Цю пісню не задушиш, не приб’єш: навіть на смертному одрі регіонали прагнуть грошей

«Немедленное принятие решения об отмене виз для украинцев со стороны европейских правительств и американского правительства, предоставление существенной финансовой помощи Украине может стать свидетельством того, что в своей поддержке нашей страны Запад перешел от слов к делу

.…Сегодня уже мало раздавать пирожки на майдане и говорить красивые слова о поддержке Украины. Сегодня нужны решительные шаги со стороны Европейского Союза и США, которые убедили бы весь народ Украины, а не только одну его часть, что нашу страну трактуют как равного партнера».

Ганна Герман, членкиня Партії регіонів,  сподвижниця і речниця поки що чинного президента України

Перша думка, яка промайнула після ознайомлення із цим взірцем дипломатії , більше схожим на ультиматум, – психічні розлади заразні. Ті самі, які розгледів Тарас Чорновіл у поведінці свого колишнього шефа. Очевидно, вони передаються повітряно-крапельним  або якимось іншим шляхом, вражаючи усіх найближчих соратників, які готові розділили з лідером його важку долю. Але вчитавшись ще раз у ці приголомшливі рядки, ми зрозуміли:  ні, це не хвороба. Це інстинкт.  А значить, усе  набагато гірше. Бо розлади  в ряді випадків  все-таки можна вилікувати , або хоча б  залікувати, тимчасово полегшивши стан хворого.  Інстинкти ж –  нездоланні.

Ще на початку 19 століття вчений- натураліст  Жан Батіст Ламарк  у своїй книзі «Філософія зоології»  одним із перших дав визначення цього явища:  «Інстинкт тварин – це схильність, що викликається відчуттями, які виникли в силу їх потреб, і  спонукає до виконання дій,  без будь-якої участі думки і волі».

Отже, вищевикладене слововиверження  пані Герман – ні що інше, як класичний приклад  інстинктивної поведінки.  Коли навіть  у момент своєї політичної смерті, представниця конаючої партії  звично просить, ба навіть вимагає  грошей.  При цьому – зауважте – в ультимативному тоні.  Це замість покаятися.  Замість  висипати  собі на голову попільничку і  попросити вибачення у людей за злочинні дії влади. Ну хоч чимось  спробувати виправдатися, хоч якось відмазати улюбленого шефа. Який обгадився вже так рясно, що ніхто з поважаючих  себе європейців та американців взагалі з ним поруч не сяде. Хоч за стіл переговорів, хоч на сусіднє очко.

Тобто  Ганна Миколаївна, замість шукати вихід із ситуації, коли двері до Європи для України вже практично захлопнулись (принаймні за чинного президента), має нахабство вимагати  від Заходу «негайної демонстрації відданості Україні» – і не просто якимись пиріжками, а шляхом «надання суттєвої фінансової допомоги».  Пам’ятаєте  Ламарка? – «без будь-якої участі думки і волі».

Питання лише в тому, чому інстинкт збагачення, оснований на безумовному  хапальному рефлексі, у небезпечній ситуації  працює сильніше ніж  інстинкт самозбереження і фактично «перебиває» його.   Уявіть  жабу, якій загрожує смертельна небезпека,  а вона, замість тікати під воду,  чекає  із роззявленим ротом  зальотних  зелених мух. Або  корову у палаючому  хліві, яка не дивлячись на вогонь навкруги, не може відірватися від  ясел і жере,  жере,  жере . Хіба так буває? Щоб жаби, корови, регіонали  та інші  представники тваринного світу, керуючись могутніми інстинктами, забували  при цьому про елементарне самозбереження? Очевидно, йдеться про невідому науці патологію, якій ще належить стати темою майбутніх докторських дисертацій.  А Ламарк про це не знав нічого. За його часів Партії регіонів не було.