Угода без «крові, поту й сліз» нічого не змінить – євродепутат

У своєму тексті «Допомога, а не кров і сльози» польський євродепутат Павел  Залєвський діагностує останнію кризу поміж Києвом і ЄС стосовно підписання Угоди про асоціацію. З багатьма  його тезами можна погодитись, однак вони вимагають декількох  роз’яснень.

По – перше, у контексті підписання Україною Угоди про асоціацію Залєвський фокусується на інтересах Віктора Януковича. Таким чином євродепутат слушно, хоча, мабуть, підсвідомо змалював реальний стан справ. Бо це не український народ нині здійснює геополітичний чи цивілізаційний вибір: майбутнє українців і саміту у Вільнюсі вирішує одна людина або група осіб. А про прозорість процесу ухвалення рішення нічого й говорити.

Фільварок (панське помістя) над Дніпром

Євродепутат слушно вказує на те, що причиною нинішньої кризи в стосунках поміж Україною і Європейським Союзом «стала цілковита і взаємна неузгодженість пріоритетів та можливостей». Для Європейського Союзу асоціація означає цивілізаційний вибір, пов’язаний із демократичними стандартами, правами людини, а також виборчим законодавством». Така позиція ЄС зрозуміла і відповідає очікуванням більшості населення України – тієї групи, котра у зближенні з ЄС бачить шанси системних змін в широкому розумінні цього поняття.

Як продовжує Залєвський: «Якщо Янукович підпише Угоду про асоціацію без гарантій порозуміння у справі фінансування з боку Міжнародного Валютного Фонду чи ЄС, то наразить свою державу на величезні втрати, чого жоден розсудливий політик не може собі дозволити». І, вкотре, важко було б з цим не погодитись, якби не деякі «але». Очевидно, що в згаданому випадку Янукович не хвилюється про суспільство, його турбують загрози власному бізнесу і політичному становищу (а також проблеми, які можуть виникнути у, так званої, «Сім’ї», або олігархічного клану пов’язаного з президентом, як і в інших  представників бізнесово – політичних кланів). Те, що ми спостерігаємо тепер в Україні, це комбінований зв’язок залишків комуністичної системи з трансформованою з часів президентства Леоніда Кучми олігархічною системою. Тут мається на увазі потужний бізнес, виникнення якого пов’язується з приватизацією державних підприємств, натомість його функціонування часто ґрунтується на (окрім прибутків, що надходять від експорту) на державних контрактах.  За такої ситуації необхідний відповідний «дах» – політичні «плечі», які б забезпечували інтереси потужного бізнесу шляхом лобіювання його потреб в парламенті і уряді ( де засідають представники цих олігархічних груп), а також шляхом відповідної фіскальної політики, преференцій і таке інше.

Далі за текстом: «Представники Януковича вже понад два роки їздять до МФВ і ЄС аби  отримати фінансову допомогу, але натикаються на глуху стіну». Та не можна забувати, що це саме український уряд не хоче реалізовувати рекомендації МВФ –, наприклад, 18 – го листопада нардеп від Партії регіонів Володимир Олійник  в ході телевізійного ток – шоу ще раз запевнив, що влада не буде реалізовувати жодних рекомендацій, які стосуються підвищеня ціни на газ для населення. У Польщі йому багато б хто аплодував, але виникають певні обмеження. До нині взимку частим гостем в українських кухнях є чотири запалені камфорки й газова пічка. Дежава практично не здійснює жодної політики, яка б промувала  заощадження газу та електроенергії.

Україна S.A. (процес поглинання)

«В ситуації, коли українська економіка тоне, Європейський Союз пропонує українцям –  як Уїнстон Черчіль англійцям в 1940 – му році “кров, піт і сльози”». Нинішня економічна ситуація в Україні передусім стала результатом занехаяння реформ. Вже віддавна на берегах Дніпра можна почути «У Польщі була шокова терапія, а у нас шок без терапії». З часу страшних 90 – х років багато змінилося, наступив час процвітання завдяки чому чимало українців стали жити краще, однак попередня економічна і політична система  України остаточно вичерпує свої можливості.

Можна погодитись, що більшість нині правлячих політиків виявилися значно кращими менеджерами, які змогли значно успішніше управляти державною машиною, аніж їхні попередники. Проте виникає запитання, як сильно можуть переживати за долю держави політики, що пов’язані з олігархічними групами? Чи здатні вони модернізувати державу, пристосовуючи її до європейських стандартів? Бо держава, це зовсім не одне й те ж саме, що підприємство.

Тим часом, підхід влади протилежний – за рік після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, кількість українців, що займалися малим і середнім бізнесом зменшилась майже на 2 – а мільйони осіб. Співрозмовник, який нині працює в одному з міністерств, пояснив відмінність між нинішніми урядами і тими, що були за часів Кучми. Раніше ризикованим було ведення великого бізнесу, бо за відсутності відповідного «даху» можна було стати жертвою насильного позбавлення статків  – так званого «рейдерства». Нині ж те саме загрожує малим і середнім підприємцям  – якщо їхній бізнес приносить прибутки. Всупереч деклараціям про реформи, кількість офіційних – і не офіційних – контролюючих органів не зменшується.

Як вважають українські експерти, непоборною залишається так звана система «відкатів», або свого роду «живлення» відповідних структур і осіб (що завищують ціни об’єктів чи послуг в ході тендерних аукціонів). Дуже багато говорилося  про завищені ціни об’єктів , які зводились напередодні  Євро 2012, схожий зиск може принести організація Чемпіонату Європи з баскетболу у 2015 – му році і можливе проведення Зимової Олімпіади сім років пізніше. В таких реаліях українська економіка кидає виклик традиційному економічному аналізу – сіра і чорна сфера діяльності аж надто велика.

На скільки вистачить крапельнці?

« На цьому тлі підтримка європейського проекту великої держави, якою є Україна, не буде дуже дорогою. Зрештою, не можна цей проект оцінювати лише через призму фінансів» – пише Залєвський. Загалом також йдеться  про реальні реформи, а не паперові, про відповідні стандарти.

«Євросоюз повинен зрозуміти, яким є інтерес Януковича, і використати це розуміння для реалізації своїх цілей. Політика ЄС не може абстрагуватися від існуючої ситуації в Україні. Для цього потрібно раціонально і відповідно прийняти українські постулати  – пропонуючи фінансову допомогу в обімі на реформи. Треба впровадити план, в якому періодичність платежів корелюється ходом реформ».  Відповідь на те «яким є інтерес Януковича» дуже проста, і знає її – всупереч тому, що пише Павел Залєвський – багато європейських експертів та політиків: його метою є збереження влади після 2015 – го року і консервація бізнесу, який здійснює «C’імя». У цьому сенсі Угода про асоціацію і можливий  вступ до Митного Союзу стали лише елементи гри. ЄС повинен використати ці знання в своїх кроках.

***

Україна не стала  другою Білорусією, ані навіть Росією, однак багато подій викликають неспокій. Здається, що євродепутат Залєвський та інші політики забули, що парламентські вибори 2012 – го року загалом ще не завершилися – 15 – го грудня відбудуться вибори в 5 – ти округах, де за скандальних обставин  невідбулося визначення переможців торік. Немає сумнівів, що й цього разу ми станемо свідками «маніпуляцій біля урн».

Водночас обмежена свобода слова. Журналістів залякують, підслуховують, а нерідко просто б’ють. Схожа доля переслідує і деяких громадських активістів, проте, в більшості випадків, відсутня відповідна реакція з боку органів правопорядку.

Підписання Угоди про асоціацію не гарантує глибоких змін в Україні, яких вона насправді потребує. Існуюча в Україні політично – економічна система вичерпує свої ресурси, агонізуючи лише на кілька років. Водночас опозиція не стала гарантією змін, бо, за великим рахунком, належить і є частиною цієї ж системи.

Проте Угода про асоціацію могла б, попри все, створити умови для здійснення реформ і прискорити розпад нинішньої системи.

Чи так станеться – побачимо лише після 2015 – го року.

Публікацію Nowa Europa Wschodnia переклав Володимир Олійник