Тому що послідовні: уряд наполегливо кермує до Митного союзу

«Про комуністів судять не за словами, а за справами!» – повчали класики марксизму-ленінізму 

Зрештою, сентенція не викликає заперечень, адже класики не вигадали її, а запозичили (і не лише її), дещо переробивши, зі своїх дитячих спогадів про уроки Закону Божого… Судити не за словами, а за справами – скористаємося цією порадою.

Як відомо, у передсвятковий час засідання уряду відбувалися по середах, а після свят (із зрозумілих причин) – уже відійшовши, відіспавшись – у четвер.

Так ось, минулого четверга глава партії та уряду вкотре суворо зажадав від урядовців невідкладно та, як казали за радянських часів, на високому ідейно-теоретичному і художньому рівнях негайно готувати євроінтеграційні закони.

Урядовці, думаю, не дуже переймалися через ту суворість. По-перше, вони вже чули та не один раз (щоправда, по середах) громоподібні вказівки з цього приводу. По-друге, навчені хто класиками марксизму-ленінізму, хто – суворою школою життя, вони судили не за словами, а за справами.

Побійтеся Бога, ну які євроінтеграційні закони! Парламентарі – на Мальдівах, єврочиновники різних рівнів – бідкаються, що не встигнуть ті закони (якщо Верховна Рада спроможеться ухвалити їх восени) проаналізувати і дійти бодай якогось висновку, людям у країні взагалі не до різних теорій, їм аби не потрапити до ґвалтівників у погонах…

Отож, можна розслабитися. Тим більше, що реальні справи, тобто реальний курс глави партії та уряду – на Митний союз – загальновідомий.

Зрештою, єдина людина, яка мала б тривожитися з такої ситуації, – наш президент. Він не лише послідовно виступав за європейський вибір України, неодноразово та перед різними аудиторіями наголошував на незмінності євроінтеграційного курсу, робив відповідні заяви перед високими представниками європейських структур і главами держав.

Та, схоже, президент вірить словам і глави партії та уряду, і однопартійців-нардепів.

    Пізно «вспалися»!

Свого часу мені випало працювати з молодою, енергійною, професійною та надійною дипломаткою (і досі дружимо сімʼями), яка має талант вставляти у розмові гостре та несподіване слівце. Саме її улюблений вислів (дещо змінивши звучання) я й виніс у підзаголовок. Вислів мені подобається, бо дуже неоднозначний і точний водночас.

А згадую його через пізню активність тих, хто вже давно мав би бити в усі дзвони. Втім, громадська активність останніх днів заслуговує на добре слово. Маю на увазі круглий стіл, організований низкою громадських організацій, на якому широко було представлено нашу, перепрошую, парламентську опозицію.

Деякі мої знайомі та друзі, учасники цього зібрання, по-перше, негативно сприйняли фактичне бойкотування його з боку провладних сил, по-друге, високо оцінили прагнення організаторів, по-третє, в цілому позитивно поставилися до проведення таких заходів.

Тому свою точку зору, мовляв, це схоже на колишні клуби атеїстів, члени яких переконували ОДНЕ ОДНОГО, САМИХ СЕБЕ, що Бога немає.., свою точку зору готовий визнати помилковою. А от крилатий вираз моєї молодої колеги ніяк не полишає мене.

    Хто похерив ГЕР?

Свого часу при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС було створено Громадську експертну раду (ГЕР), творчий доробок якої свого часу визнавався і на загальному експертному рівні, і фахівцями в уряді, і в президентській канцелярії. Цікаві можуть віднайти в мережі персональний склад ради та переконатися – до неї входили фахівці високого рівня та ґатунку.

Можливо, саме рівень експертів і призводив до того, що ГЕР, як правило, не мала партнерів в уряді. Або ще й тому, що порівняно часто змінювалися віце-премʼєри, відповідальні за євроінтеграцію, очільники РНБОУ. Кажуть, сам глава уряду перебирав під себе цю сферу діяльності.., а ГЕР залишалася без офіційного державного партнера.

Мало-помалу гучне та впливове громадське утворення перетворювалося на забуте, відсторонене, якщо не ізольоване. Як на мене, тому є одне пояснення: точка зору, думка експертів не лише дратують дилетантів і невігласів, але й не дають їм можливості безкарно виробляти та навішувати на вуха народові локшину, скажімо, щодо переваг Митного союзу. Можливо, саме це й вирішило долю ГЕР?

    Чи подолаємо синдром неусвідомлення?

Нещодавні публікації у різних ЗМІ про те, що Європа не дуже поспішає «шредеризуватися», тверезіє після пʼянкого захоплення «демонічним» і загадковим «розвідником» – ватажком стерхів, побачила, нарешті, Україну, –додають певного обережного оптимізму. Обережного, скажімо, з огляду на пропагандистську антиукраїнську кампанію у Польщі та на деякі інші тривожні сигнали.

Обережного, але – оптимізму. Особисто я, скажімо, очікую ще результатів вересневої Ялтинської європейської стратегії. Склад учасників, рівень дискусій завжди привертають увагу, викликають повагу та дають поштовх до роздумів і дій.

А щодо наших керманичів – не за словами, а за справами будемо судити. Вже незабаром.