Український Клондайк: нова влада не чіпає «прокурорський» нелегальний бізнес людей Януковича

За даними Антикорупційного бюро, останнім часом прибутки “нелегалів” навіть збільшилися: «дах» у особі колишніх «смотрящих» Януковича щез, і платити їм відступних більше не треба

Тема нелегального видобування піску в Україні підіймається вже не вперше. Це лише здається, що береги українських річок – не каліфорнійський Клондайк і гроші на них не заробиш.  Насправді ж, заробиш, та ще й як: якщо згадати, що жодне будівництво без піску не обійдеться, то стає зрозумілим, що на річних берегах закопані мільйони. А якщо ще й видобувати їх без ліцензії – тобто, не платячи податки за розробку надр і відшкодовування збитків оточуючому середовищу – то й мільярди.

Звісно, бажаючих працювати на пісочному ринку нелегально набагато більше, аніж цивілізованих видобувачів. Ще у 2008 році  керівник Держекоінспекції Києва Микола Костров оприлюднив статистику, згідно з якої 90% добування піску на Київщині ведеться незаконно. Збитки, завдані державі, вже й тоді вилічувалися мільйонами: мало того, що нелегальні копачі руйнували річкові пойми і роздовбували важкими вантажівками районні дороги – безконтрольна робота земснарядів винищувала дніпровську рибу, безповоротно порушуючи екологічний баланс. У тому ж 2008 році доцент кафедри зоології Національного університету ім. Т. Шевченка Анатолій Подобайло повідомляв, що через діяльність нелегальних копачів за останні роки з 84 видів риб, що водилися у Дніпрі, 3 вже вимерли, а 23 опинилися під загрозою зникнення.

Тоді ця інформація, опублікована у центральних ЗМІ, зокрема у газеті «Сегодня», наробила багато галасу. Але пройшов час, і галас ущух. Нелегальні копачі ж залишилися і працюють й досі.

Як повідомив ПіКу заступник голови ГО «Антикорупційне бюро України» Валентин Нагірняк, схема нелегальної добичі зазвичай  виглядає наступним чином: приватний підприємець подає документи під проект на розробку протипожежних водойм і вже під ці документи потім нелегально займається добуванням піску або ж щебеню. «Прикриває їх у цьому всьому міліція, місцеві органи самоуправління – голови рай адміністрацій – та працівники прокуратури», – зазначив Нагірняк.

Зрозуміло, що прикриття коштує грошей. За словами Віктора П’ятницького, керівника антикорупційного підрозділу ГО «Центр захисту «Майдан», до недавнього часу основними отримувачами «добровільної» данини на Київщині була обласна прокуратура. Так, за інформацією П’ятницького, хотівський підприємець Валерій Самофал, що «працює» у Плесецькому лісництві Васильківського району, відстібав тодішньому прокурору Київської області Михайлу Вітязю по три гривні з кожного намитого кубометру піску. Якщо зважити, що навіть мініземснаряд за день роботи може підняти приблизно 100 кубометрів піску, то навіть тоді сума випливає солідна. А зважаючи на те, що середній «пісочний» нелегал має у своєму розпорядженні 2-3 земснаряди, і зазвичай вони далеко не «міні», то загальний обсяг данини на користь «заслуженого юриста України» (звання, присвоєне Міхайлу Вітязю Януковичем у 2012 році) лише з одного такого копача сягав як мінімум десятків тисяч гривень.

Утім, зараз, за словами Віктора П’ятницького, нелегальним копачам стало легше. У березні цього року Вітязь, звільнений з посади обласного прокурора, щез з київських горизонтів. Однак схема залишилася: пісочні «нелегали» як працювали, так і працюють під «дахом» місцевих органів, хіба що «дах» цей вже перестав бути централізованим, і данина йде не в Сім’ю, а просто по кишенях місцевого керівництва. Хоча, як впевнений П’ятницький, цю діяльність можна порушити, і то дуже просто. «Будь-який даїшник може прикрити цю схему: «Покажи документи на перевозку піску!» – адже документів у нелегального копача у будь-якому разі нема. Щоправда, це вирішується просто: 50 гривень з машини, і машина їде далі», – коментує ситуацію керівник антикорупційного підрозділу «Центру захисту «Майдан».

Однак навіть ті побори, що залишилися, не чинять копачам великих збитків. За підрахунками заступника голови Антикорупційного бюро України В. Нагірняка, кожний нелегальний земснаряд приносить своєму власнику від 1 до 1,4 мільйона гривень на місяць. Між тим, від безконтрольного видобування піску страждає і екологія, і місцеві мешканці. Так, у Васильківському районі, де працює вже згаданий підприємець Валерій Самофал, через його діяльність почав висихати ліс, а рівень води у криницях сіл Плесецьке, Перевіз та Чорногородка, знизився на 1,5 м. Мешканці сіл звернулися з відповідною заявою до Антикорупційного Бюро, Антикорупційне Бюро влаштувало виїзд на місце, де у присутності працівників міліції техніка пісочного нелегала була запломбована. Що, однак, не завадило підприємцю наступного ж дня її розпломбувати і продовжити видобування – за мовчазною згодою місцевого керівництва. Наразі у цій історії назріває наступна серія: Антикорупційне Бюро подало звернення новому прокурору Київщини Володимиру Бабенку з проханням внести справу до єдиного реєстру досудових розслідувань і припинити діяльність нелегала.

Як сюжет розгортатиметься далі, покаже час. Як вже було сказано, Самофал – не єдиний нелегальний копач на Київщині. Це серйозний бізнес, у якому крутяться мільйони гривень, власники яких охоче поділяться певною часткою із зацікавленими особами – звичайно, в обмін на безпечне функціонування свого «виробництва».  До речі, якщо голову прокуратури Київщини після Майдану і замінили, то велика кількість старих кадрів у її керівництві все одно залишилася. Так що якщо «пісочні» ланцюжки працюватимуть і далі, то це означатиме лише одне: схема імені Сім’ї нікуди не ділася. Лише змінила господаря.

Або, можливо, навіть і не змінила…

Сергій Зінько