Тягни-Штовхай національної безпеки

Або Як «Свобода» загрожує позбавленням волі 

Після останнього чергового сплеску активності членів партії «Свобода» майже не залишилося сумнівів у тому, хто буде наступним президентом України. Їх і раніше майже не було, однак  жевріла все-таки хоч якась надія на інтригу, слабенька й хирлява. Але й вона тепер померла – як годиться останньою.

Наші опозиційні зайчики, кролики й інші свійські тваринки можуть скільки завгодно стрибати по трибунах, волаючи: «Вставай, Україно!». Не тратьте, куме, сили. Не тринькайте гроші. Краще віддайте їх нужденним. Навіть якби сталося диво й Україна таки ВСТАЛА – ну то й що? Кому потрібен цей «стояк»? Усе давно все вирішено й прораховано. Ролі розписані, слова роздані, результати очевидні. Про це навіть Михайло Чечетов простодушно зізнався в інтерв’ю радіо «Свобода»: «Янукович не просто кандидатом буде, а переможцем. Він переможе в чесній конкурентній боротьбі. А конкурентом його у другому турі буде Олег Тягнибок. Ми про це знаємо».

Не будемо копирсатися в першопричинах такої обізнаності регіонального провидця, бо свічку не тримали. Звернімося до фактів.

Готуючись до президентських виборів, Усеукраїнська партія «Свобода» не обмежується блокуванням трибуни й іншими гучними акціями, вочевидь, покликаними відволікти увагу людей від багатьох питань, що накопичилися в них до влади за період «розвинутого покращення». А також – від власної некомпетентності в будь-якій галузі, окрім філологічної. Це було б занадто просто. Час від часу файні хлопці являють набагато креативніші зразки депутатської діяльності.

Наприклад, 22 березня Леонтій Мартинюк і Андрій Мохник надіслали спікерові парламенту Володимирові Рибаку запит із вимогою надати відомості щодо національностей чинних нардепів. За словами свободівців, це – «суспільно важлива інформація». Ба навіть більше: «питання національного складу керівництва держави є не просто “цікавістю”, а питанням державної ваги, в першу чергу – національної безпеки України».

У чому суспільна важливість і державна вага інформації про національність депутатів, і яким боком тут національна безпека – не зрозуміло. Викликає питання й суто технічний бік справи. Як визначити справжню національність окремого слуги народу? Кожному у штани заглядати? Вимагати ксерокопії записів із метричних книг? Чи штангенциркулем окружності голів міряти?

Звичайно, ніхто нікому ніяких відомостей не надаватиме. Ну й не треба. Зате пересічний обиватель зробить (і фактично вже зробив) єдино можливий висновок: коли ці хлопці прийдуть до влади, вони одразу ж сядуть на улюбленого коника. І не обмежаться перевірянням національності серед депутатів. Наступними будуть держслужбовці, управлінці, чиновники всіх мастей. А потім, коли це перетвориться на систему, дійде черга й до пересічних. Усі там будемо. Тобто – в лабораторії з визначення національної приналежності, де в нас братимуть зразки крові і плоті, робитимуть аналізи на ДНК, мірятимуть черепи, перевірятимуть родословні.

А що буде з тими, хто не пройде тестів на титульність? Та ще, не дай Боже, не володітиме українською мовою? О-о-о, тим буде зовсім капець. Бо ще двоє одіозних зі «Свободи» – Юрій Михальчишин та Ірина Фаріон – нещодавно зареєстрували законопроект, відповідно до якого за утиск української мови мають садити до в’язниці. В документі пропонується внести зміни до Кримінального кодексу і тим самим ввести кримінальну відповідальність за «умисні дії, спрямовані на витиснення української мови з інформаційного простору, обмеження в її використанні, публічне приниження» тощо. Каратиметься таке неподобство трьома роками  обмеження чи позбавлення волі. Якщо порушник є представником влади або місцевого самоврядування – сяде на п’ять років, а якщо утиск державної «призведе до тяжких наслідків» – то від п’яти до семи. Спрямоване ж таке нововведення, як написали автори в пояснювальній записці, знову-таки на захист національної безпеки.

Очевидно, що під ці «норми» за бажання можна підігнати будь-що. Будь-які дії, позбавлені пієтету по відношенню до солов’їної. Навіть якщо нічого поганого не малось на увазі. Західнякам треба аплодувати стоячи. А всі інші мають собі затямити: якщо вони, наприклад, жартівливо перекладуть відомий рядок із Пушкіна «Паду ли я, стрелой пронзенный» на «Чи гепнусь я, дрючком пропертий» – загримлять на шконку. Якщо приколюватимуться над різними «пігулками», «слухавками», «філіжанками», «пилосмоками» й «етерами» – також. За нешанобливе ставлення до святого.

Звичайно, цей законопроект ухваленим не буде, він навіть не пройде розгляду в комітеті. І розробники документа не можуть цього не розуміти. Але ж слово – не горобець. Месседж надіслано.

А тепер, перефразовуючи булгаківського доктора Стравінського, запитаємо: чи можна в такий спосіб когось привернути на свій бік? Можна. Національно стурбований електорат, який збуджується від таких тем та ще й постійно підігрівається «вождями». Але він – у меншості. Більша частина виборців  живе на сході й півдні України і має зовсім інші життєві пріоритети, тому, м’яко кажучи, подібних ініціатив не зрозуміє. Як і колишні «противсіхи» із центральних областей. Чимало з них проголосували на парламентських виборах за «Свободу», через що тепер, імовірно, кусають собі важкодоступні місця. Більше такої помилки вони не повторять.

Постає абсолютно логічне запитання: в чому мета цього самовбивчого чорного самопіару? І ким треба бути, аби вдаватися до нього? Найнятими провокаторами чи клінічними ідіотами? Можна, звичайно, припустити, що в сім’ї не без потвор. Хіба мати винна, що дитина дурнувата? Хто серйозно ставитиметься до ініціатив оскаженілої блондинки – після всіх її минулих вибриків? Хай собі триндить, аби чоловіків не домагалася. Але не забуваймо, що ВО «Свобода» – партія тоталітарна. Де без санкції керівництва ніхто навіть не пукне. Доказ тому – нещодавнє виключення з партійних лав кількох десятків членів, не згодних із генеральною лінією.

Тобто йдеться не про чиюсь дурість чи провокацію, а про тотальну, планомірну, методичну роботу з дискредитації і демонізації єдиного запланованого опонента Януковича на президентських виборах. Коли вони зійдуться у двобої – пересічний обиватель у масі своїй, звісна річ, віддасть голос останньому. Навіть у тому випадку, якщо не має до нього теплих почуттів. Так, не білий і не пухнастий. Але в найгостріших питаннях – цілком поміркований і надійний. Принаймні він не буде порушувати гострої для багатьох теми національності, смикати за пейси, бити «жидів і москалів», карати за незнання мови і цькувати «нетитульних» істеричними вигуками «Чемодан, вокзал, Расея!». До речі, вже тепер соціологічні дослідження свідчать: якби президентські вибори відбулися просто зараз, чинний президент програв би будь-кому з опозиціонерів – без якихось фінансових вливань і опозиційних акцій. Усім, окрім Тягнибока. У «фюрера» б – виграв.  Без варіантів.

Але звідки така впевненість, що саме Тягнибок має стати єдиним опозиційним кандидатом? Там ще два красені в стойлі копитами б’ють. Один від другого гарніші. Для тих, хто ще не «пойняв» обстановку, докладаю:  єдиного не буде. Якщо ці двоє навіть поступляться своїми амбіціями і спробують домовитися (що малоймовірно, зважаючи на статистику про двох українців і трьох гетьманів), то пан Олег – ніколи. І нізащо. Не для того мама цю квіточку ростила. В результаті – балотуватимуться всі. Й у цій ситуації навіть якщо кожен з них набиратиме однакову кількість голосів, панові Тягни-Штовхаю в останній, найвідповідальніший момент поталанить більше. Так буває. Так уже було. Чи, може, хтось думає, що протягом кількох років вирощуючи «курей-спойлерів», хазяйновитий господар не використає їх за призначенням? І спише козі під хвіст багатомільйонні витрати на корм, вітаміни, утримання вольєрів? Щас. Дєнєжка рахунок любить. І підзвітність. Бо заради чого все затівалося?..

Ну а далі – як водиться. 1999 рік. Дежав’ю. У суботу ввечері по головних телеканалах покажуть фотографії єврейських погромів у Львові й наслідки діянь дивізії СС «Галичина» в українських селах. І відбудеться те, що нині зі знанням справи прогнозує головний «парламентський диригент»: ВФЯ переможе. У справді чесній конкурентній боротьбі. Без будь-яких фальсифікацій. Що і треба було довести. В ніч виборів на політичних шоу відомі політологи зі стурбовано-державницькими обличчями говоритимуть про «найменше зло» й «вибір без вибору». Переможці, добродушно посміхаючись з екранів, дякуватимуть Україні за мудрість і виваженість. А держава просто злякається чорта з рогами, якого сьогодні старанно ліплять із гарного вуйка у вишиванці – скажімо так, не найгіршого (порівняно з усіма іншими) представника політичної фауни.

…То що там пані Ірина казала про тяжкі наслідки й позбавлення волі від п’яти років?..