Тамбур для безбілетника: навіщо називати терориста терористом

Враховуючи те, як ООН, Радбезу ООН, Генсек ООН відповідають на сучасні загрози світові, на війну Росії проти України, чого варті гарантії ООН, “ПіК” продовжує дискусію стосовно ролі цієї організації.

Російський наступ в Україні пробуксовує. Як хтось влучно зауважив в соціальних мережах, у 1941 р. на 157-й день війни німці вже рвалися до Москви під Тихвином та Волоколамськом. Московити теж розраховували на швидку перемогу в Україні, проте, попри величезну перевагу в усіх видах озброєння, за 157 днів не змогли досягти бажаного. Ба більше, загарбники тепер вимушені не лише вгамовувати свої апетити щодо українських територій, але й думати як уникнути оточення під Херсоном та ганебної втечі з півдня України. Не в змозі подолати ЗСУ на полі бою, Кремль вдався до тактики тотального терору. Коли бачиш вщент зруйновані міста, які щоночі обстрілює Росія, загиблих дітей на зупинках громадського транспорту, зруйновані лікарні та школи, коли дізнаєшся про нелюдські катування та вбивство полонених, складається відчуття déjà vue. Справді ми все це вже бачили: методичне бомбардування британських міст нацистами, страта полонених поляків совітами, ракети ХАМАС і показові вбивства ІДІЛ на камеру. Російська Федерація акумулювала досвід найогидніших терористів яких бачив світ і без докорів совісті (яка там совість!) застосовує його як тактику війни. Я колись зауважив, що колективний Путін — це такий собі анти-Мідас. Тобто на відміну від міфічного царя Мідаса, все чого торкається Путін обертається на гній. Каюсь, мабуть, був не зовсім правий, бо все, що у нього в руках Кремль обертає на зброю. Сьогодні це газ, зерно та добрива, учора біженці з Африки та Близького Сходу. Все це, Росія, як досвічений терорист, використовує для тиску, залякування та шантажу цивілізованого світу.

Відтак, ініціатива Конгресу США визнати РФ спонсором тероризму через її дії в Україні, Грузії, Сирії та Чечні — є адекватною реакцією суспільства з нормальною шкалою цінностей на дії небезпечного маніяка. Сенат уже закликав державного секретаря США визнати РФ спонсором тероризму. Резолюції Конгресу мають рекомендаційний характер, а рішення про визнання держав спонсорами тероризму ухвалює державний секретар. Якщо він це зробить, то РФ має шанс приєднатися до своїх давніх приятелів та клієнтів — Ірану, Куби, Північної Кореї та Сирії. Та чи приєднається? Держсекретар Блінкен достатньо прохолодно ставиться до цієї ідеї. Події останніх місяців не залишили сумнівів у тому, що РФ не просто і не тільки спонсор (без підтримки Кремля давно б уже не було ні Асада в Сирії, ні ХАМАСу в Газі), а й сама перетворилася на кримінально-терористичне угрупування.  Проте, Держдеп США не хоче палити останніх дипломатичних мостів.  Хоч ці мости майже перетворилися на хиткі кладки, в Держдепі побоюються, що в разі визнання її спонсором тероризму, Москва замкнеться й обірве усі контакти. А США вважають що діалог з Росією з певних питань потрібен (іранська ядерна угода, ракетно-ядерна програма КНДР тощо). Відтак, Держдеп буде щонайменше гальмувати процес прийняття рішення.  Зокрема там вже говорять про необхідність встановити певні критерії, щоб назвати країну спонсором тероризму. А це забирає час.

Тим часом двопартійна група конгресменів готує проєкт резолюції, якою Палата представників сама визначить РФ спонсором тероризму. Після приголомшливих повідомлень про тортури полонених та про масове вбивство в Оленівці, а також після ганебного заклику посольства РФ у Великій Британії вішати полонених бійців полку «Азов», така резолюція має високі шанси бути ухваленою. Якщо це станеться, вона, оминаючи Держдеп, ляже на стіл президенту Байдену і йому буде складно її не підписати.

Держсекретар Блінкен вважає, що в практичному плані, визнання Росії спонсором тероризму не дуже посилить санкційний режим вже впроваджений проти неї Сполученими Штатами. На додаток до того, що вже є, США можуть ввести санкції проти країн, які допомагають державі-спонсору тероризму та заморозити закордонну власність РФ. Через іміджевий тиск іноземний бізнес ухилятиметься від співпраці з РФ. А цього не так вже й мало!

Статус держави-вигнанця обмежить можливості впливу РФ на країни Африки, Азії та Латинської Америки.  Саме на них нині робить ставку Кремль, коли намагається влізти в розношені хрущовські черевики та, за прикладом СРСР вдавати з себе такого собі новоявленого лідера антиколоніалізму.  Для України це вкрай важливо, бо поки що ми здебільшого спираємося на підтримку західних держав.  Достатньо подивитися на те, хто голосує за «українські» резолюції в ООН та хто долучився до Кримської платформи.  Визнання РФ спонсором тероризму враз не зробить країни третього світу союзниками України, проте допоможе більш ефективно протидіяти московській пропаганді та шукати їх підтримки.

Окрім того, тавро терориста охолодить ентузіазм «путінферштеєрів» різного штибу та міжнародних чиновників, яким аж свербить співпрацювати з Москвою. Скажімо генсеку Гутеррешу можливо доведеться розпрощатися з московськими політпризначенцями в Секретаріаті ООН та відмовитися від співробітництва з російськими постачальниками, про що пан Гутерреш у Стамбулі домовився з Москвою за спиною України.

Тих, хто сподівається, що в разі визнання РФ спонсором тероризму її негайно викинуть з Ради Безпеки й навіть з ООН, чекає розчарування. Якщо це й станеться, то дуже нескоро.  Союзники України в ООН займають достатньо жорстку позицію щодо російської агресії та не обмежуються риторичним занепокоєнням. На недавньому засіданні Ради Безпеки 29 липня декілька делегацій наголосили, що РФ порушує принципи статті 2 Статуту ООН, яка, зокрема, передбачає утримання від застосування сили проти територіальної недоторканості або політичної незалежності держав. Наступним логічним кроком мало б бути звернення до статті 6 Статуту ООН: «Член Організації, який систематично порушує принципи, що містяться в цьому Статуті може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки». Проте поки що цього не відбувається саме тому, що порушник сидить у кріслі постійного члена РБ і напевне заблокує таке рішення. Те, що РФ незаконно займає крісло постійного члена РБ наразі відомо вже всім і, щоб не забували, про це доречно регулярно нагадувати державам-членам.  Проте не варто сподіватися, що інші постійні члени РБ, які у 1991 р. з міркувань realpolitik погодилися на банальну заміну таблички «СРСР» на «РФ», замість встановленої процедури вступу до ООН, негайно визнають помилку та переглянуть свою позицію.Отже, доведеться погодитись з тим, що Росію, яка вскочила до оонівського потяга без квитка, не викинуть з нього на ходу. А якщо так, то необхідно принаймні випхати російських безбілетників у тамбур. Тобто, не відкидаючи можливості застосування статті 6 Статуту ООН, варто розглянути й інші важелі тиску на РФ. Зокрема треба домагатися ізоляції РФ в міжнародних організаціях, так само як колись піддали остракізму режим апартеїду. У 1962 р. Генеральна Асамблея ООН в резолюції 1761 (XVII) рекомендувала державам-членам розірвати дипломатичні стосунки з режимом апартеїду, закрити порти для суден під південноафриканським прапором і не дозволяти своїм суднам заходити в порти ПАР, закрити небо та аеропорти для літаків зареєстрованих в ПАР, бойкотувати південноафриканські товари та нічого не експортувати до цієї країни. Це, здається, єдиний випадок, коли ООН ввела санкції без рішення Ради Безпеки. Цій резолюції виповнюється 60 років, і чому б не відзначити її ювілей ухваленням подібного рішення щодо РФ? Адже Путін так любить різні дати!

Олександр МАЦУКА, Директор Секретаріату Ради Безпеки ООН (2012-2016)