Врадіївська справа: обвинувачуваний і жертва можуть помінятися місцями
Українські присяжні виносять лише обвинувальні вироки
Понад місяць тому в присвяченому лінчуванню матеріалі «ПіК» висловив побоювання, що у справі Ірини Крашкової відповідальність перекладуть на саму жертву врадіївських міліціонерів. Ще від початку подій нагору йшла сфальшована інформація, і не було гарантії, що надалі все буде чесно та місцеві покровителі не спробують «відмазати» підозрюваних.
Сталося, як гадалося
Фактично подібна схема мала місце у справі Оксани Макар. Ну придушили її, ну спробували спалити живцем. Але ж вона займалася проституцією та сама пішла зі своїми катами! Більше того, дійшло до аналогічних звинувачень на адресу її матері. Меседж зрозумілий: не жалійте повій! А ще раніше Марія Коршунова, побита мажором Ландіком, також перетворилася з жертви на обвинувачувану. Що ж завадить зробити аналогічний фортель із Іриною Крашковою?!
І от сталося, як гадалося: Володимир Клименко, адвокат Євгена Дрижака (головного фігуранта врадіївської справи) повідомив ТСН, що Ірину Крашкову… ніхто не ґвалтував!!! Це нібито підтверджують результати двох із трьох експертиз: слідів чоловічої ДНК у біологічних змивах не знайшли. І хоча такі сліди фігурують у висновках одеських експертів (дослідження № 3), проте ідентифікувати особу, яка залишила їх, не вдалося. Немає біологічних слідів обох міліціонерів і у пробах, взятих з-під нігтів Ірини Крашкової – там «наслідив» тільки таксист Сергій Рябіненко. Не виявили слідів підозрюваного Дрижака і в авто, в якому вивезли постраждалу за місто.
Заяву адвоката Володимира Клименка прокуратура поки що не коментує, хоча раніше стверджувала, нібито має достатню кількість доказів провини обох міліціонерів. Тепер же виходить, що:
– правоохоронців підозрювали марно;
– таксист вивіз постраждалу за місто, побив і пограбував;
– Крашкова зовсім не жертва, їй можна висувати звинувачення у наклепі на Дрижака та Поліщука.
Власне, такого повороту ми й побоювалися понад місяць тому! Мали рацію… Не станемо казати вже, що відтепер тінь падає і на учасників штурму райвідділу міліції у Врадіївці та пішої ходи на Київ.
Потрібні спецсуди
Три резонансні справи побитих або/та зґвалтованих жінок свідчать, що вітчизняна судова система дуже недосконала. Коли йдеться про сильних світу цього або про охоронців їхнього спокою, жертва легко міняється місцями з обвинувачуваними. А якщо й виграє, то несе непропорційно великі моральні (можливо, також і матеріальні) збитки. Не кажучи вже про прикрі прецеденти з невиконанням судових рішень, винесених на користь простих смертних, або ж втечу просто з-під занесеного над головою меча української Феміди.
Доки судова система не запрацює нормально, не можна казати, що вдалося збудувати Європу в Україні; а як би хто не ставився до цього гасла, воно має сенс! Отже, вдосконалення вкрай необхідні.
Не можна стверджувати, що в цьому напрямі нічого не робиться, але позитиву поки що обмаль. Наприклад, інтернет-проект Vesti.ua вирішив розібратися з першими кроками судів присяжних і з’ясував, що підсумком перших восьми справ, розглянутих ними за півроку існування (на Луганщину припали 3, на АР Крим – 2, на Миколаївщину, Хмельниччину й Рівненщину – по 1), стали обвинувальні вироки та жодного виправдувального! Звісно, це можна списати на незначний досвід роботи судів присяжних і на те, що більшість розглянутих випадків – убивства у стані алкогольного сп’яніння. Хоча в 6 випадках присяжні проявили милосердя, замінивши пожиттєве ув’язнення 14–15 роками буцегарні.
Та висловлювалися й інші думки. Наприклад, що народних засідателів просто назвали присяжними – а від цього якість їхньої роботи не зміниться. До того ж у тих-таки США присяжні виносять остаточний вердикт, який суддя просто проголошує, тоді як їхні українські колеги мають у суді однакові права й разом працюють у дорадчих кімнатах. Та й тяжко доводиться присяжним, незвично – на це також треба зважати.
Утім, є й інша можливість удосконалити судову систему – запровадити нові спеціалізовані суди: адже надто різниться характер справ, які розглядають суди загальної інстанції. Іноді це не дозволяє кваліфіковано розібратися в нюансах справи та винести справедливий вирок. Зокрема, пробуксовує трудове право (ми й досі живемо за модернізованим Кодексом законів про працю УРСР), відповідно в Україні немає спеціалізованого Трудового суду, а судам загальної інстанції розібратися у специфіці цієї сфери важко. Створення ж Трудового суду, як й інших спеціалізованих судів, дозволить дещо розвантажити суди загальної інстанції. І всім стане трохи легше жити.
