Від “Вчи мову – вчися Незалежності”, до “Вперед, у радянське минуле!”…
Репліка.
23 роки тому, подолавши переліт Київ-Атирау-Алмати, з багаточасовою пересадкою, безсонням, перетином кордонів та іншими ласощами, привітавшися з паном Станіславом, радником з питань культури Посольства (воно ще в Алмати, а не в Астані), який приїхав вночі зустріти нас та перевезти до готелю «Казахстан», перше, що побачили – яскраво підсвічені на алматинських вулицях величезні плакати: «Вчи казахську – вчися незалежності!». Погодьтеся, і цікаво, і несподівано, і приємно…
І трохи напружувало, бо ні в Посольстві, ні в Генконсульстві, яке замінювало Посольство у зв’язку з його переїздом з «Південної столиці» – Алмати до столиці держави – Астани, не було людей, які володіли б казахською.
Це тепер, сподіваюся, люди, які вирушають у довготермінове закордонне дипломатичне чи консульське відрядження, володіють не тільки англійською, французькою, іспанською… Але й мовою країни, до якої відряджені.
Тепер. Сподіваюся. А тоді… Тоді – наслідуючи приклад посла Іспанії – вчити казахську самотужки, щоб хоча б розуміти – про що пишуть казахськомовні газети, щоб легше знаходити спільну мову (буквально!) під час поїздок по області, зустрічей у широкому степу. Та й під час своїх офіційних виступів початок та завершення виголошувати казахською. Точно, як Президент Нурсултан Абішули Назарбаєв.
Так, жодних труднощів у спілкуванні ми не відчували.
А от що, дійсно, викликало повагу – і прагнення казахів повернути своїй мові чільну роль у зміцненні незалежного курсу держави, і те, як чеченці, німці, українці (бо Казахстан у різні роки зустрів і депортовані, переселені народи, і політв’язнів, і «цілинників») опанували мову народу країни, куди їх закинула доля.
Минуло два десятиліття. Так і жив би я, давно пенсіонер, у світі приємних спогадів про роки роботи в Алмати, про чудовий, привітний, добрий народ, І навіть позиція сучасного казахстанського керівництва – у фарватері Кремля -стосовно російської агресії, недалекоглядна, непристойна позиція, і загравання з товаришем Сі, з аятолами … І події січня минулого року, коли Площа Республіки в Алмати, та, де так радісно щороку у березні святкували Науриз, була зрошена кров’ю мирних протестувальників, зрошена внаслідок розстрілів контингентом ОДКБ, точніше – російською зброєю… І голосування Казахстану в ООН… І незрозуміла позиція стосовно призначення посла України в Астані (ну, якщо нашій владі байдуже, то чому їх має хвилювати?!)…І ще… І -ще… Можна, думав, якщо не пробачити (неможливо!), то – спробувати зрозуміти. Зрозуміти безмежне прагнення безмежної влади. І обережне позирання у бік сусідів – Китаю, Ірану… І загравання з ними…
І пошук нових зав’язків і під час здійснення умри-паломництва до Мекки, і запрошення в гості папи Римського, і гундяєвські церкви поруч з мечетями…
І проголошення ХХІ століття (якщо не всього Третього тисячоліття!) – століттям Азії. І активізація Туран Алем-Тюркського світу. Незабаром – на найвищому рівні.
Аж тут – черговий саміт, правда – трохи кастрований, СНД у Бішкеку. І його рішення – за ініціативою Президента Казахстану – про створення міжнародної організації з російської мови. Щось на кшталт оновленої та розширеної МАПРЯЛ, пам’ятної ще з 60 років минулого століття. І про підтримку російської мови як мови міжнаціонального спілкування.
Вперед у світле радянське минуле! Так виглядає, що наступною ініціативою пана К.Токаєва може стати пропозиція визнати населення держав–учасниць СНД – «новою історичною спільністю людей – радянським народом». А чому б ні: Брежнєву ж було можна!
А що буде далі у світлому радянсько-російському майбутньому? Відновлення випробувань атомної зброї у Семипалатинську? Заповнення Аральського моря, щоб було як і чим приховувати результати діяльності таємних військових лабораторій? Нове переорювання цілинного степу?
Адже варто лише почати. З мови міжнаціонального спілкування та нової історичної спільності – бо там, де російська мова, там – Росія, кордони якої ніде не закінчуються.
Такий задум, товарищі?!?
І я сьогодні з сумом пригадую ті плакати-заклики в Алмати: «Вчи казахську -вчись незалежності!».
І повторю, може і в Казахстані почують:
«Нації не вмирають від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову»…
Ліна Костенко.
Може, почують і схаменуться….
Олег БАЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник
Генеральний консул України в Алмати,РК, у 2000-2004 роках
