Томенко взявся економити гроші студентів
Парламентський Комітет з питань науки і освіти рекомендував Верховній Раді прийняти за основу законопроект від 13 грудня 2012 року № 1082 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансування вищих навчальних закладів за рахунок благодійних внесків осіб, які навчаються у них»
Як зазначає у пояснювальній записці автор законопроекту – народний депутат Микола Томенко, нині у багатьох вітчизняних вищих навчальних закладах практикується так званий обов’язковий збір коштів зі студентів під виглядом «благодійних внесків»: від студентів вимагають сплачувати гроші на користь вузу. При цьому вищий навчальний заклад не надає студентам за сплачені гроші жодних послуг і не несе перед ними жодних зобов’язань.
Студенти, які відмовляються сплачувати гроші, зазнають переслідувань із боку адміністрації вищих навчальних закладів, включаючи несправедливе оцінювання знань, виселення із гуртожитків, безпідставні дисциплінарні стягнення аж до виключення з вузу.
Фактично йдеться про такий злочин, як вимагання – вимогу передачі грошей під загрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах. Проте, оскільки такі дії замасковані під «благодійний внесок», довести склад злочину та притягнути винних до кримінальної відповідальності майже неможливо.
Отже, законопроектом № 1082 пропонується заборонити фінансування вищих навчальних закладів за рахунок благодійних внесків, пожертв, подарунків чи матеріальної допомоги від осіб, які в них навчаються. На думку Миколи Томенка, підтриманого профільним парламентським комітетом, це дозволить припинити незаконне вимагання у всіх, хто навчається у вищих начальних закладах, грошових коштів під виглядом «благодійних внесків».
Немає заперечень: законопроект справді слушний! Адже ситуація з «добровільно-примусовими» поборами не те що назріла – давно перезріла, і виглядає це вимагання вкрай огидно. І, між іншим, дуже скидається на корупцію: бо невідомо, на які цілі та в яких обсягах насправді витрачаються зібрані кошти. З іншого боку, виникає декілька запитань.
По-перше, законопроект було внесено на розгляд наприкінці минулого року, коли вибори до Верховної Ради відгули, а ситуація трохи «устаканилася». Але чому настільки корисна ініціатива була виявлена саме тоді, а не 3 роки тому, не 5 і не 10?! Адже побори зі студентів стягувалися давним-давно… Хто заважав тоді та що підганяє тепер?! Хтозна…
По-друге, сфера дії законодавчої новації видається нам вельми обмеженою. Справді, хоча, попри деградацію вітчизняної вищої освіти, величезна кількість молодих українців прагне отримати вузівський диплом, вища освіта в Україні не є обов’язковою. Чого не скажеш про освіту середню! А що, хіба школи руками батьківських комітетів не стягують гроші з батьків своїх учнів?! Та ще як стягують – аж гай гуде!.. У будь-якій школі, гімназії, ліцеї є свій фонд, старанно наповнюваний на тих-таки «добровільно-примусових» засадах.
Ситуація зі школою до певної міри навіть гірша: оскільки середня освіта на відміну від вищої у нашій державі є обов’язковою, то шкільного навчання жодній дитині не уникнути, як матросу не втекти з підводного човна. Тож і методи впливу на дитину, батьки якої забули або не схотіли «забашляти» рідній школі, можуть бути більш єзуїтськими – це залізний закон для всіх ієрархічних систем!.. Отже, нашим нардепам не завадило б зайнятися не тільки вузівськими поборами, але й шкільними. Чому ж не займаються та коли нарешті займуться? Чи не все хороше робиться відразу?..
Нарешті, законопроект намагається унеможливити побори безпосередньо зі студентів. А як бути з родичами студентів – насамперед із батьками?! Лазівка очевидна: якщо проект закону навіть набере чинності, звертатися за пожертвами, подарунками чи матеріальною допомогою працівники вузів почнуть одразу до більш сплатоспроможних родичів… І довести склад злочину та притягнути винних до кримінальної відповідальності буде так само неможливо, як і зараз.
І по-третє: «добровільно-примусові» побори влаштовуються не від хорошого життя, бо освіта в Україні фінансується за залишковим принципом. Тож як не викорінюй це зло, але доки вітчизняна вища школа (та й середня також) не матиме солідного фінансового забезпечення, вимаганням грошей кінця-краю не настане.
