Угоду про асоціацію з Євросоюзом за Януковича підписали українські громадяни: польська преса

Або Брюсель зробить висновки  з поразки і підготує план безпечної економічної інтеграції для України, або кількадесят мільйонів європейців опиняться поза межами ЄС.

Європейський Союз дозволив Росії себе обіграти в зіткненні щодо інтеграції України. Угода про Асоціацію не було підписана.

Важко повірити, що спрацювала така відверто примітивна схема, як російське ембарго на деякі українські товари. У схожу ситуацію потрапила і Молдова, яка продовжує чинити опір. Торговий обмін України з Росією трохи менший за обсяг з країнами ЄС, проте інвестиції європейських держав в Україні вдесятеро перевищують російські. Та, очевидно, що Євросоюзу нічого боятися, а відтак програв. Програв також і через те, що не зумів серйозно сприйняти Україну і запропонувати підтримку на відповідному рівні.

Казки європейських політиків про те, що інтеграція – це не базар, містять в собі стільки ж правди, скільки заяви Януковича про те, що він стоїть на сторожі прав людини.

Усі знають, що найбільший базар на континенті зовсім не  Великий Базар (Grand Bazaar) у Стамбулі,  а офіси Європейської Комісії у Брюсселі. Пропонування українцям європеської інтеграції за рахунок руйнування сотень підприємств, катастрофічної втрати конкурентноспроможності, втрати російських ринків збуту – і водночас вимога виконання умов позички від Міжнародного Валютного Фонду ( між іншим, замороження пенсій, значне скорочення бюджетних витрат, підвищення цін на газ для населення на 40 відсотків) – це запрошення бідняка на обід до найдорожчого ресторану з умовою, що той сам заплатить за рахунок.

Такі поразки сричинили в Польщі «прощання з Єжи Гедройцем» найрізноманітніших сторін політичного сектора. Все виявилося передчасним, бо або ми мали  змінити місце на карті або Росія мала б демократизуватися, або Євросоюз мав перетворитися в Сполучені Штати Європи, щоби з Гедройцем ми справді могли  попрощатися. Нещодавній фантом атмосфери «холодної війни», в  умовах якої розробляв свою доктрину Гедройц, найкрасномовніше підтвердження цього.

Цього разу Польща понесла поразку, але вже не сама. Путін дав щигля по носу Берлінові і Брюсселю одночасно. Не виключено, що це може стати «позитивним мінусом» саміту у Вільнюсі.  Вмерли пафосні, як на Жозе Мануеля Баррозо декларації «Знаємо, як сильно звичайні українці відчувають себе європейцями! Не покинемо їх», а також слова Германа ван Ромпея: «Тиску Росії не можна піддаватись».

Побачимо. Всім очевидно, що після Вільнюського саміту м’яч опинився на полі Брюсселя, який, якщо хоче аби  в світі серйозно трактували його наміри, повинен підготувати план безпечної економічної інтеграції з Україною. Це є умова виконання первинної місії Європейського Союзу, або гарантія довготривалого миру у Європі.

Ковтаюча Україну Росія  – це підживлення імперіалізму і перекреслення шансів на демократизацію Кремля. Росія без України – це прощання з імперією і кінець легковаження російською владою власних громадян, яких потрібно відрізняти від Путіна і путіноїдів. Це також єдиний шанс добрих стосунків поміж ЄС і Росією, всупереч ілюзіям деяких політиків з ЄС, котрі вірили, що домовляться з Росією безпосередньо над головами менших народів.

Інтеграція лише Молдавії і Грузії без України немає геополітичного сенсу; тим часом Ромпей і Баррозо заявили про якнайшвидше підписання парафованих з ними Угод. Це новий привід до постійних зіткнень в стосунках Москва – Брюссель, а , відтак, надія, що зближення з Путіним за рахунок України швидше не буде, хоча знайти, щось більше аніж цинізм в нинішній політиці, це замилювати собі очі в надії, що може цього разу не засвербить.

Путін обіграв політиків, але програв українцям.

Інтеграції з Росією нині хочуть якісь неповних кільканадцять відсотків українців, що у багато разів менше аніж тих, хто пране інтеграції з Євросоюзом. І це найбільша здобич останніх переговорів.

Україна ще не підписала Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Її за Януковича підписали українські громадяни.

Публікацію Krytyka Polityczna переклав Володимир Олійник