Суддівське протистояння: без гри «за правилами» кар’єри не зробиш?
На минулому тижні найвищі суди України отримали своїх керівників
Так, на посаду голови ВСУ, яка досить довго залишалася вакантною, був призначений Андрій Солодков, що за традицією є вихідцем із Східної України, де очолював Харківський апеляційний суд і отримав від ЗМІ ярлик «соратника» Геннадія Кернеса, Михайла Добкіна та групи юристів Андрія Портнова. Наступного дня верховні судді обрали свого очільника, яким став в.о. Голови ВСУ Ярослав Романюк, завдяки чому в суддівських колах заговорили про можливе відновлення втрачених у 2010 році найвищим судом України повноважень. Чи варто на це сподіватися? Спробуємо розібратися.
Але спершу зазначимо, що саме ВСУ був, є і продовжує залишатися острівцем так би мовити суддівської демократії. Адже це – єдиний суд, в якому Голова обирається шляхом таємного голосування суддів, а не призначенням «зверху». Тому не дивно, що під час проведення судової реформи саме він активно виступив проти прийняття Закону «Про судоустрій і статус суддів», через що опинився в ситуації конфронтації із владою. Відтак заговорили про те, що в діях ВСУ виявилося багато політики. І не останню роль в цьому зіграв його тодішній очільник – суддя із політичним минулим, до того ж опозиційним, Василь Онопенко.
Щоб зламати міцний спротив верховних суддів, влада почала влаштовувати акції із достроковим звільненням Голови ВСУ, що потерпіли фіаско, тиснути на нього погрозами кримінального переслідування і, врешті решт, позбавила весь суд більшості повноважень. Пригальмувати ситуацію із відкритим протистоянням вдалося лише після закінчення у Василя Онопенка повноважень Голови. Після чого він навіть намагався знову перейти у велику політику, але не вийшло.
Разом з тим, під час виборів нового очільника ВСУ був запропонований компромісний варіант, який влаштовував як владу, так і суддів, у вигляді обрання заступника Голови цього суду та керманича РСУ старого зразка Петра Пилипчука. Але на той час йому виповнилося 64 роки, тому він міг лише рік працювати на цій високій посаді. Щоправда, майже стільки ж продовжував виконувати обов’язки Голови ВСУ уже після настання конституційного для судді віку.
ТАЄМНЕ ОБГОВОРЕННЯ
Увесь цей час тривали перемовини з приводу обрання нового кандидата на цю посаду, який би усім прийшовся до душі. Серед них опинився й колишній голова новоствореного ВССУ Леонід Фесенко, який нещодавно перейшов здійснювати правосуддя до ВСУ. Проте згодом ця пропозиція виявилася поза увагою верховних суддів і багато в чому через його передпенсійний вік. Тому на арені з’явилися нові, тобто забуті старі кандидати, в особі секретаря Судової палати з адміністративних справ Віктора Кривенка, що вже брав участь у такого роду виборах, та в.о. Голови ВСУ Ярослава Романюка.
Про висунення першого з них на засіданні Пленуму ВСУ заявив суддя адміністративної палати Олександр Терлецький, а другого – Василь Онопенко. У зв’язку з цим Ярослав Романюк, на вимогу чинного законодавства, повинен був звільнити місце головуючого, передавши ці повноваження найстаршому заступнику суду Анатолію Яремі, який продовжив проводити цей захід.
Як тільки були висунені зазначені кандидатури, секретар Пленуму ВСУ, верховний суддя Юрій Сенін виступив із пропозицією провести обговорення цього питання в закритому режимі без участі преси. Із ним погодилася переважна більшість верховних суддів – 33 проти 13ти незгодних із такою пропозицією. Отже, що та як обговорювалося за закритими дверима зали Пленуму, журналістам, на жаль, залишилося невідомим.
Після більш ніж години очікування, пресу знову запросили на засідання, на якому члени Пленуму ВСУ перейшли до таємного голосування за висунених кандидатів. До виконання такого обов’язку дуже серйозно поставилися верховні судді, про що свідчить 100% явка. Дехто навіть прийшов на милицях, хоча міг спокійно сидіти вдома на лікарняному.
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ДІЙ
Результат голосування став неочікуваним лише для Віктора Кривенка, який, судячи з виразу глибокого розчарування, що з’явився на його обличчі, до останнього сподівався на свою перемогу. Однак для багатьох журналістів його програш був очевидним ще до початку проведення виборів, адже його опонент – Ярослав Романюк хоча і є вихідцем із Західної України, проте дуже добре вміє контактувати як із представниками діючої влади, так і з самими суддями. Підтвердженням цього стало його відносно вдале головування оновленою судовою реформою РСУ, яку нещодавно очолив колись опозиційний до влади верховний суддя Василь Онопенко.
Та чи стане його робота на посаді Голови ВСУ корисною для цього суду? Більшість експертів з суддівських кадрів стверджує, що так. Адже вже після проголошення результатів новообраний Голова Ярослав Романюк із впевненістю заявив, що виборюватиме повернення ВСУ втрачених у ході судової реформи повноважень.
Щоправда, у цій ситуації незрозумілим залишається те, чому під час обрання його в 2010 році на доленосному З’їзді суддів головою реформованої РСУ він вирішив продовжувати курс влади на тотальне переформатування судової системи? Можливо, тому, що розумів: без гри за новими правилами не буде нових кар’єрних звершень. Сподіваємося, що за останні три роки не лише Ярославу Романюку, але й багатьом його колегам довелося серйозно переосмислити свої попередні кроки.
Олександра ТИМОЩУК
Юридичний Вісник України
