Влада має кілька сценаріїв повернення в обійми Москви

Немає нічого невдячнішого, ніж прогнозування, у тому числі – політичне. Впевнений, щойно якийсь добродій чи добродійка відчують прагнення щось передбачити чи спрогнозувати, спливуть перед їхніми очима рядки «Пісні про віщу Касандру» Володимира Висоцького: «Но ясновидцев, впрочем, как и очевидцев, во все века сжигали люди на кострах»

Хоча Касандра не згоріла на вогнищі, проте доля її, маю зазначити, заздрощів не викликає.

Однак кінець червня – початок липня наповнені такими подіями, що свербіж спробувати зазирнути у майбутнє, хоча б у недалеке, не дає спокою багатьом.

Скажімо, буквально днями натхнений зустрічами у Люксембурзі глава партії та уряду рішуче зажадав від геть усіх: працювати хоч цілодобово, хоч на три посадових оклади з усіма надбавками та допомогами, але ухвалити всі чисто євроінтеграційні закони, зняти всі перепони, перешкоди. Словом – зробити все, щоб баронеса Ештон, яка незабаром відвідає Київ, не мала жодної можливості присікатися ані до глави держави, послідовного прихильника євроінтеграційного курсу, ані до глави партії та уряду, відомого раніше як апологета Митного союзу.

«Найнародніші» обранці, які репрезентують правлячу партію у Верховній Раді, також неочікувано бадьоро заспівали євроінтеграційних пісень.

Усе це мало б надихати. Додати впевненості у нашому близькому європейському майбутньому. Що ж заважає? Можливо, гіркий досвід: щойно налаштуємося на щось добре, позитивне, а то й історичне… як хтозна-звідки вигулькує таке…

От і моя недавня співрозмовниця, людина красива, талановита та мудра, у спробах зазирнути в майбутнє не була сповнена оптимізму. Різкий поворот до єврозірок тих персон, від яких цього годі було очікувати, сприйняла, скажімо, як поворот ескадри на морі з кільватерного ладу за командою: «Усі раптом! Усі разом!» Саме за командою.

І припустила, що командувачі мають декілька сценаріїв повернення знову до звичної кільватерної ходи за панцероносцем «Кремль». І декілька труп виконавців, кожна зі своїм репертуаром.

На найнижчому щаблі, припустимо, – гопнико-правоохоронці. Мужні у розгонах демонстрантів, побитті маніфестуючих учителів, студентів, чорнобильців, ошуканих селян-безземельників чи журналістів при виконанні професійних обов’язків. Вони – майже як у відомому гаслі – з народом… не панькаються і на службі, і поза нею: б’ють, травлять газом, чавлять автівками, ґвалтують… Відтак буде наказ – швидко спрямують той народ у згадуваний кільватер.
Щоправда, повна безкарність доводить виконавців цього рівня до такого, що піднімає на спротив райони й області. Тому покладатися на них ризиковано.

Десь на тому самому рівні – «сталіноносці», вороги капіталу й олігархів (з чиїх рук підгодовуються), представлені організованим угрупуванням у Верховній Раді. І  хоч вони не спроможні через малочисельність щось вирішувати, проте до згадуваних євроінтеграційних законів здатні накидати стільки поправок, що ті втратять будь-який сенс і проваляться ще на першому читанні.

Насправді орієнтація цих добродіїв (тобто під чию музику вони викаблучуються) – відома, і бруднитися їхніми послугами – ну не по-європейському, хоча і там, у Європі, таке теж є.

Те саме – із репутацією володарів думок і настроїв, телезірок ток-шоу. Вони ще рота не відкриють, а вже очевидно: ким написаний текст озвучуватимуть, з ким почубляться, а кого просто оббрешуть.

У Верховній Раді, очевидно, злагоджений хор більшості, наче за помахом чарівної руки, розв’язав би цю задачку на рахунок «раз», проте їм тимчасово видали інші ноти. Заспівавши оду радості – зіпсують задум авторів команди та сценаріїв, дійсно пошиються у інтегратори.

І залишається за цим уявним сценарієм одне – використати… опозицію. Ні, не брутальним скуповуванням «тушок», вишуканіше.

Накидати, наприклад, таких ідей:

– Негайно відправити у відставку освітянського та правоохоронного міністрів.

– Оголосити небажаними особами на території деяких областей двох-трьох європейських президентів чи канцлерів…

– Зажадати, щоб глава держави провів «під куполом» день запитань і відповідей.

Та хіба мало можна повигадувати нездійсненного, на що опозиція, як діти заради слави, поведеться, обуриться, заблокує, зірве…

А далі – справа техніки: вчасно оголосити – бачите, мовляв, хто насправді проти.

Не вийшло, що вдієш, не залишатися ж Україні у вакуумі, у сірій зоні, в ізоляції, отож, гайда хутчіше до Митного союзу!

До речі, це вже не зі сфери фантастики. Поки ми чекаємо результатів зустрічі глави держави з президентами країн «Вишеградської четвірки», поки прогнозуємо, що принесе візит Кетрін Ештон до Києва, у цей час до Москви ВПЕРШЕ на засідання Ради Євразійської економічної комісії прибули віце-премʼєр та один з очільників Адміністрації Президента України.

Невже, як у відомій реакції відомої людини, – «ПРОПАЛО ВСЬО!»

Не поспішаймо, однак, у розпачі сідати та плакати. Бо плач не дав свободи ще нікому. Спробуймо проаналізувати ймовірні європейські, газпромівсько-кремлівські та внутрішньоукраїнські репертуари, сценарії та прогнози, наміри та сили, що стоять за тими сценаріями та намірами.

Висновки з того аналізу кожен має робити сам. А от діяти – разом.