Унтер-офіцерська вдова у Раді Безпеки ООН
Російська унтер-офіцерська вдова вчергове сама себе висікла різками брехні, нахабного цинізму та підлості.
У словнику московської говірки руської мови про цей вислів написано: «ирон. о человеке, нарвавшемся на неприятность, которую он сам себе учинил / причинившем себе вред своими действиями или словами». Тож не варто плутати цю унтер-офіцерську вдову з гоголівською вдовою з «Ревізора», там ситуація геть інша і йдеться з перекидання із хворої голови на здорову, хоча московити і у цій справі великі мастаки.
Отже, кодло зі Смоленській площі на московських болотах вчергове отримало по перше число від Кремля (чи від бункера, де переховується нині московський фюрер). Він був страшенно невдоволений, як це його дипломати допустили, що про ерефію нині у світі говорять як країну крадіїв унітазів, вбивць та гвалтівників. Тож сумний лавровий мерин, рішуче вдаривши тріснутим копитом по брудній, запльованій недопалками підлозі свого стійла себто кабінету, провів у конюшні «мозковий штурм». Його учасники, які ще претендують на наявність у них мізків, вирішили, серед іншого, посилити пропагандистську роботу в рамках ООН. Оскільки, з часу військового вторгнення рашистів в Україну українська проблематика постійно перебуває на порядку денному Ради Безпеки ООН, а росія, на її щастя і на біду всіх інших країн, є постійним членом цього органу (хоч і незаконно, але поки увесь світ з цим рахується), захід має відбутися саме в її рамках. Звісно, жодне головування, у тому числі бразильське (у липні місяці ц,р.) не погодилося б піти на поводі у рашистів, тому росіянами було вирішено застосувати формулу Аррії. Цю формулу свого часу придумав венесуельський Постпред при ООН у 1991-1993 рр. Дієго Аррія, коли його країна 20 років тому головувала в Раді Безпеки (березень 2002 р.). Згідно з нею, РБ може проводити неформальні зустрічі, які скликаються за ініціативою її члена або членів і на яких Рада проводить неофіційний обмін думками за участю осіб, яких було б корисно заслухати чи яким члени РБ хотіли би щось повідомити. Ерефія вже не раз вдавалася до використання такого формату, щоб вирішити якісь свої питання (наприклад, щоб витягти на очі Ради Безпеки бойовиків терористичних утворень Л/ДНР), тож досвід має. Справедливості заради відзначимо, що й наші країни-партнери в Раді скликають засідання щодо ситуації в Україні у контексті російської агресії.
Отже, за відсутності російського постпреда при ООН Васілія НєБєнзі (хтозна, чи той ще насолоджується відпусткою, чи його вже шляк трафив), його заступник, а нині виконувач обов’язків Дмітрій Полянскій, як того вимагає процедура, розіслав першого липня по усіх дипломатичних місіях в Нью-Йорку лист з повідомленням про проведення вже 11 липня його делегацією засідання РБ у форматі Аррія на тему «Неонацизм та радикальний націоналізм: дослідження витоків кризи в Україні».
І у призначений день дійство почалося. Спочатку на веб-сайті ООН ця подія була зазначена як приватне засідання, трансляція якої не передбачена, проте, когось росіяни попросили, когось підмазали, комусь пригрозили (адже їм було поставлене завдання надати цій події якомога ширшого розголосу), і лайно полилося з екранів комп’ютерів тих, хто дивився цю трансляцію.
Полянскій всю ніч напередодні засідання накачувався водярою, щоб надати собі модну нині серед російського начальства запухлу пику, під стать своєму головному шефу на Смоленській та найголовнішому в бункері, увімкнув хама і почав головувати на так званому засіданні.
Вступне слово нагадувало дикторський супровід трансляцій парадів 9 травня радянських часів: урочисто-піднесений тон, цифри жеотв, що поклав радянський народ на вівтар перемоги у Великій вітчизняній війні – 27 мільйонів загиблих (у радянській школі мене вчили цифрі 20, але раша з того часу приплюсувала ще 7 мільйонів, можливо, додала закатованих нею у ході війни власних громадян та убитих в’язнів радянських тюрем, як це вона зробила, зокрема, у Львові, покидаючи місто у перші дні війни). Потім промовець розповів про страшних українських нацистів, які вдягають вишиванки і вигукують такі жахливі гасла, як «Слава Україні», «Героям слава» та «Україна понад усе», щедро ілюструючи свої розповіді фотографіями хлопців і дівчат у вишиванках. Виклав московську версію історії Революції Гідності. Найпереконливішим свідченням розквіту нацизму в Україні, на переконання московського зампостпреда, стало мімімішне відео із соцмережі, де малюк рочків півтора за віком вигукує «Я буду різати русню» (яке розумне дитятко! – авт.)
Прокрутили й інтерв’ю німецькому ТБ колишнього Посла України в Німеччині Андрія Мельника, який посмів виправдовувати Бандеру і Шухевича.
Щодо списку промовців ззовні, яких, згідно з форматом Аррії, було б корисно вислухати членам РБ, росіяни притягли ще ту компанію (у віртуальному форматі): Максіма Грігорьєва, якогось керівника якогось «Фонду дослідження демократії» (цікаво, що таке демократія у московитському розумінні), Алєксандра Дюкова, псевдонаукового співробітника Інституту краденої російської історії РАН, та Сєргєя Кожемякіна, так званого адвоката з Донецької області, а також німецького режисера Вільгельма Домке-Шульца.
Грігорьєв, котрий, за московською версією, збирає свідоцтва про «злочини укрофашистів», які сміють протистояти на своїй землі російським визволителям, прокрутив кілька інтерв’ю зі «звичайними жителями Донбасу», що один в один нагадували розповіді кількарічної давності сумнозвісної Галини Пишняк для першого каналу російського ТБ про розіп’ятого хлопчика у Слов’янську. Дивно, що московити не витягли на РБ й цю жіночку, адже вона ще тоді перебралася на росію. За Грігорьєвим, вісімдесятилітнього дідуся, який пережив Голокост, виявляється, вбили «азовці». І чергу людей за водою розстріляли також «азовці». Словом, усі злочини, які чинили рашистські солдати на українській землі протягом останніх кількох місяців в Україні і які отримали широкий резонанс, були скинуті на «азовців». Історія знущань над бідними москворотими, яких змушують вимовляти слово «паляниця» (ета хлєб на укрАінскам), істерична розповідь жіночки про розстріл впритул її будинку українським танком: «бабах – нє попал, бабах – папал, патом вєрнулся і єщє раз папал». Танк стріляє впритул у вікно і не попадає – уявляєте? Навіть п’яні рашистські танкісти так не зуміють. І найцікавіше – розповідь про те, як українські військові камазами вивозили увесь домашній скарб мешканців Сіверодонецька.
В такому ж дусі було скоструляпане кіно від «німецького режисера» Вільгельма Домке-Шульца, який вже не вперше, за щедрого спонсорства ерефії, знімає «документальні» фільми про «злочини укрофашистів» – перший фільм був про події в Одесі у 2014 році, останній (сподіватимемося, що саме останній) – про «ваєнний конфлікт в Данбассє» (саме В, за московоротим варіантом: «НА Украінє», але «В Данбасє»).
Так званий історик, якому вже низка країн заборонила в’їзд на свою територію, Алєксандр Дюков прочитав відеолекцію, де поділився своїми «науковими розвідками» про Організацію українських націоналістів, які проводили етнічні чистки, зокрема, поляків та євреїв в Україні. Він порівняв ідеологію ОУН з гітлерівською, зрозуміло, на користь останньої.
Включення ще одного вищезгаданого гостя ПП рф Кожемякіна запам’яталося лише тим, що як свідчення мови ненависті до росіян з боку українців він навів вислів «псяча мова», переклавши його як «язык животных». (І хтось нам сміє говорити про схожість української та російської, якщо ті дурники навіть слово «пес» не здатні зрозумти).
Словом, під час засідання рашистська сторона зробила все, щоб переконати аудиторію, що найбільше вселенське зло зосереджене в Україні і їхні вбивства українців – від старих людей до немовлят – боротьба з нацизмом та неофашизмом.
Після презентації пішли виступи країн-членів (як вони, бідні витримали майже годину такої презентації!). І перша промовиця, якій Полянскій надав слово, була представниця Білорусі, котра не є членом Ради Безпеки ООН, але, як наголосив головуючий, найбільше постраждала від фашизму у роки Другої світової війни. Оскільки навіть у посланниці бацьки не вистачило совісті так брехати, як її московські колеги, а кольорового папірця «А я вам сейчас покажу, как укрофашисти іздєвалісь над бєларусамі» у Мінську їй не заготували, дипломатка зосередилась на розповіді про те, як у Білорусі відзначають День перемоги 9 травня, як поважають ветеранів Великої вітчизняної війни усі білоруси та особисто Олександр Лукашенко. Згадала промовиця і про трагедію Хатині, і засудила «глорифікацію нацизму» (резолюцію з подібною назвою русня щороку просуває за підтримки білорусів на Генасамблеї ООН). Закликала всіх присутніх прочитати статтю білоруського міністра закордонних справ на цю тему та рясно цитувала свого самопроголошеного президента. Україну, яка була визначена головною темою засідання, білоруська представниця недобрим словом не згадувала – совісті не вистачило.
Низка країн – далеких від подій в Україні і руснячих інтриг, таких як Індія, Мексика, Бразилія, Гана, Габон, ОАЕ, – виголосили свої традиційні виступи в Раді на українську проблематику: стурбованість, заклики до сторін припинити бойові дії, дотримуватися міжнародного гуманітарного права, не допускати страждань цивільних, особливо жінок та дітей і т.ін. А от нацизм – це погано, зазначили вони, без усякої прив’язки до України. Китайський представник говорив приблизно те саме, але ще проспівав свою стару пісню про шкідливість санкцій, бо від них страждають країни що розвиваються. І привітав роль Генсека ООН Гуттеріша у намаганнях залагодити «конфлікт в Україні» (цікаво, що саме той Генсек робить). Росію стороною цього конфлікту китайський дипломат не називав. Прослухавши згадані виступи і не знаючи ситуації, азійські, африканські, латиноамериканські, арабські глядачі змогли зробити висновок, що десь там, в далекій Україні є якийсь конфлікт (чи то внутрішній, чи то з інопланетянами), в результаті якого страждають люди. І все. Найбільш обізнаною у ситуації виявилася делегація Кенії, яка підтвердила свою підтримку територіальній цілісності України та засудила спроби розповсюдження дезінформації (браво Послу в Кенії Андрію Праведнику за активну інформаційну роботу в країні перебування).
Наші партнери – Велика Британія, США, Ірландія, Франція, Албанія, Норвегія все чітко розставили по своїх місцях, засудивши російську агресію та зловживання росією своїм місцем у РБ ООН з метою виправдання нею злочинних дій проти України та порушень ерефією міжнародного права та МГП на окупованих українських територіях.
Дмітрій Полянскій нервово совався на місці, потроху навіснів і, щоб хоч якось випустити пару, у стилі своїх шефів відверто хамив членам РБ. На французького представника він накинувся, щоб той перестав говорити французькою мовою (захід проходив лише англійською, запрошеним покидькам з ерефії та Донецьку було забезпечено переклад з російської). У албанського Постпреда перед початком його виступу (той говорив одразу після француза) Полянській єхидно поцікавився, чи не збирається той говорити албанською. І т.д. і т.ін.
Щодо офіційних мов у Організації Об’єднаних Націй, то хотілося б зробити невеличкий ліричний відступ. Коли йдеться про голосування в різних органах ООН, у тому числі в РБ, то існує принцип «одна країна – один голос», незважаючи на кількість населення кожної країни, Тут рівноправні Китай і Кірібаті, Індія і Монако. Докладно авторка цих рядків ще не займалася дослідженням цього питання, але шість офіційних мов ООН – англійська, французька, іспанська, китайська, арабська, російська – швидше за все визначалися свого часу відповідно до кількості жителів планети, які цими мовами користуються. За даними різних джерел, китайською (мандарин), зрозуміло, говорить найбільше людей. Далі йдуть іспанська, англійська, хінді, арабська, португальська, бенгальська, російська, японська, пенджабська і т.д. Французька у цю десятку не входить. Проте, якщо брати кількість країн (а в ООН, як пам’ятаємо, їх 1936 при цьому одна країна – один голос), то французька є офіційною у 29 країнах. Ще у 40-50 країнах громадяни нею вільно володіють. Проте, для мене завжди було незрозумілим, чому документи ООН мають офіційно перекладатися на мову, яка є мовою єдиної країни – росії та Китаю. Сьогодні жодна держава, окрім ерефії та ще інколи – білорусі, не виступає в ООН російською. Соромно. Хіба що приїздять на засідання політики з колишніх країн СРСР, котрі не володіють жодною іншою мовою ООН. І то вони в більшості тепер воліють виступати своєю рідною мовою, а дипломатична місія забезпечує синхронний переклад. При цьому ООН, секретаріат якої увесь час скаржиться на нестачу коштів, витрачає величезні гроші на забезпечення перекладу ООНівських документів, які читатимуть представники лише однієї країни! Це ще раз доводить, що Статут ООН повинен зазнати змін, і не лише через узурпацію росією постійного місця в РБ, а й через офіційні мови Організації. Якщо, скажімо, замінити російську на португальську – буде набагато справедливіше.
Але повернемось до скликаного московитами засідання у форматі Аррія. Низка держав, а саме Албанія, Андорра, Австралія, Австрія, Бельгія, Болгарія, Канада, Хорватія, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Грузія, Німеччина, Греція, Гватемала, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Італія, Японія, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Чорногорія, Північна Македонія, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Палау. Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Велика Британія, США, Україна, а також делегація Європейського Союзу в ООН оприлюднила Спільну заяву. У ній, зокрема, засуджується чергове зловживання росією місцем постійного члена РБ для поширення дезінформації. Автори Заяви відкидають зусилля ерефії перекрутити історію задля досягнення власної політичної мети та розповсюдження руйнівних фальшивих наративів щодо сусідніх з росією країн, включаючи безпідставне проголошення їх «неонацистами» та «неофашистами». Засідання, що відбулося 11 липня у форматі Аррії, розцінюється авторами Спільної заяви також як спроба російської сторони виправдати її неспровоковане, повномасштабне та незаконне вторгнення в Україну, відволікти увагу міжнародного співтовариства від кричущих порушень росією Статуту ООН та міжнародного права, включно з триваючими порушеннями міжнародного права у галузі прав людини на росії та грубих порушень ерефією міжнародного гуманітарного права в Україні. Підписантами Заяви висловлено непохитну підтримку незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в рамках її міжнародно визнаних кордонів, включно з територіальними водами. Росію автори Заяви закликали припинити її ворожі дезінформаційні кампанії проти України, а також її брутальну агресію проти нашої держави.
Отже, як і слід було очікувати, російська унтер-офіцерська вдова сама себе висікла різками брехні, нахабного цинізму та підлості. Про захід в ООН, що задумувався московською дипломатією як широка пропагандистська антиукраїнська акція – не вміщено жодної інформації ані на сайті Постпредства ерефії в Нью-Йорку, ані Міністерства закордонних справ цієї країни.
Словом, гучна кампанія росії закінчилася черговим пшиком. Лавров скресав уже від безсилої люті свої копита, дивлячись трансляцію засідання.
Все це було би смішно, аби не було так страшно. Страшно від масштабів рашистської пропаганди, від розмірів безсоромної брехні, цинізму проплачених нею зарубіжних так би мовити діячів мистецтва та ін.
Наративи про неофашистів та неонацистів ерефія намагається протягти в ООН вже багато років, щоб застосовувати їх потім щодо всіх, кого вона вважає ворогами (а це мало не увесь цивілізований світ). Злочини гітлерівського режиму ще досить свіжі в історичній пам’яті, особливо європейців, тому московія активно використовує порівняння з ними українців, ще з давніх радянських перетворює у свідомості людей історичні постаті українських героїв на злочинців, вбивць євреїв та поляків, і, немає сумніву, активно проводить роботу на цьому напрямі у Польщі та Ізраїлі. І деякі громадяни на цей гачок потрапляють. Скажімо, моя приятелька студентських часів, яка перебралася жити в Ізраїль, з набуттям Україною незалежності увесь час боялася погромів у Києві, про що час від часу ширилися чутки (їх джерело, як тепер зрозуміло, мало конкретну адресу – Москва, Луб’янська площа, тоді – площа Дзержинського, 2). Про те, що єврейські погроми були привнесені до України з Росії, знають лише історики. Британська делегація, до речі, на засіданні справедливо привернула увагу до того, що московити волають про розгул нацизму та антисемітизму у країні, де 73 відсотки населення проголосували за президента-єврея.
Але вміння, якщо не талант московитів, виплеканий протягом століть, загартований сталінськими катами та брежнєвськими фанатиками, талант перекидати з хворої голови на здорову ще довго перемелюватиме і промиватиме мізки наївних громадян країн світу. Ми ж чудово знаємо, що тримаючи своїх на голодному пайку, ерефія й далі не шкодуватиме витрат на фінансування вбивств та брехні.
Сьогодні, дивлячись на моторошні фото останків маленької дівчинки Лізи, вбитої 14 липня у Вінниці рашистами, та життєрадісні відео з нею, зняті її мамою за кілька годин до вбивства, думаєш про те, що якийсь проплачений ерефією Домке-Шульц невдовзі зніме черговий фільм, де це маленьке янголятко фігуруватиме вже як жертва обстрілів ЗСУ.
Вони на це здатні. А нам треба тримати удар. Доносити правду про війну на всіх рівнях, через усі канали.
15 липня, коли пишуться ці рядки, Рада Безпеки ООН проводить інше засідання у форматі Аррії, цього разу ініційоване делегаціями Албанії та Польщі, на тему «Руйнування культурної спадщини як наслідки російської агресії проти України». Що розказуватиме на ньому представник ерефії? Як українці розбомбили Свято-Успенську Святогірську Лавру на Донеччині? Як б’ють з усіх гармат по острову Хортиця? Ведуть незаконні розкопки в Криму та вивозять артефакти? А одночасно кримські татари темними ночами руйнують Бахчисарайський палац?
Подивимось.
Оксана БОЙКО
