Влада провокує хабарництво. А затим пропонує з ним боротися

Що не тиждень, то українське законодавство поповнюється новими перлами 

Приміром, у суботу набрав чинності закон, згідно з яким поняття «хабар» замінено на нове − «неправомірна вигода». А кримінальна відповідальність передбачається не лише за дачу та отримання такої вигоди, але і за її пропозицію та обіцянку. І не лише посадовій особі, а й будь-якому співробітнику держпідприємства, організації чи установи. Тобто тепер варто кивнути працівникові ЖЕКу, (військкомату, ВНЗ, лікарні тощо), натякаючи, що ви в боргу не залишитеся, якщо він якісно відремонтує труби (відмаже від армії, поставить залік, винесе вчасно судно…) – це тлумачитиметься як обіцянка хабара і каратиметься з усією суворістю закону. Аби ніхто не казав, що країна не бореться з корупцією. А це вам що, не боротьба хіба? Розплющте очі.

Проте не все так просто і прозоро. Річ у тім, що держава, нібито посилюючи боротьбу з оцим наривом на тілі суспільства (тобто хабарництвом), водночас робить усе для того, щоби воно і надалі цвіло, пахло та колосилося. І головне − щоб рука «дающего» не оскуділа. Іншими словами – знову і знову залазить до кишені своїх громадян за надання «неправомірних вигод», вводячи такі новації, які без хабара не вирішити, навіть якщо стати в позу розчепіреного мешканця прісноводних водойм (тип членистоногих, клас ракоподібних). Наприклад, якщо хтось стикався з недавніми законодавчими нововведеннями на кшталт отримання державного акту на землю, нових правил купівлі квартири, заміни старих водійських прав на нові – цікаво було б поспитати, чи вдалося їм це зробити вчасно і якісно, нікому і ніде не підмазавши? Якщо так, підкажіть адресу, ми з радістю скористаємося.

А далі буде ще веселіше. От побачите. До прикладу, законопроектом «Про внесення змін у Податковий кодекс України стосовно оподаткування багатства і предметів розкоші», зокрема, передбачається, що кожного року будь-якого українця змушуватимуть оцінювати його майно.

Тим же документом пропонується ввести податок на житло, вартість якого перебільшує одну тисячу мінімальних зарплат.  Тобто, коли законопроект буде ухвалено, всі ми в обов’язковому порядку муситимемо оцінювати своє майно. Та коли його буде «забагато» – доведеться платити податок на розкіш (та ще й немаленький). Щоб уникнути цих небажаних трат, набагато логічніше адекватно віддячити оцінщика: хай напише в акті те, що вам треба, і не матимете геморою. Хіба воно того не варте?

Тобто нас постійно ставлять перед фактом, що комусь за щось треба «давати». Далеко не в кращому розумінні цього слова. І ми «даємо», аби потім не довелося платити більше − не лише грошима, а й нервами, здоров’ям, вільним часом, гарним настроєм. А тепер з’явилася нова мулька: якщо, опинившись у безвихідній ситуації, даси або навіть запропонуєш комусь «вдячність» – сядеш у буцегарню. А не захочеш ні за що ні про що гріти собою шконку − нікуди не дінешся, адже ми всі люди, та й знову сплачуватимеш за «неправомірну вигоду». Принаймні, матимеш такий намір, а там – як пощастить. І хто скаже, що це не ідіотизм, той сам є ідіотом. Або ж – автором законотворчого шедевру.

Ні, ми нічого не маємо проти боротьби з корупцією взагалі. Щоправда, не з того кінця почали, але нехай навіть так. Хабарників, ясна річ, треба активно притягати до відповідальності, щоб і думати забули давати комусь на лапу. Щоб з корінням викорчувати цю напасть. Розжареним залізом їх, загидженим віником, поганою мітлою. Але попутно пропонуємо ухвалити інший закон − про притягнення до кримінальної відповідальності влади, яка навмисно, методично і вже навіть не криючись провокує людей вчиняти подібні правопорушення. Тому що − послідовна.