Це забуте слово – мораль
Глава партії та уряду, натхненний зустріччю з кремлівським однодумцем (хай і одіозним, але – високопосадовцем), не напружуючи себе переходом на державну, рідною мовою, погрожуючи пальчиком і постукуючи кулачком, у дусі «да пашлі ви» тріумфував у Раді, заздалегідь знаючи, як поведуть себе однопартійці з фракцій ПР і Компартії.
Погрози трохи згодом повторив у телезверненні.
Та тріумф виявився неповним, я б сказав, зіпсованим. І зіпсувала його невисока людина поважного віку з тихим голосом. Зіпсувала не скандуваннями, речівками чи безглуздими закликами ходити туди-сюди, а спокійним розмірковуванням про те, що глава партії та уряду і його команда не мають МОРАЛЬНОГО права залишатися на посадах, не мають моральної легітимності.
Людину поважного віку звуть Євген Сверстюк. І про мораль він має, перепрошую за тавтологію, моральне право говорити. Україна це знає.
Розчарований подіями у Раді Майдан чекав на слово та діло лідерів опозиції. Дочекався. Вони повели людей під Адміністрацію Президента. Вдарили, так би мовити, у дзвони, не зазирнувши у святці, переконуючи людей, що гарант лише завтра збирається до Китаю. Спіймали облизня. (До речі, а якби він був, про що говорили б, це ж не на мітингу, мали план?) Обтерлися. І знову хриплими голосами (пан Арсеній – ну просто викапаний Турчинов) почали кликати людей…
Не з чужих слів знаю, що таке Майдан. І родина моя знає. Тому, думаю, маю право говорити, що у кредиту МОРАЛЬНОЇ довіри до такого лідерства є межа. І маю надії, що Майдан висуне нових, справжніх і відповідальних лідерів. І влада змушена буде шукати компроміси, йти з ними на діалоги. Це, до речі, і в інтересах влади. І в інтересах людей, які вивели себе на Майдани по всій країні, але не можуть стояти там до безкінечності.
Про моральність сьогоднішніх «переможців» говорити складніше.
Намагався я зʼясувати: хто у найближчому оточенні найвищої посадової особи так прагне підставити шефа, що заважає йому «перезавантажити» уряд, вписує у його виступи пасажі про батька народного, про кохання втрьох – Україна–Євросоюз–Росія, хто визначає параметри зустрічі, скажімо, з телевізійниками, викликаючи природне запитання: канал не покликали – цензура повернулася?
Не вдалося зʼясувати, але, на мій хлопський розум, аморально підставляти того, хто дає тобі роботу, заробок, статус.
Далі – парламентське. Розумію, що глава фракції, не виключено, мріє стати наступним главою держави. Твердим, непохитним. Але сьогодні у нього – інша роль. І морально, видається, демонструвати не прямолінійну політику тарана римських легіонерів, а цивілізованість європейського штибу парламентаря, здатного вислуховувати та чути інші точки зору. І доносити їх до чинного глави держави.
Що можна сказати про сивочолого пана, який перебрав на себе роль речника фракції? Його історія свідчить сама за себе. Хіба що можна посміятися над витівками дідуся Фройда: наш трибун, картаючи опозицію, мало не зацитував повністю Столипіна: «Вам потрібні великі потрясіння, нам – велика Росія!» З підсвідомості виринуло, ледве встиг схаменутися…
Про моральність тезки автомата АК, якого з небуття повернули на сцену у парку, щоб кричав…
Про моральність червоних… Слів немає.
Про моральність генералів. Один із них просто перед телекамерами командував хлопцями спортивної статури. І ті «тушки» слухняно попрямували за ним до автобусів спецпризначенців, бо самі мали посвідчення…
Одного разу я вже спробував говорити про моральність колег. Очевидно, не тих, хто не знає про таку категорію, віддавши себе наймитами до, скажемо толерантно, відомих і давно куплених ЗМІ.
А тих, кого маю честь вважати колегами, однодумцями, принаймні близькими світоглядно людьми.
Чи морально (професійно?) на догоду обʼєктивізму та гіпертрофованій толерантності надавати мікрофон, екран, шпальта видань людям, яким і руку подавати гидко?
Мені відповіли мовчанкою.
Насамкінець хочу обовʼязково зазначити: прожите довге життя. Є у ньому сторінки, якими пишаюся. Є – за які соромно. То ж не маю права моралізувати. І не маю таких намірів. Просто вважаю, що політики та всі, хто претендує на певну роль у суспільстві, мають подякувати пану Євгенові Сверстюку за те, що він чи не першим за ці дні нагадав підзабуте слово МОРАЛЬ. Я лише приєднався до цього.
