Вересень тривоги нашої: від сльоз Америки до страждань України
Світова спільнота – від ООН до ОБСЄ – показала, що її, світової спільноти, – просто не існує. А наявність агресора у найвищому миротворчому органі-Раді Безпеки ООН показала: чуркіно-лаврови й досі силкуються крутити світом, як циган сонцем. І нема на то ради
У далекий вже вересень 2001 у далекому казахському місті Алмати мені довелося відвідати посольство США, щоб від України залишити запис у Книзі скорботи.
Протокольний, здавалося б, захід, був до нестями пронизливий та гіркий. І те, що трагедія 11 вересня сталася за тисячі кілометрів, у іншій півкулі, не робила її чужою та далекою. Було по-людські гірко та щемно. А ще, ще я мав необережність, уже виходячи з посольства у супроводі величезного морського піхотинця, сказати, щоб розрядити нестерпну тишу:
– Найгірше, що саме з таких причин ми відвідуємо одне одного…
І мовчазний велет поруч зі мною раптом відповів:
– Там була моя сестра, сер…
І заплакав.
Далекого горя, чужого горя – не буває… І горе не залишає, не має залишати байдужими…
Про це я думав 10-го числа вже цього вересня на Дні євроатлантичної інтеграції – заході Інституту Світової Політики. Думаю, інститут надасть не лише оперативну (вона того ж дня поширювалася), але й розлогу інформацію. З коментарями. І щодо програмового та насиченого виступу В.Чалого, і виступів послів та експертів з України, Європи та Америки… І відсутності керівництва МЗС , а захід проходив на його території (у Дипакадемії). Хоча, припускаю, не побачивши у програмі тези про «відновлення рівня довіри до Росії», міністр і сам не пішов, і заступників не пустив…
Кожен виступ на форумі, без сумніву, вартий уваги та глибокого осмислення. Я ж дозволю собі зупинитися лише на тому, про що говорив В.С.Огризко. Бо його думки виявилися співзвучними моїм. І я навіть зауважив Володимирові Станіславовичу, що набраний мною допис до «ПіК» доведеться видавати під його прізвищем. Посміялися.
Однак, дещо, найбільш, як на мене, важливе – до Вашої уваги.
Посол і міністр справедливо зазначив: дії Росії – захоплення Криму, агресія проти України на Донецькому напрямку, підтримка, спонсорування терористів та погрози застосувати ядерну зброю- не лише остаточно ЗНИЩИЛИ світову систему безпеки, але й показали, що ефективної системи колективної безпеки у світі НЕ ІСНУВАЛО.
Наруга над Будапештським меморандумом остаточно ліквідувала й без того ілюзорну систему нерозповсюдження ядерної зброї.
Світова спільнота – від ООН до ОБСЄ – показала, що її, – світової спільноти -просто не існує. А наявність агресора у найвищому миротворчому органі-Раді Безпеки ООН показала: чуркіно-лаврови й досі силкуються крутити світом, як циган сонцем. І нема на то ради.
Очевидно, усі ми мали б переосмислити роль Росії у сучасних реаліях, переосмислити ставлення до (згадаймо Р.Рейгана!) цієї «імперії зла».
Дозволю собі, однак, повернутися до запитання, висловлюваного мною у попередніх публікаціях: Чому Гітлера не запрошували на саміт «Тегеран-43»,а з Путіним зустрічалися у Мінську? Так і муляє написати – бо Гітлер не постачав газ у Європу!
А якщо серйозніше – тому, що не існує міжнародної структури (включно з НАТО, не маймо ілюзій та не забігаймо поперед паровоза), яка здатна ДІЯТИ, на відміну від сміхотворного проросійського ОБСЄ та обмеженого правом вето агресора на застосування санкцій проти агресора Радбезу ООН. Щодо санкцій ЄС – утримаюся. Занадто багато «глибокої стурбованості та занепокоєння», надто мало реального…
У вересні 2001 велике, страшне горе прийшло в оселі американців… Злочинні задуми та дії терористів, міжнародних терористів принесли це горе.
У вересні 2014 в Україні ховають кращих своїх синів, які стали на бій з проросійськими терористами та російськими терористичними збройними силами. Горе втрат прийшло цього року на нашу землю.
А спонсори тероризму (не здивуюся, що й активність т.зв. «Ісламської держави» перед самітом НАТО – відволікти увагу від агресії в Україні – інспірована Кремлем) – продовжують і висувати свої «вимоги» до української влади, і дурити голову у Раді Безпеки ООН, водночас поставляючи людські, матеріальні та інші ресурси терористам на Донеччині та Луганщині… Спонсори тероризму відчувають вседозволеність та безкарність?
Інститут Світової Політики провів День євроатлантичної інтеграції. Захід, ймовірно, переросте у широку та тривалу акцію. Думаю, її варто наповнити ще одним важливим змістом – створювати, об’єднувати, зміцнювати всеохоплюючу «антигітлерівську коаліцію» 21-го століття. З урахуванням нових імен та реалій.
Вересень гірких спогадів, вересень втрат, вересень хиткого «перемир’я» вимагає наших дій. ОБ’ЄДНУЄМОСЯ та ПИЛЬНУЙМО!
