В українських кінотеатрах – «Нове німецьке кіно». Знову про війну
Починаючи з 90-х років минулого століття, коли режисер Том Тиквер створив уже культовий фільм «Біжи, Лола, біжи», німецьке кіно не втрачає обертів
Щороку принаймні один якісний фільм стає переможцем міжнародних фестивалів. Це такі хіти, як «Земля достатку» та «Зйомки в Палермо» (режисер Вім Вендерс), «На іншій стороні раю» і «Душевна кухня» (Фатіх Акін), «Любов утрьох» (знову – Том Тиквер).
Українці ж мають можливість побачити всі хіти останнього року на фестивалі «Нове німецьке кіно». Добірку фільмів формують Ґете-Інститут, Посольство Німеччини та компанія «Артхаус Трафік». До речі, серед усіх фестивалів національних стрічок цей є чи не найстарішим – українцям творчість бюргерів демонструватимуть уже 19-й раз. Кияни зможуть поглянути на «Нове німецьке кіно» у кінотеатрі «Київ».
Цього року ми побачимо п’ять стрічок, кожна з яких однозначно варта уваги, починаючи з мелодрами «Міст через Ібар», яка вже завоювала призи багатьох фестивалів. Але ми рекомендуємо й менш титуловані картини. Приміром, пригодницька одіссея «Вимірюючи світ» – просто знахідка для тих, хто скучив за часами першовідкривачів, коли на карті було ще повно «білих плям». Маємо у цьому сюжеті й оригінальну історію німецької Попелюшки. Нею став Карл Гаусс – бідний хлопчик, який із дитинства мріяв про пригоди і завдяки математичному таланту домігся свого. А аристократ Олександр фон Гумбольдт, нудьгуючи від світського життя, став своєрідною феєю.
«Лорі» – чудова історична драма, знята за новелою Рахель Зайфферт «Темна кімната». Після арешту батьків – високопоставлених нацистів – 15-річна Лора з молодшими братами і сестрами тікає з південної Німеччини. Погляди юної нацистки змінює єврейський хлопець, який випадково став рятівником її родини.
«Прості складнощі Ніко Фішера» – ось так складно переклали в Україні стрічку з назвою «Oh boy». Ще один талановитий фільм про хлопця, котрий у 30 ще не починав жити. В один день його життя йде шкереберть, а він усього лише хотів випити чашечку кави…
Завершує парад фільмів також історична стрічка про знамениту німецько-єврейську громадську діячку, філософа і політолога Ганну Арендт. У фільмі показано три роки її життя – саме той час, коли вона висвітлювала процес над організатором Голокосту Адольфом Ейхманом.
Що цікаво, три з п’яти стрічок порушують тему війни. Тільки погляд на ту саму Другу світову з роками змінюється. Німецькі режисери вже не бояться говорити і показувати трагічну для свого народу правду. Однак, крім того, з’являється прагнення проаналізувати саму ідеологію, наслідки, причини… Звісно, все це пропущено червоною ниткою через долі людей, яких війна змінює радикально. Вічно благодатна тема для режисерів – цього разу німецького розливу.
