Угода з ЄС: як зміниться українська влада після 27 червня

Ще зі шкільної лави знайомі нам завдання, які ,щиро кажучи, виконувалися без натхнення і називалися «роботою над помилками». Та й у дорослому житті знаю я багатьох людей, які мали мужність визнавати власні помилки, але не знаю жодного зі своїх знайомих, хто б отримував від цього задоволення.Моя черга. На початку каденції Януковича Центр імені О.Разумкова проводив зібрання шанованих та розумних людей, щоб почути їх прогнози щодо зовнішньополітичного курсу нових дійових осіб

Опинившись у такому середовищі, не втримався й я від прогнозу – мовляв, не слід особливо перейматися задекларованим проросійським вектором зовнішньої політики. По-перше, пріоритетним називався євроінтеграційний курс, по-друге, зіткнувшись з реаліями нахабної, безцеремонної імперської політики Кремля, доморощені русофіли швидко прийдуть до тями. Отож, зачекаємо їх критикувати, робитимемо висновки по реальних кроках.

Помилився. Ті, кого вважали політиками, виявилися звичайними маріонетками Москви. Тому так безславно завершили свій шлях, тому стали для кожного з нас нагадуванням та пересторогою – пильнуйте, люди!

Водночас, як на мене, пильнувати та шельмувати – зовсім різні речі. Ризикуючи помилитися знову, весь час, де тільки можу, наголошую: облишмо емоції, спробуймо зрозуміти перші кроки нового Президента, подолавши революційний невроз та магію гасел, посилання на Майдан та тиск громадськості…

Почнемо з того, що Президент став до роботи в умовах жорстокої війни РФ проти України, в умовах розкраденої країни, знищеної армії, правоохоронної системи, відсутності захищених кордонів, за наявності корумпованого парламенту, слабких начебто союзних політичних партій… Натомість біло-голубі-червоні (за іронією, мало не кольори прапора агресора) знахабніли й переходять у контрнаступ, некороновані володарі східних областей…Та що казати, усе й так добре видно.

У широкому світі він, так виглядає, має велику підтримку… Щоправда, ми мали   можливість у цьому переконатися, переважно на словах. Бо, на превеликий жаль, реальне неусвідомлення України сучасними чемберленами-деладьє та іншими шрьодерами триває й досі, симпатики кремлівського карлика здобувають нові місця у європейських парламентах та урядах, санкції (про них без сарказму вже важко говорити) обумовлюються такою кількістю «якщо», що крім роздратування нічого не викликають.

За таких умов – озброєний до зубів, зухвалий, цинічний агресор на Сході та «глибоко стурбовані» друзі на Заході – змушують Президента до певних маневрів.

Скажімо, чому перемир’я чи припинення вогню, коридори та амністії, делегування повноважень та інші ласощі матеріалізуються у період до 27 червня?

Можливо, магія цього числа – дати підписання повного тексту Угоди про Асоціацію з ЄС – і пояснює (хоча б частково) неквапливість у кадрових рішеннях, миролюбну риторику, навіть готовність до спілкування з тим, кому порядні люди гидували б подавати руку.

Можливо, Президент дає Заходу сигнал: я з розумінням ставлюся до ваших проблем, до вашого бажання подобатися усім вашим виборцям?

Можливо, за ці дні всередині країни він сподівається заспокоїти тих володарів Донбасу, хто жив спільним бізнесом з російськими можновладцями і як чорти ладану бояться європейської бізнес-прозорості?

Можливо, навіть ціною втрати частини популярності, він намагається трохи виграти час для

– формування команди професійних менеджерів у ближньому оточенні;

– переформатування частини уряду (хоча тут, згадуючи уряд Ю.В.Тимошенко, в якому ющенківці влаштовували демарші, мене не полишає певна тривога);

– хоч якоїсь реальної підтримки «глибоко стурбованого» світу щодо забезпечення українського війська,..

До того ж, в умовах мирних процесів Україна стає відкритішою та бажанішою для іноземних інвестицій, відтак, для переорієнтації усієї вітчизняної  економіки, позбавлення її залежності від стагнуючої економіки РФ, від «газової голки», кооперації в оборонці, від примх головного санлікаря Кремля тощо.

Та, найвірогідніше, Президент сподівається мирними ініціативами якщо не відвернути, то хоча б відтермінувати повномасштабне російське вторгнення…

А тепер-робота над помилками.

Західний світ, на жаль, сприймає наше розуміння його проблем як даність, наче так і має бути, натомість не подає чіткі сигнали:

–         Коли на всіх міжнародних рівнях буде засуджена агресія РФ, окупація та відторгнення Криму?

–         Коли до спонсора світового тероризму будуть застосовані справжні жорсткі санкції?

–         Коли Путін стане перед Міжнародним судом у Гаазі?

–         Коли ми отримаємо безвізовий режим з країнами ЄС?

Перелік можна продовжити. І роботу над помилками теж.

Чи буде дана принципова (правова) оцінка діяльності «хазяїв Донбасу»? Діяльності нардепів з ПР та Компартії та деяким постійно перефарбованим?

Хто персонально постане перед судом не лише за нищення армії у минулому, а й за розкрадання, за зради, за дурість та некомпетентність у наші дні?

Продовжіть, будь ласка, нехай робота над помилками – справа невдячна, але потрібна – не буде частковою або, борони Боже, показушною.

І на все про все дамо термін – до 27 червня, до урочистого підписання Угоди … Більше часу в країни немає.