Це солодке слово Ізюм
До Перемоги ще далеко, але після Балаклеї та Ізюму стало ще більш очевидно, що цей Великий день наближається!
Як милозвучно сьогодні звучать слова-найменування наших рідних, дорогих для кожного українського серця міст — Ізюм та Балаклея. Вони, як символи, які випромінюють оптимізм, радість, усвідомлення того, що у війні відбувся якісний перелом. За декілька днів звільнено 2000 кв. км нашої української землі. До кордону із ворожим станом приблизно 50 км.
Проте, не будемо надто перейматись ейфорією від потужного, ефективно організованого наступу ЗСУ, які в черговий раз довели, що “друга армія в світі” це — зібрання головорізів з тупим командуванням, відсталою в рази від сучасних взірців військовою технікою та невмілими системами їх управління. Все таки їх — цих орків, ще забагато і військового залізяччя у них вистачає. Вистачає і накопиченого за експортованих нафту і газу бабла, за яке на світових, насамперед тіньових ринках зброї, його можна прикупити більш-менш пристойного стандарту.
До Перемоги ще далеко, але після Балаклеї та Ізюму стало ще більш очевидно, що цей Великий день наближається! Слава ЗСУ!
Наприкінці минулого тижня (п’ятниця-субота) в умовах найвищого ступеня конфіденційності відбувся 18 міжнародний форум, свого часу започаткований Віктором Пінчуком із багатосмисловою назвою Yalta European Strategy – YES. Із офіційних зарубіжних високих учасників в його роботі взяли участь президент Латвії Егілс Левітс, польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький. До речі, Егілс Левітс перший із керівників зарубіжних держав, який після 24 лютого під час візиту до Києва, залишився у нас на наступний день. Це — ознака того, що Київ надійно охороняється, є безпечною європейською столицею. В роботі форуму взяла участь також керівниця зовнішньополітичного відомства Німеччини Анналена Бербок. З нашого боку — Президент України В. Зеленський, інші високопосадовці.
Якщо проаналізувати виступи учасників форуму, які шматочками надійшли у відкритий інформаційний простір, зокрема Президента України В. Зеленського, то головною тезою, яка розкриває нашу позицію у дипломатичних відносинах з країною-агресором є наступна — ніяких з нею перемовин, ніяких компромісів, ніяк мирних угод. Що таке “мирна угода” з кремлем українці дуже добре засвоїли. І це засвоєння пройшло не через тривіальні дипломатичні дискусії, воно пройшло через Бучу, Гостомель, Ірпінь, Маріуполь — десятки сотень зруйнованих сіл України, тисячі вбитих безневинних українських громадян. Вбитих на своїй рідній землі, на своєму подвір’ї, на полі бою. Така “дипломатія” дає абсолютно інший вимір розуміння і сприйняття дійсності, розуміння і сприйняття поняття “who is who”. Отже, ніяких компромісів, ніяких перемовин! До повного остаточного звільнення українського краю до кордонів на період 24 серпня 1991 року.
Така позиція України — водночас потужний сигнал нашим партнерам, якими б надійними та ефективними з їх допомогою, вони не були. Не потрібно ніяких вмовлянь, ніяких рекомендацій, ніяких натяків на якусь можливість дипломатичного, перемовного методу завершення військового конфлікту. Як кажуть, “sorry”, ми на це не підемо. Не підемо, тому що, по-перше, не ми розпочали цю вселенську катастрофу і хай якісь варіанти, тільки абсолютно сприятливі для нас, спробує запропонувати нам архітектор цього божевілля; по-друге, і це найголовніше, в цьому немає ніякого сенсу. Перемовини із кремлем в його сучасному вигляді, досягнення якоїсь домовленості — це ніщо інше як заганяння “хвороби вглиб” і аж ніяк не її радикальне лікування. Тут діють інші рецепти. Їх виписують ЗСУ, вони їх вдало застосовують. Сьогодні — це найліпша дипломатія у відносинах з агресором.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
