У Кабміні зрозуміли, що таке «справедливі» ціни
Незрозуміло, яких фінінструментів бракувало фахівцям Міністерства доходів і зборів, але для подальшого регулювання ринку вони пропонують запровадити два цікаві поняття: «ціна звичайна» та «ціна справедлива»
Для початку анекдот:
Під час екскурсії вулицями Парижа екскурсовод каже:
– Ліворуч під червоними ліхтарями стоять француженки, які демпінгують і продають свої розкішні тіла за жалюгідну сотню франків. Праворуч – француженки, які вважають за краще продаватися за двісті франків. А попереду – Пляс Пігаль, де можна знайти найрозбещеніших елітних жінок від п’ятисот до тисячі франків.
– А чи є десь непродажні француженки? – запитав один з екскурсантів.
– Звісно, месьє, є й непродажні! Але вони ну дуже, дуже дорогі…
(Анекдот на тему «справедливого ціноутворення»)
Про ціни ринкові
У радянську епоху проблем із ціноутворенням не існувало. Фахівці Держплану розраховували випуск товарів «від голки до літака». Разом із виробничими планами «згори» спускалися й ціни на всі товари та навіть і на окремі артикули.
Коли СРСР уже на ладан дихав, побутувала обнадійлива ілюзія, нібито ринок сам усе відрегулює. Коли ж держава відпустила переважну більшість цін, продавці почали накручувати їх настільки хвацько, що в потенційних покупців аж дихання перехопило від неможливості щось придбати. І при цьому товаровиробникам мало що перепадало, а ті, хто виробляв щось соціально значуще, загалом були на межі повного зубожіння.
Попри досвід «клятих 90-х» і «крутих нульових», ціноутворення й досі для нас terra incognita, тож постійно і вигадуємо щось науковоподібне. Воістину ексклюзивні відкриття робляться у царині утворення комунальних тарифів і розцінок на послуги природних монополістів – наприклад, «Укрзалізниці». А коли згадують про різні спецмита, які також впливають на ціноутворення, стає весело аж до сліз і гикавки.
Про ціни звичайні та справедливі
Утім, у порівнянні з минулим тепер в Україні ціни не галопують завдяки стабільності національної валюти і низці законів, через які контролюються фінансові операції. Незрозуміло, яких фінінструментів бракувало фахівцям Міністерства доходів і зборів, але для подальшого регулювання ринку вони пропонують запровадити два цікаві поняття: «ціна звичайна» та «ціна справедлива». Про це сказано в проекті Закону України «Про внесення змін у Податковий кодекс України (щодо використання поняття «звичайна ціна»)», розміщеному на міністерському сайті.
Законопроект визначає:
– звичайну ціну як ціну товарів, робіт, послуг, визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено чинним Податковим кодексом України;
– справедливу ціну як ціну, що склалася на ринку ідентичних (а за їхньої відсутності – однорідних) товарів, робіт чи послуг, за якою продаються товари, виконуються роботи, надаються послуги в операціях між непов’язаними особами.
Міндоходів пропонує використовувати поняття «звичайна ціна» тільки у випадках здійснення контрольованих операцій. В інших випадках законопроект пропонує застосовувати справедливу ціну, механізм визначення якої набагато простіший, ніж ціни звичайної. Якщо не доведене зворотне, вважається, що визначена через описану процедуру звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Не знаємо, кому як, але нам усе це дуже нагадує недобрий досвід роботи українських митників. Наслухалися ми, ох і наслухалися же скарг від бізнесменів, які роздобудуть десь за кордоном дешеву сировину, тільки-но спробують її до нас завезти – а митники визначать аналогічні товари на свій розсуд, прикинуть розцінки на них і виведуть звідси таку шалену вартість розмитнення, що мало не здасться! Отака вона – «справедлива» ціна… То, можливо, після об’єднання митників із податківцями під дахом Мінздо… ой, перепрошуємо, – Міндоходів перші поділилися досвідом із другими?! Чом би й ні, справді…
Поки що нам зрозуміло одне: «звичайна» ціна не є справедливою, а «справедлива» ціна – незвичайна…
Цінові фантазії
Надихнувшись цим відкриттям, пропонуємо додатково розширити спектр визначення цін. Ну справді, усталеними є такі дефініції, як ціна виробника й ціна ринкова, нам пропонують ціну звичайну та ціну справедливу. Тож думали ми, думали та надумали от що:
Базарна ціна – ціна, встановлена продавцем, який за базар не відповідає. Може скакати від діркобубликової до бутікової та навпаки, залежно від гумору продавця.
Бутікова ціна – ціна безкоштовного дріб’язку, знайденого під парканом на вулиці та виставленого на продаж у бутіку під виглядом ексклюзивного товару. Дорівнює чистій виручці від такої оборудки.
Діркобубликова ціна – абсолютний нуль, наймінімальніший ціновий мінімум у незалежних експертних оцінках «прихватизаційної» привабливості ще живих об’єктів і суб’єктів української економіки… Чи хто там що прихватизувати зібрався?!
Заморочена ціна – те, на що зрештою погоджується покупець або продавець, якого заморочили.
Інспекційна ціна – ціна, за якою ви «порішаєте усьо» з інспектором ДАІ.
Красна ціна – «ламаний шеляг у базарний день», як розрахункова одиниця ціноутворення.
Пацанська ціна – ціна, встановлена «правильними пацанами», які живуть «по понятіях».
Хрінова ціна – 1) початкова ціна, запропонована продавцем (погоджуватися на неї не слід у жодному разі); 2) ціна російського природного газу для України.
Сподіваємося на корисність наших пропозицій.
