Трагедія створила для Путіна останню можливість вийти із ситуації, яку він створив на східіній Україні — американський публіцист
В Росії досі не з’явилось жодних ознак шоку чи сорому. Скоро дізнаємося дещо дуже цікаве про російського президента. Путін ще має оказію вийти із збагнюченої ситуації, до якої призвів на східній Україні. Якщо цього не зробить, буде ясно, що й надалі є прихильником хаосу і нігілізму. А якщо ми не готові, аби з цим боротися, треба бути готовим, що їхнє розповсюдження наступить негайно
Перед наступною дискусією на тему польоту МН 17 малазійських авіаліній одне повинно бути цілковито зрозумілим: катастрофа цього літака є результатом російського вторгнення до східної України, свідомо запланованої операції з метою створення правового, політичного і військового хаосу. Без цього хаосу не стартувала б ракета класу земля – повітря в напрямку пасажирського літака.
З самого початку російський уряд не направляв до України регулярного війська. Замість цього закидав російських найманців і агентів спецслужб, таких як Ігор Стрєлков – лідера найманців в Донецьку і російського полковника Володимира Антуфєєва, який брав участь у двох чеченських війнах, донецький «віце-прем’єр», який очолював заколотників латвійського КДБ, що в 1991 – му році мали на меті повалити незалежний латвійський уряд.
За допомогою місцевих бандитів, ці російські функціонери ФСБ захоплювали відділи міліції, державні установи та інші символи політичної влади, аби делегалізувати українську державність. У цьому їм сприяв російський уряд і російські ЗМІ, які абсолютно підконтрольні Путіну. Водночас цей уряд, як і ці медіа продовжують очорнювати Україну і її «нацистський» уряд. Власне, саме протягом останнього тижня російські репортажі про Україну сягнули максимального рівня істерії, як, наприклад, абсурдна і вигадана історія про розп’яття дитини чи сюреалістична «документальна» телепрограма, яка порівнювала оборону рідної землі українською армією з геноцидом в Руанді.
Окрім того, розпалюючи неоднозначну і нестабільну ситуацію, росіяни цинічно застосували важку зброю проти українців: новітні кулемети і артилерію, а згодом танки, бронетранспортери і протиповітряні зенітно-ракетні комплекси (ЗРК). Останніми днями сили терористів мали перевагу в переносних ЗРК і похвалялися підбиттям українських військових транспортних літаків, очевидно, що не без допомоги російських військових спеців. Стрєлков у четвер по полудню вихвалявся знищенням чергового військового літака, аж поки не зрозумів, що цим літаком був МН 17. Після цього запис на сторінці його Фейсбуку моментально зник. Наприкінці червня у кількох російських медіа були опубліковані фото протиповітряних комплексів «Бук», нібито захоплених сепаратистами – хоча насправді це були «презенти», які безпосередньо постачалися з Росії. Ця інформація також нині вилучена.
Таким є контекст застосування ракети земля – повітря щодо пасажирського літака. Територія беззаконня; нерегулярні військові, які не вміють фахово сприймати та оцінювати радарні сигнали; нігілістична зневага до людського життя; презирство до міжнародних норм, правил і стандартів. Для ясності: у східній Україні не було жодних протиповітряних ракет під контролем українського уряду, бо сепаратисти не застосовували літаків.
Аж до цієї хвилини, з точки зору росіян, такі неортодоксальні методи, були успішними. Вибивали з рівноваги український уряд і розпорошували його сили, водночас уможливлюючи іноземним урядам, в тому числі європейським, закривати очі на ці зухвальства. Бо це не була «справжня» війна; її можна було класифікувати як «локальну», як здатну «до опанування»; яка могла займати не перше місце в списку пріоритетів європейської закордонної політики, чи загалом будь – якої закордонної політики.
Катастрофа польоту МН 17, навіть якщо не спричинила нічого іншого, то власне поклала край байці про те, що «це не є справжня війна», як для росіян, так і для Заходу. Трагедія полягає в тім, що ця не традиційна «не -війна» власне знищила 298 осіб ( в основному європейців). Вже не можемо вдавати, що нічого не відбувається, ані того, що це не вдарить нікого за межами Донбасу. Росіяни також вже не можуть цього вдавати.
Після викриття цієї байки, деякі речі незабаром стануть яснішими. По-перше, чи у 2014 –му році Захід залишається єдиним і водночас рішучим, аби завершити з тероризмом, які 26 – ть років тому? Коли лівійський уряд у 1988 – му році призвів до катастрофи польоту Pan Am над Локкербі у Швеції, Захід зімкнув лави і призвів до ізоляції лівійського режиму. Чи зможемо це зробити нині – чи знову дуже багато людей будуть відчувати спокусу подання справи як «трагічного випадку», а результати слідства, які, врешті – решт, будуть контроверсійними, вважати неоднозначними? Недостатньо твердити, як зараз зробив президент Обама, що в Україні повинне відбутися «припинення вогню». Необхідним є виведення російських найманців, російської зброї і припинення російської підтримки. Захід – і увесь світ – повинні наполягати на повернення суверенної української влади в східній Україні, а не на фіксації чергового замороженого конфлікту.
Також дізнаємося щось цікавого про російського президента. Досі в Росі не з’явились жодні ознаки шоку і сорому. Тим не менш, правда, що ця трагедія створила для Володимира Путіна можливість вийти із збагнюченої ситуації, до якої він призвів на східіній Україні. Має нині єдину оказію, аби засудити сепаратистський рух і припинити його підтримку та поставки зброї. Якщо цього не зробить, то будемо знати, щой надалі залишається натхненником хаосу інігілізму, які створив в Донбасі.
Можемо закластися, що прагнутиме їх розширити і в інших місцях. А якщо ми не готові до того, аби з цим боротися, то мусимо бути готовими до того, що їхнє розповсюдження настане.
Анна Аппельбаум, фейлетоніст «WashingtonPost», переклад з англійської Анджея Ерліха («GazetaWyborcza» переклад з польської Володимира Олійника).
За матеріалами wyborcza.pl
