У панцирі власної безпеки: опозиція воює «з режимом» у комфортних умовах
Рада вчергове «поклала» на зняття недоторканності – відмовилася розглянути доопрацьований законопроект № 0977
Скажіть, а хтось узагалі вірить у можливість зняття недоторканності з наших «папиків»? Такого наївно-ідіотичного політичного неофіта в країні, мабуть, не знайдеш. Два десятиліття самостійного існування в державі Україна можуть переконати навіть сліпоглухонімого в тому, що ніколи, ні за яких обставин, ні за якої влади наші мандатоносні представники «політичної еліти» не проголосують за своє повернення до природного стану нормальної людини. Нормальна людина в нашому розумінні є істотою, яку у випадку її асоціальної поведінки можуть притягти до відповідальності. Щоправда, за умови цілком законної і неупередженої оцінки її дій. Тепер запитання: якщо ви живете на території, де законність і неупередженість розбиваються о зв’язки, адміністративний тиск або хабарі, ви хочете бути отою нормальною людиною? Звичайно, ні. Ось і вони не хочуть. Краще в цьому сенсі бути ненормальним, тобто таким, кого неможливо судити практично ні за яких обставин. Так безпечніше.
Розуміючи все це, ніхто не дивується, що Рада вчергове «поклала» на зняття недоторканності – відмовилася розглянути доопрацьований законопроект № 0977 про скасування недоторканності з депутатів і суддів. Знайшлося, правда, 190 тих, які натиснули на кнопку «за»: то, мабуть, не розчули, яке питання взагалі голосується… Опозиція, яка десятиліттями ґвалтує виборців обіцянками акту депутатського ексгібіціонізму, цього разу вже напередодні голосування проголосила, що цю лажу не попустить. Деякі навіть визнали, що примітивно цього бояться: у своєму виступі народний депутат від «Батьківщини» Микола Томенко зазначив, що влада хоче позбавити недоторканності лише народних депутатів, аби потім переслідувати їх як Юлію Тимошенко. А тому опозиція «обрізану версію позбавлення недоторканності не підтримуватиме і за неї голосувати не буде». Тобто, в опозиціонерів намалювалася нова фішка – спочатку на жертовному олтарі повинні побувати президент та судді, а вже потім підтягнуться обранці…
Цікава в них там гра. Розуміють в опозиції, що жоден президент, а тим більше Янукович, нізащо не погодиться на позбавлення своїх царських принад? Розуміють. Знають, що влада ніколи не віддасть тих, хто вірою і правдою відпрацює поставлене завдання, запроторивши куди подалі до буцегарні незручного політичного конкурента? Знають. Тоді навіщо весь цей цирк? Ні, не сьогоднішнє голосування, а взагалі. Реальне життя не має жодного стосунку до передвиборчої риторики, але й вона зрештою повинна базуватися на хоча б напівреальних перспективах. Напівреальних тому, що чогось цілком реального ніхто нікому не обіцяє. А ось питання зняття недоторканності якраз і є стовідсотково напівреальним: його неможливо виконати повністю, позбавивши недоторканності президента й суддів, але можливо виконати наполовину, позбавивши імунітету себе коханих. Ризиковано, але це було б чесно.
А тоді просто довелося би працювати над дотриманням елементарних прав. Бо ми чомусь не замислюємося над тим, що недоторканністю володіє… кожна нормальна людина. Недоторканність особистості – принцип, згідно з яким людина не може бути безпідставно позбавлена волі. (Стаття 9 Загальної декларації прав людини: «ніхто не може бути підданий безпідставному арешту, затриманню або вигнанню»). Зрозуміло, що це не для сучасної України писано. Але чи не в тому полягає завдання нашої опозиції, аби ці права стали реальними для всіх громадян. І почати із себе – було б так принципово… Але не судилося.
Дуже зручно робити вигляд боротьби за всіх, перебуваючи в персональному панцирі особистої безпеки. Але боротьба тоді стає нещирою. Неактивною. Навіть пасивною. Перетворюється на імітацію боротьби.
Хтось іще сподівається на майбутній електоральний врожай нинішньої опозиції? Чи вистачить у її представників совісті на чергових виборах знов волати про анахронічність депутатського імунітету і рвати на грудях сорочку від «Бріоні», обіцяючи врешті поставити крапку на цьому «бєзобразії»? Ще й як вистачить. Потім вони дивуються Чечетову, котрий хизується тим, як технологічно регіонали вчергове «розвели» опозицію. Як лохів.
Останнє голосування з питання недоторканності – яскравий приклад такого роду «розводки». Хлопцям підкинули їх улюблену тему, але в невигідній для них варіації. І вони «повелися». Нині навіть комуністи звинувачують опозиціонерів у цинічному використанні голосів виборців, яким була обіцяна принципова позиція по зняттю саме депутатської недоторканності. На жаль, це – правда.
…Ну, а чого ви очікували? Що вони отак візьмуть і порвуть «Бріоні»? Скинуть із себе імунітет, увійдуть у розряд нормальних людей і боротимуться з режимом далі – чесно, сміливо і безкомпромісно? Так, наражаючись на небезпеку, але власним прикладом демонструючи, що нічого не бояться, не приховують, ні з ким не домовляються і не ведуть підкилимних ігор…
Вони не змогли. І не тому, що змінилась їхня принципова позиція. І самі принципи не змінилися. Не змінилося нічого. На жаль, і не зміниться за цієї політичної популяції, як би не звалися окремі її підвиди – регіоналами чи свободівцями, комуністами чи ударівцями…
