Україна, Росія і Світ. Хто торує шлях до третьої Світової війни?

«Я привіз вам мир!»

Ці слова Невіля Чемберлена, сказані ним після «умиротворення» Гітлера у Мюнхені 1938 року, я нещодавно згадував у зв’язку з досить дивною, не сказати різкіше, позицією окремих європейських політиків

Число тих, хто продовжує нас дивувати, на жаль, не зменшується. Скажімо, така вельмишановна, поважна та мудра людина, як Генсек ООН, закликає до миру та мирного діалогу…

Перепрошую, виникають питання: з ким діалоги? З найманцями-кадировцями? З озброєним росіянами донецько-луганським криміналітетом? З російськими диверсантами, перекинутими через наш кордон?

Можливо, від нас хочуть діалогу з Путіним та його режимом? Діалогом до того, як російські окупанти заберуться з Криму, перестануть знущатися над українцями, над корінним народом – кримськими татарами, грабувати українські банки, українські природні ресурси, грабувати українських громадян?

Маю тверде переконання: жоден український політик, не ризикуючи назавжди втратити підтримку народу, на такий діалог не піде.

Трохи зовсім недалекої історії.

Нещодавно відома та шанована баронесса та ще дехто з поважних людей того ж ґатунку закликали Майдан до діалогу з режимом Януковича.

«Небесною сотнею» ми заплатили навіть за спробу повірити негідникам у владі та вести з ними перемовини…

Мало не кожного дня життям кращих своїх синів ми платимо за цинічну, нахабну агресію держави, яка цього місяця, за іронією долі, головує у Радбезі ООН…

Такі уроки дуже добре засвоюються та ніколи не забуваються.

Тож думаю,  «миротворці» мали б погодити з Україною учасників та формат переговорів щодо забезпечення миру, а перед тим – домогтися від Росії виводу найманців-диверсантів, виведення окупаційних військ…

Без цього «умиротворення» Путіна, він піде шляхом «умиротворення» зразка Мюнхену-38.

Вони цього не розуміють?

Історія нашої держави має приклади, до анекдотичних включно, коли на високих та найвищих щаблях влади опинялася «проффесура», невігласи, яких обурювала сама необхідність щось знати (скажімо, коли почалася Друга світова), думати про щось інше, крім загарбання, привласнення, грабування в ім’я самозбагачення…

На щастя, сучасна Європа та США схожих політиків не мають.

Але…Тривале захоплення Росією та Путіним не могло не привести до засвоєння скарбів російської мудрості. На кшталт: своя сорочка ближче до тіла.

Перейматися поставками російського газу до Європи, вигідними оборудками з продажу зброї,  до вертольотоносців включно… Перелік може бути досить довгим.

Тому, як на мене, частина європейських політиків «включає непонятку» – не бачимо загрози глобальної катастрофи, мовляв, у руйнуванні всієї системи міжнародного права…винні й ті, хто повірив у силу та значення Будапештського меморандуму… А тому – поговоримо, переговоримо, висловимо глибоке занепокоєння, потеревенимо про санкції та й якось воно буде…

На відміну, скажімо, від Литви чи Польщі, дехто з них не бачив червонозоряні  танки на вулицях своїх столиць, їхніх подруг не ґвалтували «солдати-визволителі», їх оминуло щастя життя в епоху  розвинутого соціалізму. Відтак, психологія «премудрого пескаря» видається для них найприйнятнішою, а протокольні традиції та правила підштовхують до рішень запрошувати Путіна, подавати руку Путіну,  не гидувати Путіним.

Згадаю принагідно, нещодавно поширені архівні фото в Інтернеті, де Молотов тисне руку Гітлеру,  де поруч з Гітлером ставлять свої підписи Деладьє та Чемберлен, де червоні командири та генерали Третього рейху приймають спільний парад…

Чим це все скінчилося? І чи не виходить так, що нащадки тих, хто торував дорогу до Другої світової, тепер несвідомо (?!) торують шлях до Третьої? Такі, як Гітлер чи Путін на півшляху не зупиняються. Якщо не спинити силою усього світового співтовариства.

І ще трохи про переговори.

Нещодавно, розмовляючи з кореспондентом шанованої польської газети, я зауважив: ми обрали Президента, а не царя, ми прискореним курсом закінчили школу демократії. Отже, маємо впевненість, що наш Президент твердо та послідовно, під нашим, народним контролем вирішуватиме проблеми відбиття агресії та подолання її наслідків. У тому числі – шляхом переговорів із залученням усіх світових сил, які воліють не допустити глобальної катастрофи.