В безпросвітному просторі маніпуляції: як людей змушують повірити в те, що від них нічого не залежить?
Фрагмент з глави «Маніпуляція – жанр на всі віки» книги «Слова. Стратегія абсолютної влади», яку готує до видання журналіст, кандидат юридичних наук Манана Абашидзе. Дякуємо автору за можливість публікації.
«Те, що ми є сьогодні – це наслідок наших вчорашніх думок, а сьогоднішні думки створюють завтрашнє життя. Життя – це породження нашого розуму». Будда.
Для досягнення успіху маніпуляція має залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантовано, коли її об’єкт вірить, що все, що відбувається, природне і неминуче. Людей змушують повірити в те, що від них нічого не залежить.
Для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, у якій її присутність не відчуватиметься. Ефективний прийом маніпулювання свідомістю – применшення проблеми. Життєво важливу проблему роблять другорядною. Особливо руйнівне для свідомості применшення проблем у моменти криз, війни, епідемій, коли люди не намагаються сперечатись.<…>
Пригадую цікаву розмову в липні 2015 в Одесі з російською реформаторкою Марією Гайдар, яку в свій час М.Саакашвілі призначив заступницею голови Одеської адміністрації. (У 2014 на запрошення Саакашвілі вона приїхала до України. Отримала громадянство України. Раніше — журналістка радіо «Ехо Москви», координатор молодіжного руху «ТАК!». Одна з творців ініціативної групи «Я вільний!». У березні 2017 року стала радницею Президента Порошенка.)
«Це не війна», — говорила вона, обговорюючи відносини росії та України, анексію Криму, військові дії на Сході України. Вона під час інтерв’ю майстерно маніпулювала словами, інформацією, фактами. Стояла на твердій позиції пацифізму.
Це АТО, порушення Мінських угод і таке інше — що завгодно, тільки не війна.
«Це війна путіна чи всього російського народу?», — спитала я у Гайдар. Відповісти на це питання їй було непросто. Скромно звучала така собі фігура мови «Офіційно в Україні немає війни. З ким воює Україна? З терористами!»
Правда про війну — як пуповина сновидіння, що розкривається лише у відмиканні, запереченні та нав’язливому повторенні: «Це не те!».
– Ви розумієте, що жодного відновлення імперії не буде. Буде санітарний кордон та акуратне економічне удушення. Неважко прикинути, що це завдання незрівнянно легше, ніж те, яке вирішував Рейган щодо «Імперії зла».
– Все устаканится…терористів покарають! – впевнено каже пані Гайдар.
– Пам’ятаєте слова Джона Маккейна: «Ми повинні боротися з путіним так само рішуче, як він бореться з нами. Ми зупинимо його, якщо не дамо приватним інтересам зрадити інтереси національної безпеки, цілісність нашої демократії і верховенства закону, його хижацьким амбіціям!», то як же боротись з путіним, ваші пропозиції?!
– …путін в росії, а я в Україні, тому…
– Війни в Чечні, в Грузії в 2008, теж не хотіли визнавати а ні росіяни , а ні Західна Європа… наша повсякденна реальність сама є запереченням, переляканим «ні» того, що відбувається насправді. Ми думаємо, що тихесенько живемо своїм життям як мирне населення на мирній території, а війна десь там.
– Вам не здається що ви на мене тиснете?! – Обуреним тоном відповіла пані Гайдар, – я опозиціонерка, у мене інший шлях!
Склалось враження, що пані Гайдар боялась бути «спійманою» за «не обережне» слово. Їй хотілось, щоб я вірила, що від неї нічого не залежить. Та і стратегічного мислення не було помітно. Людина, яка мислить стратегічно, досягає цілей у житті, бізнесі, політиці, а її думки/слова чіткі і зрозумілі. Стратегія є сценарієм наших дій, у якій ми припускаємо їх найбільший успіх чи найменшу втрату. Вона розуміє, що саме потрібно зробити, які ресурси знадобляться, які перешкоди можуть бути на шляху і як їх подолати. А чого досягла ця пані в росії, Україні?!
Коли чорне називають білим, а м’яке – гірким, і не змовницьки пошепки, і без підморгування… Коли сила (і влади в тому числі) знову претендує стати головним джерелом правди, а зрада та лицемірство – головним джерелом катастрофи. Коли навколо відбувається ось це все, у мене геть зникає надія на справедливість. Та і що таке в сучасному світі – справедливість?!
Живучи в безпросвітному просторі маніпуляцій, брехні і не усвідомлюючи логічного виходу з нього, люди з декількох варіантів вибирають «професійніше» і красивіше їх виконання. У цьому полягає сьогоднішня суть української політичної еволюції соціальної свідомості. Громадяни починають змушувати себе вірити в ними «обране». А віра, вона така річ, що раціональними аргументами її не проймеш. І, як наслідок, люди стають амбівалентними.
