Вони все ж таки чинили спротив!
Сьогодні Україна вкотре згадує загиблих під час Великого Голодомору. І знов постає питання, почуте мною ще десятиліття тому: чинили українські селяни спротив радянській владі, яка їх вбивала, чи помирали спокійно й покірно?!
На це відповім наступне. Коли журнал “ПіК” ще виходив у паперовому форматі, я спеціально побесідував на цю тему з одним фахівцем-істориком. Публікую авторський варіант того матеріалу (себто варіант, який не пройшов літредактуру з коректурою + “ножиці” головного редактора).
==============================
Невідома історія
Останній бій
Починаючи з березня 1930-го р., в Україні розгорнулася остання селянська війна проти “рідної” радянської влади
Безчинства, що чинилися під час розкуркулення, примусили українських селян згадати минуле і вхопитися за дрюччя, вила та сокири. Ця війна була безнадійною, оскільки виступи подавлялися спецзагонами карателів. Крім того, у цій війні були винищені останні потенційні бунтарі та ватажки. А далі був Великий Голодомор…
Стосунки селянства з радянською владою дещо нагадують синусоїду з амплітудою, яка поступово згасає. Спочатку завдяки гаслу “Землю — селянам!” найбідніші з них активно допомогли більшовикам прийти до влади. Потім введення продрозверстки спричинило потужний селянський рух опору і голодомор 1921-23 рр. Перехід до непу поступово стабілізував ситуацію, але вже 1927-го р. хлібозаготівля опинилася під загрозою зриву. Конфронтація з селом, що намітилася відтоді, досягла піку у 1929-30 рр. А іще через 2 роки радянська влада остаточно добила загнаних у колгоспи селян Великим Голодомором…
1 лютого 1930-го р. вийшла постанова Центрального виконавчого комітету про розкуркулювання. Але “зачистка” радянського села від “куркульського елементу” розпочалася ще у січні 1930-го р., тоді як згадана постанова вже чітко визначала, як треба поводитися з тією чи іншою “категорією” куркулів. Дуже показово також, що під “першу категорію” (розстрільно-табірну) підпадали учасники антирадянських збройних повстань. Останнє визначення якось дисгармоніює зі змальованою в радянських підручниках картиною “переможного” розкуркулювання. Якщо владі ніхто не опирався, звідки тоді “учасники повстань”?!
Виявляється, сучасні історики також додержуються діаметрально протилежних думок щодо тодішніх селянських збройних повстань. Суто умовно їх можна поділити на два табори. “Позитивісти” доводять, що збройна боротьба за свої права обурених селян і справді мала місце, наводять на підтвердження цієї думки ряд конкретних прикладів, причому найпоказовішим вважають справу “Спілки визволення України”, а також “Українського національного центру”, “Контрреволюційної шкідницької організації в сільському господарстві України”, “Трудової селянської партії”, “Союзу визволення робітників і селян” тощо. Навпаки, “негативісти” проводять протилежну думку: збройні виступи селян близько 1930-го р. були лише доволі невиразною копією селянського руху у 20-ті рр. ХХ ст., а судові процеси “контрреволюційних” організацій мають самостійне значення та здебільшого “пришиті білими нитками” до виступів селян. Кардинальне розходження позицій із цього питання та недостатня його вивченість безперечно має місце.
Оцінювати масштабність тієї боротьби можна по-різному, але ж ніхто не заперечує: не зважаючи на попереднє “причісування” протягом понад десятиліття, люди все ще знаходили у собі мужність чинити спротив свавіллю влади. А тому ті події безперечно заслуговують на нашу увагу.
* * *
Прояснити деякі подробиці подій зими-весни 1930-го р., спричинених розкуркуленням, ми попросили спiвробiтника Iнституту iсторiї НАН України, викладача iсторiї НаУКМА Олега Бажана:
— У відгук на заяви Йосифа Сталіна про те, що з куркулями потрібно боротися як з ворожим класом аж до повного знищення, у січні 1930-го р. була створена спецкомісія Політбюро ВКП(б), яка займалася питаннями розкуркулення та затвердила план його проведення. До виконання цих рішень підключилися органи ДПУ, які зібралися на нараду 30-31.01.1930 р., де обговорили заходи по здійсненню депортації та знищенню куркулів як класу.
“Зачистка” розпочалася взимку, і невипадково: адже досвід боротьби з повстанцями 20-х рр. довів, що взимку селянам нікуди податися або втекти, отже, це буде не на користь тим, хто чинитиме спротив. Крім того, було вирішено ставитись обережно до куркулів, чиї родичі проживають у місті, служать у Червоній армії, а також до середняків — аби не розширювати “соціальну базу” спротиву. Насамкінець, плани розкуркулення були вивірені територіально: спочатку внутрішні округи, в останню чергу — прикордонні. При цьому за короткий час — до 10.03.1930 р. було депортовано близько 92-х тис. осіб.
— Невже все проходило виключно гладко?..
— Звісно, що ні. Адже під час “розкуркулення” сільські активісти почали розправлятися з усіма невдоволеними, гострими на язика, з особистими недоброзичливцями. Тож під реквізиції потрапляли і середняки, і навіть бідні селяни. Арешти та реквізиції дуже нагадували ще незабуту епоху “воєнного комунізму”.
Це й викликало спротив селян. Наприклад, у березні 1930-го р. півтисячний натовп мешканців Борисполя чинив спротив депортації місцевих куркулів до Сибіру. Архівні документи свідчать, що такі випадки траплялися у 7-ми з 29-ти округ УСРР.
— Спротив чинили самі куркулі або ж інші селяни?
— Селяни, котрі бачили, що влада діє занадто жорстко, і були невдоволені таким поводженням.
— Чи був спротив збройним?
— Пік збройних виступів припадає на березень 1930-го р. Територіально ними були охоплені майже всі 29 округ УСРР, хоча найбільше протистояння між владою та селом спостерігаємо на Поділлі: близько 300-т районів Тульчинської, Вінницької та Могилів-Подільської округи були охоплені повстаннями. Радянська влада була ліквідована у 73-х населених пунктах — влада перейшла до рук повстанців.
— Чи можна вести мову про селянську війну, що розгорнулася на початку 1930-го р.?
— Безперечно, спротив носив елементи селянської війни. По-перше, селяни були згуртовані, по-друге, повстання розпочиналися одразу у кількох селах округи, по-третє, в ході виступів їх очолював селянський ватажок. Разом з тим вони мали політичний характер, про що свідчать висунуті селянами гасла. Крім того, у багатьох місцях сільради розформовувались, натомість відновлювався інститут сільських старост. Колгоспи ліквідовувались, а реманент і худоба розбиралися по дворах. Загалом за 1930-й р. було нараховано близько 4 тис. виступів селян, у яких взяло участь близько 956 тис. осіб.
Ось конкретні приклади. 01.03.1930 р. у м.Любар Бердичівської округи почалося антирадянське повстання. Близько 1500 селян з вилами, сокирами, косами розгромили приміщення райвиконкому. Але вже 5 березня сюди рушили війська, і повстання було придушене. В с.Піски Баштарського р-ну сучасної Миколаївської обл. діяв повстанський загін селян на чолі з отаманом Задирокою: вони нападали на активістів та чинили іншу шкоду. В лютому-березні 1930-го р. в Одеській окрузі було зареєстровано 55 великих збройних виступів селян. У березні 1930-го р. у с.Михайлівка Дунаєвецького р-ну Шепетівської округи (сучасна Хмельницька обл.) було придушене повстання… за допомогою полку кінноти з артилерією! Після відновлення радянської влади тут заарештували усіх чоловіків, старших 15-ти років, а після проведення оперативних заходів 300 осіб, тепер вже з 50-ма жінками включно, були відправлені до концтаборів.
— Чи можете розповісти про це конкретніше?
— Виступи безсумнівно мали політичний характер, оскільки відбувалися під гаслами: “Геть комуни і радянську владу!”, “Геть комуністів!”, “Хай живе самостійна Україні!” та ін. З острахом відзначалося, що селяни співали гімн “Ще не вмерла України і сила, і воля”. У деяких селах виступи справді проходили під гаслом “Спілки визволення України”, але це справді збіг обставин: адже на той час широко освітлюваний процес над СВУ тривав у Харкові, тож селяни просто підхопили гасло, що їм сподобалося. З іншого боку, у Вороновському р-ні Вінницької округи справді діяла організація “Союх визволення України” під проводом колишнього петлюрівського офіцера.
— Чи були повстання, що випадали із загального контексту?
— Я би виділив Павлоградське повстання, що відбулося 05-06.04.1930 р. у трьох районах сучасної Дніпропетровської обл. На тлі типових причин та методів повстання тут були висунуті гасла “За віру православну!” і “Геть комуністів!” Проте українських гасел не висувалося — адже більшість повсталих були росіянами. Цікавим є й те, що один з ватажків Павлоградського повстання нарік себе… другим Леніним! Так, селяни тоді свято вірили, що Ленін був добрим, а все зло — від “поганого Сталіна”.
Інший приклад — села Чаплинці, Олексіївка та Софіївка Херсонського округу: у поширюваних тут листівках містилося гасло “Хай живе цар-батюшка!”
— Хто саме придушував цей опір?
— Оперативний штаб, який займався цим, очолив сам “головний чекіст” України Всеволод Балицький: він мотався по всіх округах на спеціальному бронепоїзді, супроводжуваному військами ДПУ, а також спеціально підібраними, що називається, морально і психологічно витриманими бійцями регулярних військ. Підкреслюю: ДПУ спеціально вибирало собі “помічників”, орієнтуючись на курсантів полкових шкіл, що формувалися за екстериторіальним принципом. Насамкінець, у придушенні брали участь і конвойні війська.
Селяни озброювались, хто чим міг: від кийків і вил до обрізів і рушниць. Довкола сіл рили окопи, там вартували патрулі. Якщо підходили карателі, били в набат. Боротьба велася жорстока. Недарма ж вище політкерівництво держави у квітні 1930-го р. нагородило Балицького 3-м орденом Червоного прапору…
— І останнє: за якою статтею судили повстанців?
— Цікаве питання! Річ у тім, що всім повстанцям 20-30-х років інкримінували, так би мовити, цілий “букет” статей, до якого входили як політичні, так і кримінальні статті (хуліганство, бандитизм, крадіжка тощо). Була ще 127-ма стаття Кримінального кодексу — приховування і саботаж. І якщо за політичними статтями всі вони давно реабілітовані, то кримінальна відповідальність з селян-повстанців не знята й досі.
Довідка
Згідно з матеріалами доповідної записки “Про політичний стан селянства України”, у зв’язку з політикою ліквідації куркульства як класу, за період з 20 січня по 12 лютого 1930-го р. керівник ГПУ УСРР Всеволод Балицький, повідомляв, що у січні відбулося 37 масових виступів селян, у яких взяло участь 12 тис. чол., у відповідь на політику розкуркулення селяни здійснили 40 терактів. Станом на 09.02.1930 р. було заарештовано 11865 чол.
Підготував
Тимур Литовченко
