Вердикт для Вєри: блокування – то також праця
Суд вирішив не втручатись у тяжбу громадянки Іванової з головними парламентськими блокувальниками
Після череди свят початку травня в Україні відбулося свято демократії. Голосіївський райсуд столиці закрив провадження за позовом до лідерів опозиції. Взагалі історія від початку обіцяла бути веселою, тому такий фінал багато кого засмутив. Якась така собі громадянка із сакральним прізвищем Іванова (звати Вєрою) накрапала до суду заяву, в якій вимагала притягнути до відповідальності Яценюка, Тягнибока та Кличка за те, що вони, замість працювати, постійно блокують роботу Верховної Ради. Звичайно, ніхто не повірив у те, що така ініціативна громадяночка виникла сама собою – з народних мас. Пересічні судачили, що, мовляв, то регіонали такий позов вигадали, аби показати, що насправді народець наш має до опозиціонерів претензію.
Якщо це було би правдою, то, звичайно, найнезалежніший суд повинен був дати трійці ляпаса. Себто, винести вердикт такого змісту, що блокування роботи головного органу країни – справа не шляхетна та протизаконна. Але сталося щось дивне. Суд наголосив, що справа не підпадає під адміністративне судочинство, а є цивільним спором. Тобто, якщо перевести це на зрозумілу мову, суд Вєру «послав». Точніше – залишив за нею право йти до Яценюка, Тягнибока та Кличка і вступити з ними в дискусію на тему «Як ви, недоумки, можете блокувати, коли повинні працювати?». Ну, ще вона може нагадати опозиційній трійці, що день непрацюючого парламенту коштує бюджету кілька мільйонів гривень.
Отаке. Ви щось розумієте? В те, що за позовом Вєри Іванової не стирчали вуха регіональної технології, повірити таки важко. Ну, не водяться в нас такі сумлінні Іванови, спроможні заради високих ідеалів парламентаризму вештатись коридорами суду, писати заяви, консультуватися з юристами, сплачувати судовий збір… Он, Ганна Герман нещодавно сказала, що ніхто навіть на акції протесту не виходить, бо всі задоволені діючою владою. Ну, Ганна Миколаївна дещо перебільшила, але доля правди в її словах є – в тій частині, що напружуватися для такого роду операцій, як добровільна й сумлінна боротьба за щось або проти когось, нині українцям не притаманно. Отже, загадкова Вєра Іванова може й існує в природі, однак дії її, м’яко кажучи, є неприродними. І вони мали б тривати по «лінії партії», тобто суд повинен був сказати «ай-ай-ай» парламентським блокувальникам.
Залишається гадати: чи то зі «штабу» із суддєю не «перетерли», бо засвяткувались і забули про розпочату «акцію», чи просто плюнули (в останнє не віриться). Вірогідно, хтось там отримає по шапці… А лідерам опозиції – добрий подарунок. Можна блокувати до нестями. Але не розслаблятися: завтра Рада може розглянути чергову варіацію законопроекту, що стосується свободи мирних зібрань, і взагалі протестних акцій, якими так захоплюються блокувальники. «Хоча на Банковій дещо прикрасили скандальний 2450, але новий текст залишається вбивчим для свободи протестів в Україні. Проект не має жодного стосунку ані до громадськості, ані до свободи мирних зібрань», – попереджає опозиціонерів глава Інституту «Республіка», правозахисник Володимир Чемерис. Про перипетії цієї теми «ПіК» уже повідомляв.
Справді, опозиціонерів чекає сюрприз у вигляді можливості для судів забороняти так звані «спонтанні зібрання». До того ж вишуканий ідіотизм полягає ще й і в пропозиції повідомляти у відповідні інстанції про самі спонтанні зібрання. Водночас судам даються репресивні важелі відносно таких акцій, якщо «протестанти» не доведуть владі «невідкладність» свого протесту, а також не зможуть пояснити, чому не повідомили про свою спонтанність за дві доби.
Тепер запитання: якщо опозиція в черговий раз схоче заблокувати трибуну ВР – це є спонтанним протестом? За примітивною логікою – так. Отже, справа таємної патріотки Вєри Іванової живе. І в Тягнибока, Яценюка та Кличка залишається єдина можливість не допустити наруги над святим – блокувати. Поки ще можливо.
