Таємниці Ангели Меркель

Комунізм навчив Ангелу Меркель мовчанню. Вона визнана найвпливовішою та найбільш стриманою жінкою у світі. І чим менше буде сказано, тим більше шансів на чергову перемогу

Цього дня Ангела Меркель мала лише представляти у берлінському «Filmkunst 66» свій улюблений фільм – ендеерівську історію про кохання «Легенда про Пауля та Паулу» (Die Legende von Paul und Paula) відомого німецького кінорежисера Андреаса Дрезена. Та, крім цього, саме 12 травня була змушена розповідати про своє минуле: «Я можу покладатися лише на свою памʼять. Однак, якщо виявиться, що все виглядало дещо по-іншому, я зможу з цим жити».

І дала зрозуміти, що можливо не все відомо про її життя до падіння комунізму: «Може існують якісь речі, про котрі я ніколи не говорила».

НЕМОВЛЯТА КРЕМЛЯ

Розповідаючи про свої молоді роки в НДР, Меркель, як правило, була скупа на деталі, котрі не мають нічого спільного з політикою. Говорила про сільську атмосферу Уккермаку, району що розташований на північ від Баварії, де її виховували. Про те, що дуже тішилася, коли тітка з ФРН присилала їй джинси. Давала зрозуміти, що в НДР це були часи внутрішньої еміграції та в душі завжди пручалась, заперечуючи комунізм.

Однак версія, яка представлена в її нововиданій біографії, дещо інша.  Гюнтер Лахманн (Günther Lachmann) і Ральф Георг Ройт (Ralf Georg Reuth), автори книжки «Перше життя Ангели М.», стверджують, що Меркель замінила своє ендеерівське життя легендою. «Створила таку версію минулого, яка була б прийнятною для західних членів партії ХДС», – переконує Ройт. Правда була іншою: юна Ангела у школі була заступником голови комуністичної молодіжної організації Союзу вільної німецької молоді (FDJ), була членом товариства ендеерівсько-радянської дружби. З ентузіазмом вивчала російську мову, захоплювалася поїздкою до Ґорі – місця народження Сталіна. В університеті Лейпцига дуже зблизилася з комуністами реформаторського крила правлячої партії – Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН). У 1981 році стала секретарем з агітації та пропаганди Берлінської академії наук (коли її про це запитали у 2005-му році, затято заперечувала: «Агітація і пропаганда? Не пам’ятаю, аби  коли-небудь агітувала. Була секретарем із культури»).

Восени 1989 року виступала противницею об’єднання Німеччини. Говорила тоді: «Якщо реформуємо НДР, то, очевидно, не зробимо цього на умовах, запропонованих ФРН». Під час навчання в Лейпцигу Меркель водночас контактувала з критиками режиму. Але ці люди не хотіли демократії та капіталізму. Вони були переконаними соціалістами і лише прагнули соціалізму з людським обличчям. Про це розповів „Newsweek” співавтор біографії Меркель.

«У день, коли падав Берлінський мур, пішла, як зазвичай щотижня, з подругою до сауни. Лише наступного дня вибралася на той бік – до готелю «Кемпінського» скуштувати устриць. Ангела Меркель говорить, що НДР ніколи не була для неї вітчизною, що її нічого не поєднує з цією державою. Говорить про себе тамтешню, як про аутсайдера. Але це неправда, бо коли була заангажована до масових державних організацій і виконувала в них керівні функції  – саме тоді у ній зріли амбітні плани. А Союз вільної німецької молоді був частиною системи, а не аматорським хором. Не віриться, коли стверджує, що не пам’ятає про свою пропагандистську діяльність», – переконаний Лахманн.

Лев Роквелл, один із найвідоміших прихильників теорії змови у світі, в 2011 році писав: «Ангела Меркель була молодіжним лідером в ендеерівській комуністичній партії та інформатором таємної поліції. Не звинувачую її, але яким чином стала лідером Німеччини і наглядачем євробанкократії? Можливо, ЦРУ має її досьє і може шантажувати?». Нині «Der Spiegel» закидає Лахманну та Ройту, що істинний сенс їхньої книжки підтримує теорію змов: коли Москва зрозуміла, що дні НДР лічені, наказала агентам взяти під своє крило молоду Меркель, яка потім спокійно вичікувала роками. І лише в березні 2011 року «немовля Кремля» Меркель нарешті виконала замовлення свого справжнього  владоможця:  відмовившись від ядерної енергетики, вона назавжди узалежнила Німеччину від російських енергоносіїв.

СТРАТЕГІЯ МОВЧАННЯ

Восени 1968 року кільканадцяторічна Ангела Меркель розповідала в класі про поїздку до Чехословаччини. Вчитель був вражений, адже кілька днів перед цим до Праги увійшли радянські танки та саме слово «Чехословаччина» викликало підозру. Мала Ангела нервово щось зауважила вчительці й відтак змінила тему. Коли через роки згадала про цей випадок, то додала: «Цей важливий урок, який отримала за роки, проведені у Східній Німеччині, – навчитися сидіти нишком. Тоді це була відмінна стратегія виживання. Зрештою, здається, як і тепер».

Якщо сила Меркель має ендеерівське коріння, то саме у цьому сенсі. Владою не зобов’язана ймовірному агентурному минулому – у 2009 році розповідала, як Штазі (ендеерівський аналог КДБ – пер.) намагався її завербувати у 80-х роках минулого століття та як відмовилася (ніхто цього повідомлення не оскаржував) лише завдяки вмінню мовчати. Ангела Меркель є не лише найвпливовішою жінкою у світі. Відповідно і найбільш стриманою. Насправді  ніхто не знає, що вона замислює і що приховується за її непроникним виразом обличчя. «Її товариство дуже миле, але дуже важко щось від неї довідатися. Йохім Гаук ще до того, як він став президентом Німеччини, сказав: «Поважаю її, але не вмію її розкусити», – пише Ніколаус Бломе у біографії пані канцлера.

Меркель не терпить розмов про особисте життя. Але розуміє, що не може цілковито уникнути цієї теми. Тому завжди перед виборами «зігріває» свій імідж, обережно дозуючи відвертість. Днями під час зустрічі у Берлінському театрі ім. Максима Горського зізналася про те, що їй подобаються в чоловіках гарні очі. І що полюбляє готувати: «Коли стою біля плити, перестаю бути канцлером». У випадку пані Меркель навіть такі дрібні подробиці стають маленькими сенсаціями. Так само, як присутність поруч із нею її чоловіка, Йоахіма Зауера, під час візиту Давіда Камерона. Зауер ніколи не дає інтерв’ю, не був навіть на першій присязі пані канцлера у 2005-му році. Ніхто не знає, коли і як познайомилися. Як іронізують газети, він «невидимий, наче молекула» – професор, доктор квантової хімії.

Політика схожа на особисте життя. Меркель не говорить занадто багато, бо знає, що їй це не оплатиться. Вибори вже у вересні, але ХДС й досі не оголосив жодної виразної програми. Виборча стратегія пані канцлер зводиться до – як кепкує політолог Міхаел Шпренг – «демобілізації опозиції». У 2009-му це вдалося – зменшила  відсоток осіб, які голосують, до історичного мінімуму, завдяки чому й перемогла. Противники не брали участі в голосуванні, залишившись вдома.

«Меркель завжди чекає доти, доки не сформується думка більшості, і потім її приймає. Ніколи не займає нової позиції, щоб потім її боронити аж до кінця, якщо це могло б бути пов’язаним з чимось, не вигідним для неї», – говорить Лахманн. Бо кожна занадто смілива пропозиція означає відчуження від себе якоїсь групи виборців.

ДИЯВОЛЬСЬКИЙ ЕЛЕМЕНТ

«Меркель нічого не робить. Але саме нічого не роблячи керує країною. Не має чіткої позиції на жодну тему, але їй вдається нав’язати цю нерішучість усім німцям. У цьому всьому є якийсь диявольський елемент» – писав політичний коментатор Рейнхард Мохр. «Меркель – чемпіон вагання. Злу рису характера перетворила в форму правління», – стверджує Ніколаус Бломе.

Проте це лише частина правди. Меркель має полегшене завдання з огляду на слабкість опозиції. Пер Штайнбрюк, кандидат СДПН на посаду канцлера, колись розповів, що його улюбленою твариною є носоріг. Хоча поволі стартує, але, коли вже набере швидкості, без зусиль змітає всі перешкоди на своєму шляху. Це схоже на те, що від носорога Штайнбрюк успадкував лише неповороткість. У своїй кампанії крокує від промаху до промаху. І виглядає як карикатура лівого лідера, наприклад, коли декларує, що нізащо у світі не вип’є  пляшку Pinot Grigio менш аніж за 5 євро. Або коли виявляється, що до кінця 2009-го року заробив 1,25 мільйона євро, читаючи лекції. З них 25 тисяч євро за годинний спіч в убогому містечку Бохум Рурської області (гонорар виплачено з ледь не порожньої каси магістрату).

На додаток  Штайнбрюк немає виграшної ідеї виборчої кампанії. Намагався зосередитись, атакуючи Меркель через її помилки у боротьбі з кризою. Але це не спрацювало, бо німці бачать, що їхня країна дає собі раду значно краще, ніж решта Європи.

Відтак Меркель буде дотримуватися попередньої стратегії – жодних новаторських ризиків. Донедавна Німеччина була локомотивом Європи, в 2011 році її економічне зростання сягнуло 3,7 %, чим пані канцлер надзвичайно гордилася. На цей рік Бундесбанк прогнозує мінімальний ріст – 0,4 %, а максимум  – 0,5 %. Німеччина вже не локомотив. Реальна зарплата починає падати, зникає більше робочих місць, аніж виникає нових.

Але пані Меркель підкреслює, що з цим потрібно змиритися: «Ми не подужаємо створення нової дорогої програми пробудження економіки (так як у 2009-му році). Ціною стала б втрата народної довіри».  Прекрасно розуміє – свідчать про це соціологічні дослідження громадської думки – що може програти лише в єдиному випадку: якщо запропонує програму великих економічних змін.

Тому до вересня в ЄС нічого не відбуватиметься. Берлін тут має вирішальний голос. Німців такий маразм влаштовує, країн Півдня не дуже, бо без швидкого росту немає шансів на підйом із дна кризи. Скажімо, Іспанія потребує більшого, ніж 1,5 % річного зростання. Зрозуміло, що це не найкраща новина і для Польщі, яка пригальмовує. Без німецького локомотива важко буде прискорюватися.

Публікацію  «Newsweek.pl» переклав Володимир Олійник