Суд над Слюсарчуком: з’явилися небажані свідки та документи

Розповідаючи про судове засідання, мас-медіа із водою вихлюпнули дитину

Ми вже писали про те, що чим далі рухається справа Андрія Слюсарчука, тим більше виникає питань без відповідей.

Яскравим доказом цього є судове засідання, яке пройшло в Сихівському суді Львова 26 вересня та на якому вперше був присутній «ПіК». Раніше адвокати Слюсарчука неодноразово звертали нашу увагу на те, що процес висвітлюється тенденційно. На попередніх засіданнях ми не були, тому спеціально взяли паузу, щоб перевірити ці твердження. Іншими словами – подивитися, як напишуть про цю подію інші ЗМІ. А подивившись, переконалися, що адвокати таки мали рацію. Процес над Слюсарчуком справді висвітлюється у пресі надто дозовано й однобоко. Що породжує певні запитання…

Отже. ЗМІ повідомили, що на цьому засіданні були допитані двоє свідків: головний нейрохірург України та колишній міністр охорони здоров’я Микола Поліщук – у режимі відеоконференції та Олег Ворошиловський, який у період апогею скандалу був головою комісії з розслідування справи Слюсарчука, створеної при Міністерстві освіти і науки. При цьому ЗМІ нічого не сказали про інших свідків, які виступали у цій справі 26 вересня. До них ми повернемося пізніше. А зараз спробуємо проаналізувати, як були подані свідчення цих двох людей.

Деталі, які «не помітили» ЗМІ

Якщо вірити періодиці, промова Поліщука звелася до наступного: Слюсарчук – це шарлатан, який нічого не розуміє в медицині, тож  його не можна допускати до хворих на гарматний постріл. При цьому Поліщук визнав надзвичайні здібності підсудного до запам’ятовування та гіпнозу. Але основні меседжі були такі: не може, не вміє, освіти не має. Однак ніхто не сказав про те, що шановний професор нічим не підтвердив свої умовиводи. Зокрема, він стверджував, що свого часу дзвонив московським колегам, відомим нейрохірургам, і питав, чи знають вони Слюсарчука. І всі його знайомі заявили, що ніколи про такого не чули. Коли ж адвокат попросив його назвати цих світил медицини, Поліщук відмовився, сказавши, що не пам’ятає.

На цьому проблеми з пам’яттю у Миколи Єфремовича не закінчилися. Зокрема, професор стверджував, що йому відомі випадки, коли Слюсарчука виганяли з ганьбою із районних і міських клінік, але на питання адвоката, із яких саме та з яких джерел йому відомо про такі факти, знову-таки відповісти не зміг. ЗМІ про це змовчали. Можливо, не надали значення. А може, просто пожаліли забудькуватого старого.

При цьому (це вже наше особисте враження) суд дуже доброзичливо заслуховував саме цього свідка. Чого не скажеш про іншого – Олега Ворошиловського. А видання, що висвітлювали засідання, по суті, обмежилися коментарем прокурора, який заявив, що Ворошиловський «мече ікру», намагаючись відмазати себе та свого колишнього шефа Табачника. Між тим «ікрометальник», який працював у МОН із управсправами й особисто займався розслідуванням щодо Слюсарчука, розповів багато цікавого. І показав «нариті» ним документи, яких у матеріалах справи немає. Зокрема, свідчення директора Козятинського ПТУ про те, що Слюсарчук ніколи там не навчався – всупереч версії слідства. А також досить дивні відписки із Міністерства освіти та Вищої атестаційної комісії РФ – стосовно того, що відповіді на запит вони надати не можуть у зв’язку з реорганізацією.

Олег Ворошиловський розповів, що особисто розмовляв із проректором Московського медичного університету ім. М. І. Пирогова, який телефоном підтвердив, що Слюсарчук у них таки навчався та відповідні документи будуть направлені в МОН. Однак офіційна відповідь, отримана міністерством, чомусь була діаметрально протилежною. У зв’язку з цим свідок зауважив, що в нього у процесі збирання документів склалося враження, що до якогось моменту Москва завжди підтверджувала освіту Слюсарчука, але різко перестала це робити після того, як навколо професора почалася істерія. Про це свідчить і наявність документів із архіву Кабміна, чиї спеціалісти теж свого часу перевіряли Андрія Тихоновича. Тодішні відповіді з Москви містили дані про те, що він справді навчався у медичному вузі та захищав докторську дисертацію за закритою (таємною) темою.

Є ще одна дивна деталь, на яку ніхто з журналістів не звернув уваги. За словами Ворошиловського, коли він запросив справу Слюсарчука із Вищої атестаційної комісії України, йому дали довідку про те, що… справа була помилково знищена під час планового знищення прострочених документів.

Найдивнішим виглядає те, що зібрані Ворошиловським документи суд до розгляду не прийняв – жодного. Незважаючи на наполягання адвокатів. Прокурор заявив відповідний протест, сказавши, що ці «папірці» неправильно оформлені, бо на них немає підпису. Ворошиловський зі свого боку зауважив, що саме у такому вигляді документи зберігаються в архівах і можна затребувати відповідні оригінали в МОН, на що суд ніяк не відреагував. Цих деталей (на наш погляд, важливих) жодне видання не повідомило.

Свідки, про яких «забули»

Ну а зараз переходимо до найцікавішого. До свідків, про яких ЗМІ не згадали зовсім. Тобто жодним рядком. Один із них – досить відомий нейрохірург, завідувач відділенням лікарні швидкої допомоги Олексій Ісаєнко, інтерв’ю з яким «ПіК» уже друкував.

Важливий нюанс: під час допиту адвокат Андрій Денисенко спитав Миколу Поліщука, чи знає він Ісаєнка і як до нього ставиться. Микола Єфремович відповів, що вважає цього лікаря висококваліфікованим нейрохірургом і людиною, на яку можна покластися.

Так от. Олексій Ісаєнко, якого так високо цінує колишній міністр охорони здоров’я, сказав суду, що на відміну від Поліщука вважає Андрія Слюсарчука освіченим лікарем, хірургом і видатним ученим, який має енциклопедичні знання. Розповів, що неодноразово проводив операції разом із Слюсарчуком, при цьому останній проявляв креативне медичне мислення. Заявив, що його дружина, яка закінчила медуніверситет імені М. І. Пирогова на рік пізніше підсудного, пам’ятає його. І, нарешті, повідомив, що разом із Андрієм Тихоновичем брав участь у різних медичних симпозіумах. На одному з них, у Новосибірську, відомий російський академік Гусєв представив колегам Слюсарчука як свого кращого учня та подарував йому свою книгу з дарчим підписом. (Книга була суду продемонстрована).

Після цього відбулася дуже цікава річ. Адвокати заявили клопотання допитати Ісаєнка не в якості свідка, а як спеціаліста в області нейрохірургії. Бо в експертизах, якими володіє слідство, на думку захисту, є низка спірних моментів. (Нагадаємо, що Слюсарчук звинувачується по п’яти епізодах у тому, що він своїми діями спричинив смерть пацієнтів). Адвокати піддають науковість і незаангажованість цих експертиз певним сумнівам, тому і звернулися до суду з проханням дозволити Ісаєнку прокоментувати деякі нейрохірургічні аспекти.

І в цей момент у прокурора трапилося щось на кшталт істерики. Він заявив судді, що наполягає на тому, щоб цей свідок не був допитаний як спеціаліст, тому що він нібито перебуває в дружніх стосунках із Слюсарчуком. У відповідь на ці слова в залі роздався гомеричний регіт – настільки явним було небажання прокурора, щоб хтось сторонній торкався експертиз – цього, за словами адвокатів, останнього бастіону звинувачення. Адвокат Тарас Яцуляк заявив суду, що він абсолютно чітко розуміє, що завданням прокурора є не встановлення істини, а «знищення» підсудного. Але головуючий усе одно відмовив у задоволенні клопотання.

Далі було ще цікавіше. Свідок, який приїхав до Львова із Москви, – Богдан Мельник (про якого ЗМІ теж не згадали жодним словом) заявив суду, що він знайомий зі Слюсарчуком із 2000 року (коли той ще працював у Москві). Що він особисто два рази привозив Слюсарчука на зустрічі випускників медуніверситету ім. М. І. Пирогова, що знає кількох його однокурсників і переписується з ними у соцмережах (у цей момент Слюсарчук вигукнув: «Не називайте цих людей! Їх залякають, і вони нічого не скажуть!»). І що він за проханням професора купував у Росії деякі препарати, які потім передавав в Україну. Нагадаємо, що у справі фігурує епізод, за яким Слюсарчука звинувачують у тому, що він за завищеними цінами продавав хворим невідомі ліки. Як виявилося, вартість цих препаратів справді захмарна – від 9 до 14 тисяч доларів. Свідок підтвердив, що купував їх у Москві саме за цією ціною – в нього збереглися чеки та накладні.

Також московський гість повідомив, що після арешту Слюсарчука з власної ініціативи звернувся до архіву медуніверситету, аби знайти там документи, що стосуються підсудного. А коли йому відмовили, знайшов колишнього архіваріуса – жінку, яку нібито звільнили за те, що вона видала «Доктору Пі» підробну копію диплома. Насправді виявилося, що ніхто нікого не звільняв, просто жінка пішла на пенсію. Але розмовляти з Мельником вона не захотіла, натякнувши, що до цієї справи причетне ФСБ, тому краще триматися від неї подалі.

Окрім того, Мельник розповів, що був присутнім при одній цікавій зустрічі Слюсарчука у відділі закритої інформації російської ВАК. У ході розмови чоловік по імені Фелікс (можливо, йдеться про тодішнього керівника ВАК РФ Фелікса Шамхалова) вмовляв професора залишитися в Росії, обіцяючи йому працевлаштування. Слюсарчук відмовився. Після того як його арештували в Україні, Мельник зустрічався із загадковим Феліксом, просив допомогти. Але отримав відповідь, що професор сам в усьому винен. Йому пропонували, він не погодився, тож хай тепер самотужки розгрібає те, в чому опинився.

(Ексклюзивне інтерв’ю з Богданом Мельником ми опублікуємо найближчим часом).

Ще раз хочемо наголосити: в інформаційних повідомленнях про судове засідання 26 вересня не промайнуло жодної згадки про цих двох свідків. Їх просто немає, так само як і їхніх показів. Щез Єршалаїм, ніби і не було ніколи. У нас чисто професійне запитання до колег: чому жодного слова не сказано про свідчення, що кардинально змінюють сталу картинку, яка нав’язується суспільству? Хто вирішує, що треба знати читачам, а без чого вони обійдуться? Чому інформація подається настільки упереджено? Питання, звичайно, риторичні. Зрозуміло, що за власною ініціативою цього ніхто не робить, бо святий обов’язок журналіста – всебічне висвітлення будь-якої події. Виходить, замовлення? Не обов’язково. Просто вказівка від керівництва не писати зайвого. Таке буває. На жаль, звичний стан речей у вітчизняній пресі. Але тоді не треба триндіти про свободу і незаангажованість. Бо надто вже цинічно це виглядає.

А для тих, хто захоче звинуватити в заангажованості нас, повідомляємо: у розпорядженні «ПіКу» є записи УСІХ свідків, які виступали в Сихівському суді 26 вересня. Тож кожен бажаючий може звернутися до редакції, прослухати їх і порівняти з протоколом суду.

Далі буде…  Продовження.

Ігор Юрченко,

Наталія Тимошенко