Табачника ПРорвало на рідну партію. Він побачив майбутнє

«Конечно, я понимаю, что придет время – и Партия регионов тоже не будет у власти. А те, кто придут вместо нас, будут пожинать то, что сегодня посеяно. Будут получать ту же ненависть, которую испытали мы сейчас».

Ян Табачник, член Партії регіонів, провидець, акордеоніст.

Таке одкровення від одного з найвідоміших регіоналів варте десятків прогнозів політологів і сотень прокльонів від опонентів. По-перше, Табачник, усупереч партійній лінії, вважає, що ПР у владі – все-таки не назавжди. По-друге, він фактично визнав річ очевидну, але замовчувану – що нинішня влада сіє ненависть. Можливо, це розуміють й інші його однопартійці, все ж таки у Партії регіонів не всі – гопники, колишні спортсмени та водії, трапляються там і розумні люди. Проте таких відвертостей вони собі не дозволяють. Партійна дисципліна, честь мундира, страх бути «не пойнятими» керівництвом і позбутися його прихильності – ось чинники, які опечатують вуста тих, хто, незважаючи на партійну приналежність, розуміє, що відбувається.

Чому ж Табачник так безстрашно зірвав покрови? На наш погляд, це пояснюється лише тим, що Ян Петрович, як людина високодуховна і гармонійно розвинена, яка живе у світі музики та кожен день стикається із прекрасним (принаймні має уявлення, як воно виглядає і звучить), відчуває певний когнітивний дисонанс від споглядання потворності оточуючого партійного середовища та його діянь. Він не тільки усвідомлює всю суспільну небезпеку тієї бридоти, яку продукують його партайгеноссе – він внутрішньо постає проти неї. Але нічого зробити не може. Однак, як у будь-якої творчої експресивної людини, цей внутрішній протест іноді безконтрольно виривається, вивергається, виплескується назовні, змітаючи всі перепони на своєму шляху. Свідками чого ми і стали.

Звичайно, не останню роль зіграв і публічний статус Яна Петровича. Відомий акордеоніст, народний артист України, орденоносець (кавалер ордена Ярослава Мудрого й орденів «За заслуги» трьох ступенів) – ледь не єдина прикраса Партії регіонів (після Таїсії Повалій). Він може дозволити собі розкіш плюнути у святеє святих кожного свідомого регіонала, різонувши правду-матку про посіяну ненависть і неминучу поразку сіячів.

Утім, Ян Табачник усе ж таки не перший регіонал, який заговорив на такі богопротивні теми. Ще у квітні «ПіК» писав про те, як інший видатний партієць – мер Донецька і голова Донецької міської організації Партії регіонів Олександр Лукʼянченко піддав нищівній критиці генеральну лінію партії та констатував її занепад.  Фактично визнавши, що самій партії та її політиці наснився повний… ну той самий, що підкрадається непомітно. І якщо Табачник керувався емоціями, то Лукʼянченко – цифрами та фактами, котрі, в силу своєї посади, має аналізувати. Принагідно можемо згадати і Михайла Чечетова, який нещодавно вихлюпнув на публіку своє раптове прозріння.

Схоже, йдеться про новий політичний тренд – публічне визнання самими регіоналами згубності політики партії. Констатація її наявних наслідків і передчуття неминучої поразки час від часу почали лунати з вуст пеерівських віпів. До речі, треба віддати їм належне: усвідомлюючи близький капець, вони не тікають із ПР, немов пацюки, а лише відчайдушно сповіщають в ефірі про те, що «непотопельний» корабель таки йде на дно. Отже, подібні меседжі можна сприймати і як «рятуйте наші душі». Як своєрідний крок на випередження – на випадок, якщо рятувальних човнів забракне.

…Інтрига полягає лише в тому, кого ПРорве наступним. Ставимо на Єфремова.