Без України програма «Східне партнерство» втратить сенс

В останні місяці, що лишилися до Вільнюського саміту «Східного партнерства», Україну мало не за вуха тягтимуть до асоціації з ЄС. Адже ціна питання надто велика…

«Заграніца» нам допоможе!

Звістка про те, що на російсько-українському кордоні виникли дивні якісь «терки» та «непонятки», докотилася нарешті до Європейського Союзу. Вже й відповідні меседжи долинули у відповідь.

«Блокуючи імпорт із України, Росія розгортає торговельну війну з Україною. Тиск зростає, щоб утримати Україну від підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС», – йдеться в заяві голови Комітету Європейського парламенту з питань закордонних справ Елмара Брока (Німеччина) й очільника групи народних партій у Парламентській асамблеї ЄВРОНЕСТ (ЄС – країни «Східного партнерства») Яцека Сарюш-Вольські (Польща). Заява ця з точки зору українського керівництва має виглядати щонайменше дивною: адже до чого настирливо прем’єр-міністр урезонював наших журналістів, які «нагнітали ситуацію», кваліфікуючи стан російсько-українських митних відносин як «торговельну війну». А тепер практично таку ж оцінку раптом дали європарламентарі! Більше того, останні вгледіли тут ще й «дуже серйозний політичний конфлікт із геополітичним підґрунтям».

Та головне в іншому: представники групи народних партій Європарламенту вважають, що Європейський Союз має захистити Україну від торговельних воєн із Росією. Бо ЄС зацікавлений у підписанні з Україною Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі, тоді як Росія хоче змусити нашу країну зробити вибір на користь Митного союзу. А тому профільний Комітет Європарламенту 28 серпня збереться на екстрене засідання.

Європейських політиків підтримав і новий посол США в Україні Джеффрі Пайєт, який переконаний, що Україна має дуже добрі шанси підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Оцінюючи дії обох сторін, дипломат підкреслив, що «всі хочуть виконати цю роботу». Пайєт висловив сподівання, що Європа тримає двері для нашої країни відчиненими й українська влада у ці двері ввійде.

Водночас посол США зазначив, що з боку української влади важливо врахувати занепокоєння європейських країн через проблему вибіркового правосуддя – причому «йдеться не про персоналії, а про принципи». Це означає, що питання про звільнення Юлії Тимошенко чи її лікування в Німеччині зрештою має бути вирішене. Конкретний граничний термін замість американського дипломата озвучив заступник голови ВО Батьківщина Сергій Соболєв: не пізніше 20 вересня.

Чому з нами розмовляють лагідно?

Коли ще взимку до України навідувалися з інспекційними візитами європейські політики, з їхніх звітів можна було зрозуміти єдине: все погано, час спливає, а Вільнюський саміт «Східного партнерства» все ближче…

Що ж змінилося за цей час?! Може, всебічне «покращення» нарешті дало свої результати?! Може, корупцію у нас подолано, податковий прес послаблено, виробництво товарів і послуг шалено розвивається, інновації запроваджуються тощо?.. Та нібито ні! Хіба що Юрія Луценка звільнили – але цей крихітний крок у бік демократії позитивно позначився хіба що на долі самого Луценка…

То що ж змусило європолітиків змінити тон висловлювань щодо України?! Відповідь одна-єдина: змінилося те, про що вони й попереджали, – все ближчим є Вільнюський саміт «Східного партнерства»!

Не забуваймо, що ініціативу «Східного партнерства» презентувала євроспільноті Польща (найвідданіший європейський «адвокат» України) за підтримки Швеції у 2008 році. Ця ініціатива є частиною Європейської політики сусідства (ЄПС) і від початку була спрямована на 6 країн – Україну, Молдову, Білорусь, Грузію, Вірменію та Азербайджан. На колишні радянські республіки, що утворюють своєрідний «пояс» довкола Росії. Якщо хочете – «буфер».

За 5 років, що минули відтоді, доля цих країн склалася по-різному. Наприклад, Білорусь уже не може розглядатися як суб’єкт ЄПС. Грузія досягла найбільшого прогресу, але Абхазія та Південна Осетія – це такі бомби уповільненої дії!.. Тож не вдаючись до деталей, можна стверджувати, що, попри недоліки внутрішнього життя та зовнішньої політики, попри «стабілізєц» і «покращення», на сьогодні Україна є єдиним реальним кандидатом на підписання Угод про асоціацію та ЗВТ із Євросоюзом.

Якщо ж на Вільнюському саміті цього не станеться, це означатиме крах ЄПС та ініціативи «Східного партнерства». Ціна питання – десятки мільйонів євро на рік, плюс робочі місця для армії єврочиновників й аналітиків, консультантів і експертів. Якщо Угоду з Україною не підпишуть, усе зроблене піде собаці під хвіст, і надалі у Східній Європі нема чого шукати. Ну і самолюбство Польщі постраждає…

Тому можна не сумніватися: протягом трьох місяців, що лишаються до Вільнюського саміту, Україну за вуха тягтимуть до асоціації з ЄС. Бо лобісти надто зацікавлені у продовженні процесу. Можливо, навіть питання Юлії Тимошенко з порядку денного вдасться зняти – не все ж одразу!

А можливо, українська сторона на компроміс піде. Чекати вже недовго.