Влада догралася: на Сході України створюють Комітети самозахисту

Громадський комітет самозахисту населення створено на Дніпропетровщині, до цього ж починає визрівати населення Луганщини, повідомляє блогосфера. У що може вилитися подібний рух?..

Справа рук потопаючих

Мас-медіа про це мовчать (принаймні поки що), та оскільки живемо у ХХІ столітті та в інформаційному суспільстві, мимоволі мусимо враховувати новини блогосфери. А її українським сегментом шириться вперта чутка, що у Дніпропетровську буквально днями – 3 серпня створено Громадський комітет самозахисту населення. Причиною стало систематичне порушення прав людини (у тому числі гарантованих Конституцією України) з боку органів державної влади, місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання.

На першому зібранні були присутні 9 громадських активістів із Дніпропетровська, Новомосковська та Павлограда – отже, рух відразу вийшов за межі обласного центру. Новостворений Громадський комітет очолив дніпропетровець Сергій Філіпенко, координатором у Павлограді став Володимир Степаненко, координаторами у Новомосковську – Анатолій Коваль і Артур Литвиненко (додатково повідомлялися контактні дані кожного). Через звернення до співвітчизників було оголошено про створення Громкому самозахисту населення Дніпропетровщини та викладено причини і мотиви щодо необхідності такого кроку під гаслом: «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих».

Ініціатива дніпропетровців, у принципі, вже знайшла продовження. У блогосфері повідомляється, що громадські організації Луганщини також почали об’єднавчий рух, «щоб протистояти беззаконню та сваволі влади». Завершується підготовка до підписання ними меморандуму.

З іншого боку, варто згадати про недавню ситуацію з активним прибиранням владою МАФів із вулиць столиці (й не тільки) та наїздами різноманітних перевіряючих інстанцій на цей різновид малого бізнесу. Адже тоді, під завісу «помаранчевої» влади, «МАФіозі» потроху почали озброювати себе, своїх найманих працівників, організовували «летючі бригади», що оперативно перекидалися з однієї «гарячої» точки на іншу, несли цілодобову охорону особливо «ласих» об’єктів. Бо одна річ, коли виконавці (сва)волі місцевої влади налітають на беззахисні МАФи, і зовсім інша – коли їх зустрічають готові оборонятися люди.

Було, було… А судячи за даними блогосфери – тепер відроджується знову.

Дзвіночок для влади

Отже, стомившись чекати на захист із боку влади (а точніше, усвідомивши нарешті, що силові структури влади саму ж владу насамперед і захищатимуть), громадськість зробила свій хід. Зрозуміло, що поширення практики утворення обласних Громкомів самозахисту населення у підсумку може призвести до створення… народної міліції! Саме міліції НАРОДНОЇ, а не тієї, представники якої ґвалтують (зокрема, чоловіків – гумовими кийками), відбивають печінки-селезінки-нирки, трощать ребра, проламують черепи, калічать в інший спосіб – аж до смерті. Влада звіріє, утримувана на балансі владою «відвладна» міліція (читайте: поліція) лютує – народ у відповідь захищається через самоорганізовані Громкоми. Фактично – через створення справжньої народної міліції.

Для народу це добре, бо наочно демонструє бодай якусь здатність українців до самоорганізації – нехай для цього і знадобилися прецеденти на кшталт зґвалтувань Оксани Макар та Ірини Крашкової. Отже, наше вкрай атомізоване суспільство не настільки вже й безнадійне! Можливо, це і є зародки майбутнього громадянського суспільства, що жорстко контролює владу та не дає останній розперезатися…

Тому для нинішньої української влади це дуже тривожний дзвіночок! Бо означає він початок кінця нинішнього суспільного статус-кво. А також істинну, а не удавану демократизацію нашого життя, оскільки рух розвивається за ініціативою «знизу», з областей, а не за вказівками «згори» – із пагорбів Києва. В принципі, тепер влада може діяти трояко:

– спробувати задавити рух на створення Громкомів самозахисту населення у зародку;

– розбещувати новостворені Громкоми, загравати з ними;

– не помічати новонародженого руху.

Для другого варіанта потрібні хитрість, вміння мислити стратегічно й інші якості, явно відсутні у середніх і нижніх прошарках нинішньої влади, тому загравати з Громкомами самозахисту навряд чи хтось стане.

Найімовірніше, їх спробують задавити неодноразово випробуваними «бульдозерними» методами. В такому разі подальша доля шляхетної справи залежить від самих Громкомів – точніше, від тієї бази, на яку вони збираються спертися. Якщо більш-менш широкі маси зуміють відбити перший натиск місцевої та обласної влади, тоді рух пошириться і зміцніє. Якщо ж розчавлять, то… vae victis!

Найкатастрофічнішим для влади є третій варіант. Бо може дійти до ситуації, зображеної у радянському кінофільмі «Ленін у Жовтні»: військовий патруль на Путиловському заводі бачить біля токарного верстата гвинтівку, намагається конфіскувати зброю та заарештувати токаря – а проти них раптом увесь цех виходить і під свист проганяє геть! Чим закінчується такий варіант, добре відомо…

Тож зачекаємо, що тепер вибере влада. Тепер хід за нею.