У Табачника крадуть фурами

МОНівські структури вдесятеро завищили вартість перевезення підручників

Сьогодні зранку сайт «Наші гроші» з посиланням на  Вісник державних закупівель  повідомив цікаву інформацію.  Інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міносвіти і науки України  уклав угоду з ПАТ «Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об’єднання» на доставку підручників і посібників. Вартість угоди складає 6,02 млн грн. Згідно неї, до кінця цього року до управлінь  освіти і науки обласних,  Київської та Севастопольської міських держадміністрацій мають доставити 6 185 227 підручників і посібників.  Тобто все просто:  доставка одного підручника або посібника до місця призначення –  обласного управління науки і освіти потягне приблизно одну гривню.  Усі разом – трохи більше 6 мільйонів.  Начебто все прозоро. Якби не один нюанс, на перший погляд не зовсім зрозумілий.  А на другий – такий, що взагалі на жодні вуха не налазить.

Згідно Віснику державних закупівель,  підрядника визначено за неконкурентною процедурою у зв’язку з відсутністю альтернативи, – в обґрунтуванні сказано, що ПАТ «ДАК «Укрвидавполіграфія»  – єдине зі сфери управління Міносвіти і науки займається поставкою друкованої продукції. У компанії є «персонал, обізнаний з комплектацією літератури та мережею баз по регіонах, спеціальний транспорт, який гарантує збереження літератури під час її транспортування по всій території України».  А  це, на думку чиновників від освіти,  дає можливість  «скоротити витрати на доставку і гарантує безперебійну систему забезпечення навчальних закладів навчальною літературою».

Отже,  у громадськості не має залишитися сумніву в тому,що Міністерством освіти і науки обрано оптимальний спосіб  транспортування  підручників, з мінімальними витратами на доставку. Але нам видалося дещо дивним твердження про відсутність альтернативи – у наш-то час розвинутого капіталізму. Може, ми щось пропустили?  Може, купа приватних перевізників  і навіть  такий  державний  монстр як Укрпошта справді перевозять вантажі  дорожче і гірше,  ніж єдина у своєму роді  «Укрвидавполіграфія»? Адже твердження про безальтернативність цього підприємства  має ж на чомусь ґрунтуватися?   Коротше кажучи, ми  провели своє міні-розслідування, і його результати добряче похитнули і без того покоцану віру в людей.

Передусім ми  зайшли на  сайт Укрвидавполіграфії,  щоб самим переконатися  у наявності  якогось супер-пупер  спеціального транспорту, яким мотивується безальтернативність цього варіанту і відсутність будь-якого тендеру на перевезення підручників. Проте ніяких відомостей про спеціальний транспорт там немає, можете самі перевірити.  На сайті вказано, що це підприємство займається виключно  видавничою і поліграфічною діяльністю, про що і йдеться у розділі «Наша діяльність».  Є лише один пункт про  «розповсюдження друкованої продукції».  Проте він геть не «клікабельний», тому яким чином  продукція розповсюджується – невідомо.  Може, ми не в тому місці  дивимось? Йдемо у розділ  «Наші корпоративні підприємства» , раптом хоч там є відомості про транспортні послуги?  Але бачимо, що замість 26 областей України представлено всього  16 міст. І куди б ми не натискали – усюди тільки видавничо-поліграфічні комбінати.  І жодного натяку на перевезення вантажів. На чому базується твердження про безальтернативність  та наявність спеціальних умов – незрозуміло. Тобто «обґрунтування» безтендерного призначення улюбленої МОНом  Укрвидавполіграфії  в якості єдиного і незамінного перевізника – безсовісна  брехня, розрахована на довірливих лохів, які черговий раз схавають і не подавляться.

А тепер давайте подивимось, для чого ця брехня знадобилася.  Якщо «безальтернативна» Укрвидавполіграфія не має власного транспорту, природно, що вона звертатиметься до стороннього перевізника – аби вкластися у заявлені  6 мільйонів гривень.

Логічно було б у цій ситуації скористатися  послугами Укрпошти як державного підприємства з доправлення будь-яких  вантажів будь-куди. Відкриваємо укрпоштівський сайт,  дивимося розцінки і вмикаємо калькулятор. Отже.  Перевезення друкованого  видання вагою менше 20 грамів обійдеться в 16,02 копійки. За кожні наступні 10 грамів додається 2,16 копійок. Виходячи з того, що середня вага одного підручника-посібника складає 300 грамів,  його транспортування  в середньому  потягне 76,5 копійок.  А в нас, якщо пам’ятаємо, на це гривня покладена. Тобто  економиться 23,5 копійки на кожній одиниці навчальної продукції. А за 6 мільйонів одиниць це виходить  1мільйон 410  тисяч гривень, які  хтось  (не будемо показувати пальцем) може  спокійно класти собі в кишеню.

Але скоріше за все не покладе, бо розмінюватися на такий дріб’язок не буде.  Що таке півтора лімона для наших  хлопчиків?  Хіба що на труселя і косметику вистачить .  Але  не все так погано!  Зауважимо, що 76,5 копійки за один підручник (1млн 410 тисяч – за всі) виходить, якщо розвозити їх до 16 тисяч поштових відділень Укрпошти. Але ж підручники у нас доставляються не до поштових відділень, а до обласних  управлінь освіти,  яких, як відомо, всього 26. І які, до речі, потім самі гамселяться з тими книжками, витрачаючи на  їх розвантаження і розвезення по школах кошти уже з місцевих бюджетів  (бо центр з ними , певна річ, не ділиться). Отже, вартість транспортування буде набагато менша і складатиме 50-60 копійок за підручник. Замість заявленої гривні. Тобто  економія – 40%. Що у грошовому еквіваленті виллється приблизно у 2 з половиною мільйони гривень за все.  Це вже трохи краща сума, яка може впасти в кишені ділків від освіти. Але теж не фонтан.  І далеко не межа. Бо окрім Укрпошти, є ще купа вантажоперевізників, які доставлять товар ще  дешевше і не менш якісно. В інтернеті  їх – хоч греблю гати  (це знов-таки  стосовно відсутності альтернативи).

Давайте подивимось, у скільки обійшлося б транспортування  навчальної літератури, якби чиновники-освітяни (з тих, кого в гуглі не забанили),  тупо  доручили б цю справу будь-якому з численних приватних перевізників.  Дзвонимо за першим  ліпшим посиланням . Питаємо, чи можна розвезти приблизно 6 мільйонів книжок по 26 адресатах у різних кутках  України.  Без проблем – відповідають. Ніяких особливих умов для цього не треба, книжки не риба, в дорозі не протухнуть. Потрібні звичайні фури з металевим дахом – щоб дощ і сніг на намочив.   Нам швиденько підрахували, що  приблизна вага нашого вантажу  складатиме 1860 тонн (300 грамів помножити на 6,2 мільйони), для чого знадобиться 93 фури.  Вартість доставки однієї фури з Києва до обласного центру складає  в середньому 5 тис гривень (у залежності від відстані ціна може сягати  і 3,  і 7 тисяч, тож беремо середнє значення). Час виконання замовлення – до двох тижнів, вартість  – приблизно  465 тис. гривень. При цьому фірма пообіцяла дисконт від 200 до 300 гривень на кожній фурі.  Додамо сюди по 1-2 тисячі на завантаження-розвантаження, і матимемо вартість від півмільйона до 600 тисяч максимум. За все.

Це проти 6 мільйонів, взятих із бюджету. Тобто вдесятеро менше, ніж заявлено.  І хто тепер скаже, що освітяни не мають рації, а Дмитро Табачник – не геніальний  менеджер?  Коли йдеться про  десятикратний навар лише від перевезення підручників  – справді, яка  тут може бути альтернатива?..