Історія дипломатії в постатях: Від неусвідомлення України до усвідомлення та повноцінного співробітництва
Залежить і від нас. І від нашої пам’яті…
Трохи історії
Згадую початок 90-х. У Верховній Раді, де тоді працював помічником В.Б.Гриньова, мали зустріч зі Збігневим Бжезинським. Планувалася -протокольна. А тривала втричі довше. Бо говорили ґрунтовно і… І, дійсно, з деяких проблем – різними мовами. Буквально. Бо ще не навчилися прислухатися до думок, які не стовідсотково співпадають з нашими. Бо ми (жодних сумнівів!) – завжди праві.
Думаю, фото, зроблене по завершенні розмови, це засвідчує більш, ніж красномовно.
З часом, уже на дипломатичній службі, навчився розуміти: хто зі співрозмовників дійсно цікавиться Україною, а для кого зустріч – виключно протокольна, для звіту про активність.
Хоча… Хоча були особи, яких важко запідозрити у відсутності зацікавленості та прагненні усвідомити: яку процеси відбуваються в Україні та що буде далі.
З московського періоду моєї роботи (радником-посланником у нашому посольстві) до таких співрозмовників однозначно зарахую Євгена Примакова, Сергія Караганова, Юрія Скокова (часто цитую його – «Донбасс начнет, Новороссия поддержит, Приднестровье – довершит!»), не кажучи вже про найперших осіб – Б.М.Єльцина та Р.І.Хасбулатова…
Була й дрібнота, яка згодом виринала й у посольстві РФ у Києві, у т.зв. «культурному центрі» та ін.
Та повернуся знову у спогадах «під купол».
Досить часто до В.Б.Гриньова приходив Генеральний консул Франції пан Юг Перне. Приходив ще до Верховної Ради УРСР… Надзвичайно цікавий співрозмовник. Приходив і під час «ГКЧП», а після проголошення Незалежності вперше прийшов «під купол» з портфелем. З якого дістав три пляшки прекрасного французького шампанського. Бо ,сказав, є привід відсвяткувати!
Юг Перне став першим послом Франції в Україні.
І лише набагато пізніше мені розповіли: у МЗС Франції були такі, хто мав намір відкликати ще Генконсула Перне, бо він інформує – Україна незабаром стане незалежною….
Вони не усвідомлювали Україну. Юг Перне – усвідомлював… Знав і вірив.
Ми потім неодноразово зустрічалися і в Парижі, і в Москві (Юг Перне також був заступником посла)…
Життя розкидає…
Так сталося, наприклад, з моїм добрим знайомим , теж номером два, але у Посольстві Естонії в Москві – Яаном Хейном. Між нашими посольствами -хвилин 10 пішки. І ми досить часто наносили взаємні нефомальні візити. Щоб за філіжанкою кави обговорити гарячі (в усіх сенсах!) події Росії 90-х…
А потім ми зустрілися вже у Києві. Яан Хейн був послом Естонії… А потім… Потім днями я із здивуванням дізнався: моєму юному другові-шістдесят!
Життя розкидає. Але є пам’ять!
І мені, сподіваюся, не одному мені цікава доля тих іноземних дипломатів, які , зокрема, працювали в Україні, дипломатів, які усвідомлювали її та не байдужі до нашої держави й сьогодні.
Життя розкидає….
Ми розпочали. Далі, сподіваюся, буде!
На початку тисячоліття, вже працюючи Генеральним консулом України в Алмати, Республіка Казахстан (не до ночі згадуваний Клімкін десь минулого десятиліття те генконсульство ліквідував. Ну, не бачив він упритул Казахстану), зустрів я посла Польщі Здіслава Новицького. Того самого, якому свого часу вручав консульську екзекватуру, його призначили генконсулом Польщі у Харкові.
На фото – ми вітаємо посла Польщі з національним святом, вітаємо в Алмати…
На жаль, згадуючи друга Здіслава вже тривалий час маю додавати: Світлої пам’яті!…
Та в світі живе, працює, згадує Україну, яку вони усвідомили, в якій працювали, яку зберегли у своїй пам’яті та житті немало зарубіжних дипломатів.
Так, тільки в «ПіК» ( безмежно вдячний!) уже був матеріал ізраїльського журналіста Ростислава Гольцмана про Цві Магена, першого посла Держави Ізраїль, серія публікацій професора Ігоря Тодорова про історію та співробітників генеральних консульств у Донецьку…
Тему підтримав посол Борис Базилевський, Українська асоціація зовнішньої політики (дякуємо президентові Володимиру Хандогію), Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин»(дякуємо голові-пані Ірині Матяш).
Тому, без зайвого оптимізму, але, сподіваюся, спільними зусиллями зможемо написати декілька сторінок історії дипломатії, історії в постатях, в особистостях…
Тих особистостях, які усвідомлювали Україну та сприяли усвідомленню її світом.
Щоб нам не згадувати сумні, болючі рядки Олександра Олеся… І щоб Європа та світ не мовчали!
Повертаючись до заголовка, дозволю собі лише кілька слів, до одного прикладу. Скажімо, фінський дипломат, який певний час працював у Києві, призначений послом у США. Він знає Україну, її історію, мову, то про нього варто знати новопризначеній пані О.С.Маркаровій… Для можливих контактів.
Так само, як свого часу про колишнього помічника Карла Більда, пана Ларша Фредена (зустрічалися ще в Москві, симпатизував Україні) варто було знати, як про колегу, посла у Китаї нашим послам…
Думаю, тим, хто сьогодні є послами України, теж доцільно використовувати потенціал колишніх колег у державах перебування. Для співробітництва.
А ще, насамкінець, сподіваюся, що існує міжнародна журналістика України. Що є українські журналісти в багатьох країнах. Які пишуть. Можливо, напишуть і про історію української дипломатії в постатях.
Олег БАЙ,
Надзвичайний і Повноважний Посланник
