба України. Становлення та розвиток», створену потужним авторським колективом під орудою професора Григорія Перепелиці. Цікава, змістовна, корисна. Правда, ще 2019 року видання, тобто – до багатьох радикальних, кардинальних змін, які, очевидно, позначилися й на усій діяльності Консульської служби.

Маю на увазі не лише зміни керівництва держави, керівництва Міністерства закордонних справ, відтак – зміни стилю роботи. А й, насамперед, перехід російської  війни проти України у фазу повномасштабної  російської агресії. Що призвело до небачених раніше глобальних загроз і викликів, у центрі протидії яким опинилася Україна.

Читайте ще: Українські біженці: навчаються, працюють і завжди готові повернутися додому

Серед таких глобальних викликів – масова міграція біженців, вимушених переселенців,  людей, яких російський агресор позбавив миру, житла, роботи, засобів до існування. А багатьох – здоров’я. Багатьох зробив вдовами та сиротами. Масова міграція як всередині України, так і за її межі.

Мені вже доводилося згадувати, що після терактів у США 11 вересня 2001 року, Міністр Анатолій Зленко утворив у МЗС структурний підрозділ з протидії новим загрозам і викликам. Установи за кордоном (я тоді працював Генеральним консулом України в Алмати, РК) отримали розлогий циркуляр з цього приводу.

Думаю, після вступу російсько-української  війни  у повномасштабну фазу, створювати нові підрозділи у МЗС навряд чи був сенс, а от зміцнювати існуючі, зокрема, консульську службу, просто необхідно.

Зміцнювати на всіх рівнях – і відновлюючи знищену одним не до ночі згаданим міністром мережу консульських установ (за іронією долі – саме в тих країнах,  які надали притулок численним вимушеним переселенцям), і переглядаючи основні засади добору, підготовки кадрів тощо.

Кадри – головна ланка.

Протягом декількох років збирався написати щось не дріб’язкове, не одноденне про консульську службу України. Про колежанок та колег, з якими випала честь працювати у цій службі. Про консулів, які стали послами, керівниками МЗС, обійняли високі пости в Адміністрації, Секретаріаті, в Офісі Президента, бо всі вони – кого знаю – люди, гідні високої поваги.  А найбільше – про тих, хто залишився у професії.

Читайте ще: Консули у воєнний час: універсальні солдати  дипломатії

Стоп, я збирався не про це. А про те, що консульська служба вимагає ґрунтовної підготовки, спеціальної освіти.

Вдячний керівникам Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, Інституту міжнародних відносин КНУ, Дипломатичної Академії імені Г.Удовенка МЗС України, які не залишили без уваги моє запитання та повідомили про систему такої  освіти.

Але… Але, дозволю собі наголосити на тому, що на роботі за кордоном консул має хоча б на оперативному рівні володіти мовою країни перебування. Сьогодні українці та українки (за даними ООН – від  4-х до 7,9 мільйонів) з дітьми, з родичами поважного віку, часто-густо – без необхідних фінансів, без пакету документів, без досвіду перебування за кордоном,  я вже не кажу, що без досвіду поведінки під час війни, – порятунок від тієї страшної війни росії проти України, прихисток знаходять  у Польщі, Литві, Фінляндії, у Німеччині та Іспанії, Канаді та США, Франції, Нідерландах та Державі Ізраїль, у Болгарії, Румунії, Греції… У більшості своїй – без знання мов країн, де знайшли прихисток. І саме консул забезпечує їх комунікування з місцевою владою.

Скажімо, для забезпечення такого комунікування у Фінляндії, крім базової  англійської, консулу бажано володіти фінської та шведською, в  Іспанії, наприклад, в Барселоні, до іспанської –  ще й каталанською… У консульських установах у Китаї не може бути співробітників без володіння китайською…А в консульських установах в Африці (ми ж зараз стали більше уваги цьому континенту)?

Так що, консул-поліглот? Лінгвіст?

А також – правник, юрист, адвокат, нотаріус? І все в одній особі?

Поза сумнівом – він має добре знати основні нормативно-правові документи та володіти договірно-правовою базою, орієнтуватися у тому, якими документами у консульській сфері Україна та країна перебування консула керуються саме сьогодні. Бо інакше – як здійснювати захист прав та інтересів громадян та юридичних осіб України?

А це означає, що до роботи конкретної особи у конкретній країні її (цю особу) необхідно ретельно готувати… Зізнаюся чесно: не уявляю , як Дипакадемії та Консульській службі МЗС це вдається? Можливо, план ротації та нових призначень давали таку можливість максимально використовувати час. Але ж в умовах війни такого часу просто немає?

Читайте ще: Біла краватка…Чорна краватка…

Можливо, вибагливий читач і не побачить зв’язку  між проблемами підготовки кадрів з нещодавньою ініціативою Міністерства закордонних справ, Української асоціації зовнішньої політики, Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин та низки вишів-до 60-річчя Віденської конвенції з консульських зносин провести конкурс студентських есе саме на консульську тематику. Мені ж здається, що ця ініціатива має, крім усього іншого,  і конкретних внесок у справу підготовки майбутніх консульських кадрів.

І – ще одне. Страшний землетрус у Туреччині. І, буквально, поруч з рятувальниками (і – нашими рятувальниками, і не тільки) там працювала команда  консулів України. Без перебільшень – героїчно працювала.

Тому, читаючи в інтернет-мережах, скажімо, слова вдячності і нашим рятувальникам, і нашим консулам, дико та сумно натрапляти на скарги з деяких країн на те, що при формуванні черг, при наданні чи ненаданні послуг мають місце, скажу дипломатично, спроби прихованих вимог додаткової оплати, мають місце  грубощі, неуважне ставлення до відвідувачів… На щастя, поодинокі випадки.

З Вашого дозволу сьогодні тут поставлю крапку. Сьогодні. Бо ще маю намір повернутися до теми  консульської служби , яка мені видається надважливою. Тож – далі буде!

Олег БАЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник