Ветеран військової розвідки: “Беркут – в пастці. Ці хлопці сьогодні захищають лише своє життя”

Як вже повідомляв ПІК, 19 лютого об 11-й годині Національні Збори та заснована ними Національна Гвардія скликають круглий стіл з метою створення в Україні внутрішнього миротворчого контингенту

За задумом ініціаторів – Координатора Національних Зборів Ігоря Дідковського та керівника Штабу Національної Гвардії Володимира Волкова, всім керівникам збройних угрупувань треба усвідомити відповідальність і разом створити миротворчий контингент який міг би гарантувати мирний спосіб вирішення наявного суспільно–політичного конфлікту.

Свою згоду на участь у такому контингенті вже дав ветеран військової розвідки, полковник Сергій Розумовський, який представляє народний рух «Каскад».

– Сьогодні по Україні у нас  сформовано більше 45 загонів,  які складаються в основному з ветеранів  різних родів військ та спортивної молоді.  Ми це робимо для того, щоб в жодному разі не допустити кривавого конфлікту.  Я сам особисто брав участь у семи таких конфліктах, тож  знаю,  як це буває. І, напевно, побачити сутичку російськомовної  молоді  з україномовною – це найгірший сценарій із тих, які можуть бути. Тому що не ті, ні інші не є господарями життя, і за чиї інтереси вони зійдуться і почнуть одне одного колошматити – зовсім не зрозуміло.

– Однак наразі немає поділу на україно – та російськомовних. Це скоріше  умовний розподіл – «під прапори». 

-Саме так. І тим людям, які цим всім управляють,  насправді  все одно, хто переможе. Така задача не стоїть. Є завдання скинути Україну в кам’яне століття. В хаос. В ентропію. От і все. А це все статисти. І сьогодні заради чиїхось інтересів примусити нас перетворити країну в попелище – вибачайте, ми проти.

–Але ж ми розуміємо, що йде ланцюгова реакція.

-Безумовно. І ось вже четвертий день Майдан у Казахстані стоїть.  На черзі – Білорусь.  Мені вчора хлопці з Бресту дзвонили (бо наші підрозділи почали формуватися не лише в Україні, але і в Росії, і в Білорусі) – у них  різка активізація пішла.  Те ж саме, що і в нас. Всі ЗМІ зараз там проти Лукашенка, всі пишуть, що настав час щось міняти, мовляв, подивіться на Україну.  Тобто це реально буде ланцюгова реакція.

–У будь–якому разі треба шукати вихід із ситуації. Як вам бачиться  та ідея, яку сьогодні пропагує Національна Гвардія – по створенню  Національних зборів?  Вона має право на життя? І наскільки на неї можуть відгукнутися люди?

-Знаєте, ми за два тижні об’їхали майже всі наші загони. Були в Донецьку, в Криму, позавчора прихали з Миколаєва.  Взагалі-то ми зустрілися з засновниками Національних зборів недавно. Говорили  про  те ж саме: що сьогодні жодна  політична сила не може взагалі нічого запропонувати. І, власно кажучи, той варіант державності, який сьогодні існує – давно себе вичерпав. Вже не кажучи про те, що він відпочатку був ущербним.  А вийти з цієї ситуації можна так, як планувалося  у 1917 році. З проведенням Установчих Зборів. Сьогодні хлопці називають їх Національними Зборами,  це питання термінологічне. Але – необхідне завантаження країни з нуля. Врешті решт ті, хто вважає себе українцями і збирається тут жити,  у кого немає якоїсь іншої країни – повинні зібратися і спокійно й тверезо, не  під свист пуль, не під гуркіт канонади вирішити, яка країна нам потрібна, в кого нам вірити, кого  вибирати, хто тут хазяїн і хто замовляє реально музику. Без цього нічого не буде. От в 17 році зібрали Установчі збори, три дня почекали поки всі сперечалися і мітингували, потім прийшов матрос Железняк і всіх розігнав. Закінчилося усе найбільшою радянською імперією, яка стояла на болоті 70 років і зрештою рухнула. Ми поставили на болото Україну, і вона ось до чого прийшла. Все, досить. Із цього болота треба вийти.  Вийти через пулі і снаряди? Ось я говорив із хлопцями з Правого сектору. Я їм кажу: ви говорите: війна до переможного кінця , до останнього українця. А після того, коли уб’ють останнього українця – теж буде  Україна? Ні, це не буде Україна. Це буде невідомо чия територія. Якщо війна – буде вбито припустимо тисячу людей з тієї та з другої сторони. Перетворимо країну на попелище і все одно сядемо за той же самий стіл – хто живий залишиться. І будемо домовлятися по тих самих питаннях. Так навіщо городити город? Навіщо знов по лікоть у крові?  Чому у нас  така вічна доля? Чому триста років – починаючи з руської смути, з Годунова, з Хмельницького – ми все ллємо і ллємо ці потоки крові?

–Ви правильно сказали – є бажання відкинути країну назад. Тому що нікому це країна тут не потрібна. Ні Заходу, ні Сходу, вона – як більмо на оці…

-Це одне, а інше – ми стали вільними , за двадцять років напіввільного життя ми почали народжувати інше – філософське – бачення і розуміння майбуття, якість свідомості іншу стали показувати.  А це для них страшно. Це не вкладається в їхню прокрустову модель світу.  Вони бачать світ зовсім по-іншому.

–Дуже важливе питання, яке сьогодні часто звучить, тому що вже розпочався свист куль. Ми його вже чуємо і розуміємо, що не тільки травматичну зброю використовує Беркут. І чи справді це Беркут – це теж велике питання.  Ми розуміємо, що є певні підрозділи, що виконують свої завдання. Їм дається конкретна команда, причому невідомо з яких країн. Молодь з іншого боку просякнута дурістю і романтикою на предмет війни. Війна ніколи не була романтикою.  Війна  – це завжди бруд піт, кров. Хотілося б почути вашу оцінку ситуації (оскільки ви  у цьому колі обертаєтесь – реальну оцінку як спеціаліста), оцінку можливостей  протиборчих сторін.  Скажімо, що стоїть за заявами Беркута, що «ми знесемо все за 15 хвилин». І що стоїть за заявами Правого сектора «нічого ви тут не зробите». Ваша оцінка? Реальна. Як людини військової.

-На мій, можливо, помилковий погляд, Правий сектор – це великою мірою бравада. Тому що по всіх їх діях я можу точно і з упевненістю сказати: в їх складі сьогодні  немає людей, які правильно можуть організовувати ці дії. І в цьому є небезпека. Тому що, знаєте, як у залицяннях буває букетно-цукерковий період – так ось, вони пляшково-коктейльний період вичерпали. Далі розвинути цю технологію наступу не можливо. Це  межа. Далі треба брати до рук зброю. І починати стріляти. Але це означає – остаточно перейти межу. Чи наважаться вони на це? Я думаю, що така вірогідність досить велика. Коли були переговори опозиції з владою (а ми ж прекрасно розуміємо, що це люди «з одного корита»), Правому сектору не запропонували нічого. У нього цінник існує, поки він воює. І чим жорсткіше він воюватиме, тим більшим буде цінник.  Якщо ж все таки опозиція з Банковою все поділять і переділять, то перше, що будуть робити його ближчі соратники – Кличко та інші – вони будуть знищувати їх. Тому що революції завжди зжирають своїх дітей. Завжди. Це закон. Що стосується Беркуту – вони в западні. Ці хлопці сьогодні захищають своє життя. Вони вже давно зрозуміли, що ніякій владі не потрібні. Ні керівництву МВС, нікому. Кожна революція починалася з того, що вбивали городових та постових на вулицях. Тому що саме на них завжди концентрується ненависть.  Ми ще минулого року були на нараді в Главку МВС, і бачили, як людина в погонах генерала встала і сказала: «Господи, я нарешті зрозумів: нас у цій країні будуть вбивати першими». Тобто до нього нарешті дійшло, що претензій до міліції накопичилось надто багато.  Ось беркут говорить: розігнати. Хто буде розганяти?  18-річні  вевешники, які під вагою бронежилетів  непритомніють? Скільки тих беркутів лишилось?.. І ще такий момент: їх же міняти постійно треба. Якщо вони заперті у тому просторі, вони деморалізуються уже швидко. Вивести війська може лише ідіот. Такий як… не буду називати прізвища.

–У Москві в 91-му вивели. Але вони  у зворотній бік розвернули пушки.

-Тоді це були війська. А зараз їх можна вивести тільки з однією метою – щоб у них відібрали зброю.  У цих 18-річних хлопців з останнього призову, які року не прослужили відберуть автомати, як у «Білому сонці пустелі». А тоді почнеться те, що завжди починалося в Україні.  Якщо згадати історію, у нас відразу 150 тисяч отаманів виникає:  пан отаман Грицай-Тавріческій, Махно, Петлюра, а далі вже без розбору: я тебе вбиваю за те, що ти вбив мого брата, а я тебе за те, що ти мого кума застрелив. І це не зупинити.

–Ми дійсно знаходимося зараз у п’яти хвилинах від цієї ситуації…

-Грамотних  поки що немає. Але це триватиме недовго. І Правий сектор шукає консультантів, і з боку влади робляться судомні спроби притягнути якихось серйозних спеціалістів. І рано чи пізно вони цих консультантів знайдуть. Завжди, коли відбувається на першому етапі така метушня, потім – як було, наприклад, у Лівії – вкрапили три-чотири-пять п’ятірок спецназу, вони почали валити наліво й направо – і пішла справжня війна. А сьогодні навіть не потрібні ці підрозділи. Приватних військових компаній – повно. Найманців – повно. Тільки покажи гроші.

–А гроші, судячи з усього, показали вже з усіх сторін.

-Саме так. Раніше було холодно. Зараз  сонце,почнеться весна, потягнуться сюди люди, які сприймають війну як здобич.. .Це повзучий сценарій, але він такий неприємний та огидний, що ліпше було б якесь вторгнення.

–Нам тому і здається привабливою ідея Національних Зборів. Якщо ми самі не зорганізуємося всередині цієї міжусобиці, ми отримаємо входження зовнішніх військ. І мотивація буде дуже класна: ми ж не можемо допустити  в центрі Європи… А Путін скаже: я теж хочу ввести російський контингент.

-Звичайно.  А транзити, а шість атомних станцій? Тут є що захищати. Причому вони це робитимуть так, як роблять завжди  останнім часом. Вони візьмуть ті об’єкти, які потрібні, під контроль, а на всій іншій території – вбивайте один одного скільки хочете. І буде як в Сирії : прийшов на блок-пост, грошей немає, патрони потрібні, золоті зуби відрахував – тобі патронів відсипали. А ще, нагадаю, є – Крим. А ще моджахеди. У них зараз загони у Сирії досвіду набираються. Вони ж повернуться сюди. Ні землі, ні  громадянства, ні документів – нічого. Виросло ціле покоління як трава при дорозі. І є лише один авторитет – мула і нікого більше.

–Чи бачите ви якийсь позитивний розвиток ситуації і  що для цього треба робити нашим, вибачаюсь, політикам?

-Політикам – здаватися. Здаватися Національним Зборам або Установчому Зібранню. Це неминуче.

–У них є вихід – прийти завтра об 11 в Будинок вчителя. Де була проголошена Українська нанодна республіка.

-Так. Їм треба прийти і здатися. Сказати: хлопці, вибачте, але ми без нашого народу впоратися не можемо. Ми себе вважаємо часткою народу і давайте разом щось робити. Ті, хто не прийдуть, де-факто оголосять себе бандитами. Тому що ми завтра скажемо: Україна у нас одна. Ті, хто хоче її захищати – наліво. Ті, хто не хоче – направо. Які можуть бути аргументи проти?

–Зараз усі заангажовані тим, що відбувається.. . Всі в ейфорії. Тому цілком можливо, що те, що має відбутися завтра, не до всіх інформаційно може бути донесено.  Може, доцільно залишити якийсь люфт, і оголосити, що, приміром, є тиждень на входження в роботу Національних Зборів ( ???) не уверена, три последних слова неразборчиво).

-Люфт буде в будь-якому разі. Через сім днів ми  просто скажемо зібратися тим, хто зареєструвався в штабі. І чим жорсткіше ми будемо це показувати, тим краще.