У космічних цінах на ліки винуваті загадкові «потвори» – так вважають у Попова
Затверджуючи «Картку киянина», голова КМДА Олександр Попов надзвичайно нахвалював нововведення: понад 100 найменувань ліків будуть доступні пільговим категоріям населення зі знижкою
Минув рік, і що чуємо тепер: у КП «Фармація» ліки коштують дорожче, ніж у приватних аптеках. Розкопана програмою «Гроші» правда виявилася для Попова повною несподіванкою! А його замісник висловився ще жорсткіше: «через потвор, які вважають себе царями на місцях, зводиться до пшику будь-яка нормальна ідея». «Фармація», до речі, на Руслана Крамаренка образилась і навіть прагне подати до суду…
За 1 500 і продаєш, і прибираєш…
Розбираючись у цій історії, «ПіК» вирішив поглянути на ситуацію знизу, тобто почати із того, що думають про саму аптеку її постійні відвідувачі та працівники. Бо надто все виглядає, м’яко кажучи, дивно… Наприклад, чому Попов дивується, що ціна в державній аптеці більша, ніж у приватника, де й асортимент ліків значно більший і продаються дорогі косметичні засоби. Тобто приватні мережі можуть дозволити собі знижки.
Деякі нюанси роботи в «Фармації» нам привідкрила її колишня співробітниця. Сьогодні Ірина Деркач (ім’я та прізвище змінено. – Авт.) працює у приватній аптеці зовсім недалеко від свого колишнього місця роботи. Але про «Фармацію» говорить неоднозначно:
– Асортимент ліків зі знижками, які ми могли продавати пенсіонерам, – просто смішний. Це найдешевші корвалол, валідол… Тобто економія тут – копійки навіть для незаможних. А літнім людям потрібні й дорожчі ліки! На них «Картка киянина» не діє. От і маємо… Нам у дирекції «Фармації» говорили, щоб ми пояснювали людям: тут ліки справжні, бо аптека державна, а приватники, мовляв, продають підробки. Не можу сказати, чи це справді так, але одна постійна клієнтка, яка весь час купувала собі одну й ту ж саму мазь, стверджувала: куплена в нашій аптеці їй допомагає, а в приватній – не діє. Може, то була правда.
– Ірино, а що можете сказати про оплату праці у «Фармації»?
– То сміх і гріх. Я працювала, бо було півтори ставки, потім сказали, що половину забирають. А ставка – це десь півтори тисячі. На ці гроші йдуть лише пенсіонерки або молодиці після медучилищ. Ще у нас півроку прибиральниці не було, бо на 900 гривень ніхто не йшов. Самі підлогу мили та ліками торгували… Попросити щось у керівництва неможливо було – навіть пакети для сміття й мийні засоби самі купували. Нам казали: «Погано продаєте ліки». А як їх продавати, коли вони справді дорожчі за ті, що в приватних аптеках? Хтозна чому їх закуповують у виробників за шалені гроші.
Незважаючи на такий негатив, Ірина й досі навідується до колишньої роботи – там обіцяли підробіток на півставки. Адже скоро пенсія, а приватник виплачує в основному «чорну» зарплату. На старій роботі говорять, що зараз усі аптекарі «Фармації» збирають підписи на захист керівництва. Більшість вважає, що ноги в дорогих цін ростуть усе-таки вище – на рівні закупок. Однак людям від цього не легше…
«Справжні» ліки не викликають алергії!
Тим часом Петро Іванович купує в приватній аптеці ліки від діабету для дружини. Викладає тисячу гривень, але саме тут вони найдешевші. На запитання, чи отримує він якусь субсидію від держави, гірко посміхаючись, говорить, що так, але користі від неї, як від козла – молочної продукції:
– Розумієте, люди з діабетом, як у моєї дружини, мають право отримувати ліки взагалі безкоштовно. І ми багато років користувалися цим. Але сьогодні наш лікар пропонує лише один препарат. А дружина, коли почала приймати його, ледь не померла – у неї пішла алергічна реакція. Лікар сказала, що це байдуже – ніхто не буде виписувати безкоштовно саме ті ліки, які підходять моїй дружині. Тоді я пішов на роботу, влаштувався чергувати позмінно в 72 роки, аби купувати моїй Ларисі ліки, від яких їй краще…
– «Картка киянина» сама по собі є пшиком, – коментує ситуацію Ірина Деркач, коли йде відвідувач. – Усі наші пільги є пшиком. Закуповують для діабетиків лише ті ліки, які пройшли тендер (тобто їхні виробники поділилися процентом). А вони (програма «Гроші». – Авт.) ще говорять про якийсь обман…
На піпетки не розмінюємось…
Я розповідаю Ірині про нововведення Держслужби України з лікарських засобів, яка хоче зобов’язати працівників аптек інформувати громадян про всі наявні ліки різних торговельних найменувань. Може, хоч це допоможе захистити споживача. Ірина лише посміхається та махає рукою:
– І в «Фармації», і в приватників є спільна проблема – треба продавати дорогі ліки. До речі, якщо у «Фармації» я продавала якісь піпетки, напальчники, то тут мене навчили на це не розмінюватися. Ти час витратиш, шукаючи цю піпетку, а коштує вона всього 50 копійок… Для нас це не гроші. І на обох моїх роботах керівництво просило продавати дорожчі аналоги. Навіть у магазині вам продадуть або ту ковбасу, що дорожча, або із закінченим терміном придатності. Чим, ви думаєте, торгівля в аптеці відрізняється від базару?
Ми впевнені, що – нічим. Тим самим словом і закінчиться історія з «Фармацією»: може, звільнять керівництво, може, справу взагалі замнуть… Якщо навіть пересічні кияни розуміють, що від змін у якійсь там «Фармації» ліки не подешевшають, а продавці не стануть чеснішими, то годі й сподіватися обманути нас закидами, щодо «місцевих потвор», які нібито псують усю цілком успішну роботу КМДА. А без них – взагалі все в нас чудово було б!
