Таємна армія Сороса: хто буде втілювати український план американського мільярдера?

Декілька тижнів назад відбулося трохи, на перший погляд, не дуже значних подій у житті країни, які, однак, для багатьох процесів у житті держави можуть стати ключовими. На політичному небосхилі України знову намалювався Джордж Сорос

Причому його неприхований інтерес до України позначився на самій верхівці влади. Сорос провів переговори із президентом України Петром Порошенком й мером Києва Віталієм Кличком.

 

За лаштунками революцій

Перше гучне відвідування Соросом України відбулося рівно 10 років тому – навесні 2004 року. У розпал передреволюційної ситуації Сорос зустрічався з Леонідом Кучмою. Зустріч не була приємною. “Мільярдер не приховував розчарування у зв’язку з “не дуже теплим прийомом”, що йому зробили в Україні. Він припустив, що до цього доклали руку люди з оточення Президента. Пізніше він уточнив, кого конкретно має на увазі – Віктора Медведчука” – писав тоді журнал “Кореспондент”. Сороса підозрювали у фінансуванні “помаранчевої” революції, у нього кидали пакетиками майонезу члени “братерства” всюдисущого Корчинського…

Уже через рік – в 2005-му Сорос мав бесіду з Ющенком, під час якої прямо вказав на головну українську проблему – корупцію. “Корупція – це Гідра з безліччю голів. Це таке розповсюджене явище, що дуже важко перебороти, але наш фонд вирішив зосередитися на одній конкретній сфері: утворення”, – сказав він, відзначивши, що для цього фонд буде робити все можливе для того, щоб стало ефективним впровадження незалежного тестування для прийняття студентів у виші, що значно зменшить корупцію. Надалі контакти Сороса з Ющенко не були активними: очевидно, позначилася “запопадливість” українського екс-президента в боротьбі з “Гідрою”…

Із приходом до влади Януковича структури Сороса в Україні затихли. Фонд “Відродження”, – основний форпост мільярдера-мецената в Україні, – звичайно, працював, однак контакти із владою були зведені до мінімуму. Це не означає, що їх не було. У всякому разі, голосна заява керівництва фонду, зроблена відразу після першого розгону Євромайдану, мало наступний акцент: “…ми вважаємо співробітництво з Кабінетом міністрів, президентом і його адміністрацією глибоко аморальним, а тому – неприйнятним. Всі представники міжнародного фонду “Відродження” припиняють таке співробітництво”.

Сороса за всі ці роки неодноразово обвинувачували як у фінансуванні “помаранчевої” революції, так і в негласній підтримці Майдану – 2014. Від цих обвинувачень він завжди відверто відмахувався. Хоча саме його переконанням, філософії й баченню розвитку світу “Україна Януковича” загрожувала в першу чергу. Відомі такі слова Джорджа Сороса: “У багатьох країнах світу держава так тісно пов’язане із приватним капіталом, що можна говорити про бандитський капіталізм або “злочинній державі” як про нову загрозу відкритому суспільству”.

У кожному разі, перемогу чергової демократичної революції Сорос використовував для активізації своєї діяльності. Так сталося й цього разу. Але з істотною різницею.

 

Дві ультимативних пропозиції

На зустрічі Сороса з Порошенком американський мільярдер озвучив дві цікавих ініціативи. Перша: Сорос повідомив про підготовку стратегічного плану реформ для України. Друга: він заявив, що створює стратегічну консультативну групу “для оперативного реагування на виникаючі виклики”. У перекладі на зрозумілу мову це звучить як пропозиція Сороса реалізувати його план руками його ж людей.

Як повідомляють ЗМІ, “Зі свого боку, президент України відзначив необхідність координувати зусилля заради проведення реформ і підтримав ініціативу Сороса. Також Порошенко висловив готовність спільно впровадити ефективний механізм імплементації реформ у державі”.

Не меншу готовність “спільно впроваджувати” висловив на зустрічі із Соросом і Київський міський голова. Віталій Кличко й Джордж Сорос, як повідомили в КМДА, обговорювали можливість залучення закордонних інвестицій в економіку міста. За даними прес-служби, Кличко заявив, що основне завдання столичної влади – прозорість і відкритість управлінської системи міста, щоб забезпечити інтереси інвесторів і знищити корупцію.

 

Бій за останній бастіон

Після перемоги “помаранчевої революції” риторика Сороса не була настільки категоричною. Ну, порадив боротися з “Гідрою” і показав, як це можна зробити на прикладі системи освіти. Сьогодні ж він готує для України план і формує загони своїх спеців. У принципі, активність мільярдера можна зрозуміти. Його відносини з Росією, що з 1992 року була полігоном для реалізації всіляких ініціатив і проектів, закінчилися. У всякому разі, на сучасному етапі. “Тестовий продаж” 5 мільйонів барелів зі стратегічного резерву США був ідеєю Сороса, який порадив Обамі покарати Путіна на анексію Криму.

“Самою твердою санкцією у відношенні РФ може стати продаж нафти зі стратегічного резерву США: збільшивши пропозицію на ринку, Вашингтон зможе домогтися істотного зниження цін на “чорне золото” і тим самим знизити нафтові доходи російського бюджету”, – заявив Сорос під час виступу в Берліні.

Важко уявити собі, щоб у такому положенні Сорос продовжував фінансування своїх проектів у Росії. А розуміючи, що Україна сьогодні – останній бастіон на шляху настання Путіна на мрію Сороса, його філософію “відкритого суспільства”, він буде зміцнювати цей бастіон стратегічно, фінансово, організаційно.

 

Таємний фонд Сороса

Росія, зі свого боку, не затрималася з оголошенням Соросу війни. Взяти хоча б маразматичну ідею, що вже була озвучена в Раді Федерації РФ – про створення винятково російського інтернету “Чебурашка”. При цьому ніхто, природно, не згадує про те, що всесвітня павутина, якої нині так бояться російські законодавці, прийшла в Росію винятково стараннями Сороса. Це дуже цікава історія, пікантність якої полягає в тому, що ряд стратегічних проектів Сороса не мають відносини до його головного розкрученого бренду – Фонду “Відродження”. Саме його прийнято вважати основним представництвом мільярдера в багатьох країнах миру, у тому числі – у Росії й Україні. Однак це не так. Є ще один фонд, що бере на себе самі ласі шматки програм Сороса. Це Міжнародний Науковий Фонд. І саме йому Росія зобов’язана багатьма високотехнологічними програмами. Цей фонд активно працював у Росії з 1992 по 1998 роки. За цей час гранти одержали 26 145 (!) російських учених.

Подейкують, що Сорос ставиться до об’єктів своєї добродійності як до інвестиційних проектів – він готовий вкладати гроші в розкручування машини (у цьому випадку – науки), а далі нехай машина їде сама. І вона поїхала. З інтернет-програмами в Росії Сорос почав працювати ще в 1992 році, коли кілька найбільших наукових інститутів у Москві отримали безкоштовний канал зв’язку Москва-Вашингтон. Із середини 1994 року здійснюються ще три великих проекти: 1) організація університетських центрів в 33 регіональних класичних університетах; 2) некомерційні міські мережні проекти в Москві, Новосибірську, Ярославлі й Санкт-Петербурзі; 3) створення інформаційних ресурсів і гіпертекстових серверів.

На створення університетських інтернет-центрів у Росії було виділено 100 мільйонів доларів. У результаті до липня 1998 року інтернет-центри вже були відкриті в 23 університетах. Незабаром були підключені освітні центри Барнаула, Благовєщенська, Владивостока, Волгограда, Воронежа, Єкатеринбурга, і ще близько 20 міст.

Міжнародний Науковий Фонд (МНФ) відзначився й в одному скандалі. Правда не в Росії, а в Білорусі, де Сорос так само просував інтернет-технології, у тому числі в системах мобільного зв’язку. Восени 2004 року КДБ Білорусі заарештувало й помістило в слідчий ізолятор громадянина США Іллю Мафтера.

За офіційною версією він організував “незаконне надання послуг зв’язку з використанням IP-Телефонії й наніс білоруським операторам зв’язку збиток в 100 тис. дол.”. Насправді, Мафтер, співробітник МНФ і експерт Програми розвитку ООН, керував програмами Сороса в інформаційній сфері, і доопрацювався до того, що КДБ Білорусі не погналося за новаціями й перестало “чути” ряд опозиціонерів, що перебувають на “прослушці”. Ну, так вийшло. Звісно, у КДБ вирішили, що агенти Сороса в такий спосіб підтримують білоруську опозицію. Скандал вийшов голосним, соросівський “Інститут відкритого суспільства” приклав тоді чимало дипломатичних зусиль, щоб визволити свого співробітника. Мафтера відпустили. Про подальші дії МНФ на території Білорусі нічого не відомо.

 

Люди Сороса два Майдани – закономірність чи випадковість?

А що ж Україна? На відміну від Фонду “Відродження”, що має окремі представництва в багатьох країнах, Міжнародна Науковий Фонд не мав окремих офісів – його діяльність поширювалася на Росію, Білорусь і Україну. І якщо в перших двох країнах фонд засвітився досить резонансними проектами, то про його діяльність в Україні відкриті джерела мовчать. Однак деякі непрямі ознаки вказують на те, що МНФ не обійшов Україну своїм інтересом. Правда, інтерес цей виглядає специфічно.

Почати варто з того, що згаданий вище білоруський представник МНФ американець Ілля Мафтер має в Україні племінника, якого звати Володимир Левін. І за збігом обставин, по-перше Левін займається інноваційними й інформаційними технологіями, а по-друге – засвітився в числі ініціаторів й організаторів декількох голосних опозиційних акцій.

Це той самий Левін, з ім’ям якого пов’язують “Податковий Майдан” 2010 року, що виник у результаті невдоволення підприємницького класу прийняттям Радою “кодексу Азарова-Тігіпка” – документа, що встановлював драконівські “правила гри” для підприємців. Після того, як влада проігнорувала обіг громадських організацій, малий і середній бізнес вийшов на площі в найбільших містах країни. Ще напередодні прийняття Податкового кодексу група в складі Олександра Назаренко, Володимира Левина, Володимира Старовойта й інших переконувала депутатів не приймати кодекс. Однак ті не прислухалися. У відповідь лідер руху серед підприємницьких ГО – асоціація “Укрринок” – висунула ультиматум президентові Януковичу. Результат відомий – Азаров погодився вилучити з Кодексу ряд виправлень, після чого сторони підписали світову.

А Левін тоді був вибраний головою Координаційної Ради – своєрідного представництва бізнесу в структурах виконавчої влади.

Новий майдан також не обійшовся без активної участі Левіна – він відомий як один з організаторів “Майдану без політиків”, – так званого “студентського”, – разом із Сергієм Доротичем.

Як би те не було, діяльність Левина, що сьогодні займається глобальною організацією ринків України в інтернет-торгівлі в Україні, створенням Торговельного кадастру в електронному виді,  як у дзеркалі відображає діяльність соросівського наукового фонду: багато зусиль і фінансів у розвиток технологій, не менше – в опозиційний рух. Тому цілком закономірно, що зв’язки Левіна виявляються в рядах нової влади. Наприклад, дружина “партнера” Левіна по Податковому майдану Володимира Старовойта Оксана Бурлака має спільний бізнес із одним з високопоставлених чиновників Адміністрації Президента…

Імовірно, це тільки одна ниточка, що веде до людей Сороса в Україні. Судячи з домовленостей українського президента й американського мільярдера, незабаром ми побачимо багато нових осіб, що складуть ту саму “консультативну групу”, якій Сорос довірить реалізацію свого плану для України. Якщо, звичайно, гра буде відкритою й Порошенко не повторить помилки Ющенко, що проігнорував первинну раду Сороса – боротьбу з корупцією. Натяк уже прозвучав: в опублікованій на офіційному сайті “Стратегии Международного Фонда “Возрождение” на 2014 год “боротьба з корупцією у владі через посилення тиску громадськості й сприяння антикорупційним реформам” стоїть першим пунктом.

 

За матеріалами  obozrevatel.com