Україна без шансу на асоціацію коштуватиме Росії значно дешевше, ніж Україна з асоціацією

Представники фонду «Відродження» та західні політологи спрогнозували «життя після Вільнюса»

Міжнародний фонд «Відродження» відреагував на брутальний розгін Євромайдану заявою про те, що надалі вважає будь-яку співпрацю з Кабінетом Міністрів, Президентом і його Адміністрацією глибоко аморальною, а тому – неприйнятною. На практиці це означає, що представники фонду виходять зі складу Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України, Конституційної асамблеї та інших громадських рад. Водночас виконавчий директор фонду Євген Бистрицький заявив про можливість відновлення такої співпраці у разі покарання винних і відмови влади від насильства. Але всім зрозуміло, що це назавжди або принаймні – до зміни влади. Саме це представники фонду й вирішили обговорити.

Аби детальніше пояснити свою позицію, Євген Бистрицький, а також науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко зібралися за одним столом у рамках проекту «Київський діалог» із представниками тієї самої Європи, до якої кілька днів тому ми трохи не дійшли… На зустріч до українських громадських діячів прибули директор Інституту Західно-Східної мудрості при Фрайбурзькому університеті Бернгард Уде та лектор Німецької служби академічного обміну, викладач Києво-Могилянської академії Андреас Умланд.

Насамперед Євген Бистрицький іще раз підтвердив, що припинення співпраці фонду з владою тимчасове. Це аж ніяк не є економічним чи моральним тиском на державу. Просто свої (і треба сказати немалі) кошти фонд використовує саме для допомоги реформам, які проводить влада. До слова, велика заслуга «Відродження» в уведенні в Україні зовнішнього незалежного оцінювання. А наразі маємо ситуацію, коли Янукович і його Кабмін продемонстрували повну неспроможність провести будь-які обіцяні реформування. Хоча б для того, щоб захиститися від економічного тиску Росії. Якщо немає реформ, то на що українцям взагалі сподіватися?

Власне від того люди так і «засмутилися», а зовсім не через провалені у Вільнюсі переговори. Корупція росте, а президент демонструє повну бездіяльність. Економічний тиск від Росії збільшується – ховає голову в пісок. Люди виходять на вулиці – у нього планова поїздка до Китаю. Цей список обов’язково продовжиться.

Бернгард Уде й Андреас Умланд були набагато обережніші в оцінках дій влади. Багато говорили про залежність України від Росії, Росії від Європи та навпаки… Одним словом – усі ми залежні, тож чому не жити в мирі? Трохи каялися німецькі гості, що Європейський Союз недооцінив вплив Росії на Україну, трохи – про провалену ідею запропонувати можливість членства в ЄС після подій 2004 року. «Деякі політики в Німеччині пропонували зробити Україну кандидатом у члени ЄС і пропонували це досить наполегливо, але їх не послухали», – каже Андреас Умланд про події давно минулі з явним сумом. Але він бачить шанси України в майбутньому. Українці ж усерйоз такий сценарій не розглядають.

– Прогнози під час навіть напівреволюційної ситуації – річ невдячна, – підкреслює Олександр Сушко. – Нібито є два основні сценарії: мирний і силовий. Але в кожного є підсценарії, і не забувайте про їх поєднання! Найбільша проблема українців – не в побудові сценаріїв, а в природі сьогоднішнього політичного режиму. Він об’єктивно не розрахований на мирну, легітимну зміну, а здатен лише на самовідтворення. Я не кажу нічого нового, це вже підтвердив не один політолог протягом останніх трьох років. Режим Януковича, намагаючись зацементувати владу, наробив безліч помилок. Що ж нас чекає тепер? Можливо, будуть поступки від влади. Ймовірні ритуальні кадрові зміни. А може, нам продемонструють непоступливість. Хоча… Багато хто пророкував розпад правлячої більшості, але голосування у вівторок підтвердило, що навпаки – ситуація з Євромайданом її тільки зміцнила. Провладні політики не відчувають, що при перебігу на іншу сторону щось зміниться. Тому поки що всі тягнуть час.

Директор Інституту Євроатлантичного співробітництва також упевнений, що Янукович не припинить морочити голову ЄС щодо асоціації. Але підписувати її до 2015 року точно ніхто не збирається. Бо Путін обіцяв гроші, а платити за два місяці відтермінування він однозначно не буде… Тому влада має продовжити переговори, і вона вже зробила натяк на те, як це відбуватиметься. Ми повернемося до процесу перед парафуванням і заново почнемо переговори. Говорити будуть роками…

Ілюзії про євроугоду цією весною можна викинути на смітник. Це без питань. Але прибирати в довгий ящик її теж ніхто не збирається, бо це різко знижує ставки в діалозі з Росією. Україна без шансу на асоціацію – це значно дешевше, ніж Україна з асоціацією. Без угоди ми – неліквід. До ідеї про Митний союз Янукович навряд чи повернеться. Але Путін хоче мати запобіжник від Євросоюзу та готовий на нього витратитися. Теоретично можливий навіть перегляд цін на газ. Але знову ж таки – то все теорії.

Поки зарубіжні політологи шукають логічних причин непідписання угоди, українці точно знають, що Януковичу абсолютно байдуже, чи буде вона підписана коли-небудь взагалі. Бернгард Уде й Андреас Умланд розмірковують про можливий компромат ФСБ, який змусив його передумати в останній момент. Насправді все прозаїчніше. Кожен українець усвідомлює, що для президента угода була лише інструментом економічного зростання та забезпечення виборів-2015. Якби все це ЄС гарантувало, угоду підписали б миттєво!

На думку Олександра Сушка, з самого початку Янукович хотів завалити Вільнюс руками представників ЄС. Але він недооцінив їх здатність іти на поступки чи то повагу до жителів України, які вийшли на Майдан… При цьому це був би найгірший варіант, бо тоді суспільство не відреагувало б так яскраво. А саме відмова влади дала сильний поштовх людям.

Лишається великим запитанням, чи усвідомив Президент України нові реалії, які підкинула йому нерозумна, на його думку, біомаса? Зокрема те, що європейські ідеї вросли у нашу свідомість набагато глибше, ніж на це сподівався будь-хто. Навіть для опозиційних політиків стало несподіванкою те, що Євросоюз – це не лише розмінна монета для влади, а європейські цінності українці готові захищати не гірше, ніж свої голоси на виборчих дільницях. Навіть міжнародні політологи з подивом відзначають, що сьогодні єдине місце, де сотні тисяч людей зібралися під прапором Євросоюзу, знаходиться в державі, якій ніхто й не пропонував увійти до ЄС. Шкода, що тепер рішення, яке прийняли громадяни, оскаржується людиною, котра має в цій країні надвелику владу, але психічна стабільність якої не доведена…

Не тільки одним президентом засмучується народ, дратує й опозиція, яка немає якого-небудь чіткого плану дій. І ніхто не знає, чи план цей взагалі можна скласти. Бо річ не в тому, що можна зробити перевибори, перепідписати угоду. Влада топить цю ідею, як тазик із цементом, без шансів виплисти. А тим часом політологи вітають українців в епосі політичної кризи, виходу з якої не видно ні в якому – ні в найближчому, ні в далекому – майбутньому. Коли наступить переломний момент – також ніхто не знає, але поки всіх охоплює недобре передчуття, яке передається навіть «правильним» західним професорам і політологам. У народі таке передчуття називають «стрьомно».