Стримування Москви: історія повторюється
На тлі загрози ескалації російської агресії проти України НАТО розробляє стратегію проактивного стримування Кремля.
У Москві чомусь на це страшенно ображаються, мовляв, що це за русофобія. Ніколи такого не було і раптом якесь «стримування»… За що нас стримувати? Що ж на це можна відповісти? Нащадкам Сталіна треба підучити історію,бо у стримуванні Москви немає нічого нового, і навіть самому терміну вже майже 75 років.
Після закінчення Другої світової війни Сталін почав насаджувати комуністичні режими в Європі. Там СРСР зокрема підтримував комуністів у Франції та Італії, які увійшли до урядів цих країн. Порушуючи Ялтинські угоди 1945 року, Кремль почав нав’язувати тоталітарні режими радянського зразка так званим «країнам народної демократії» в радянській зоні впливу, зокрема Польщі, Румунії та Болгарії.
Західні країни висловлювали «глибоке занепокоєння», заявляли «рішучі протести» радянській експансії. Та совіти відмахувалися від них, наче від мух, і у березні 1946 р. грецькі комуністи, підбурювані Сталіним, бойкотували вибори до парламенту та розв’язали в цій країні громадянську війну — перший великий збройний конфлікт в Європі після закінчення Другої світової війни. СРСР допомагав комуністичним повстанцям зброєю, логістикою та інструкторами. До цього були також залучені комуністичні режими Болгарії, Югославії, Албанії та навіть Польщі. Відтак, громадянська війна в Греції стала спільним збройним викликом комуністичних режимів демократичній Європі.
Усвідомлюючи небезпеку, США 12 березня 1947 р. виголосили так звану «Доктрину Трумена». Це була стратегія, спрямована на стримування експансії Москви та комуністичних режимів, здійснення тиску на СРСР та його сателітів. Вона започаткувала надання військової та фінансової допомоги іншим країнам, що супроводжувалося створенням мережі військових баз на їхніх територіях. У своєму зверненні до Конгресу Президент Трумен зокрема зазначив:
«Одна з головних цілей зовнішньої політики Сполучених Штатів — створення необхідних умов, за яких ми та інші народи світу зможемо захистити спосіб життя людей, вільний від будь-якого примусу… Зникнення Греції як незалежної держави зробило б великий вплив на вільні країни Європи, що відновлюються після війни. Це буде справжньою трагедією, якщо ці країни, які так довго боролися за свою свободу, втратили б її. Крах вільних установ і втрата незалежності були б катастрофою не лише для них, але і для всього світу. Якщо ми не зможемо допомогти Греції та Туреччині в цей фатальний час, то це матиме далекосяжні наслідки як для Заходу, так і для Сходу».
Якщо в цій цитаті «Грецію» замінити на «Україну», то можна подумати, що вона сказана не 75 років тому Труменом, а позавчора Байденом. Сутність московського режиму не змінюється з назвою країни чи з прізвищем правителя в Кремлі. Не здатні облаштувати те, що мають, московити весь час зазіхають на чуже. А пропагандисти Кремля ніяк не второпають, що тепер, як і раніше, стримувати Москву треба саме через її невиправну звичку посягати на добро та свободу сусідів.
P.S. Московитам варто збагнути, що стратегія стримування — це ще «квіточки». Після того, як СРСР разом з китайцями роздмухав війну в Кореї, «Доктрину Трумена» в 1952 р. змінила «Доктрина Даллеса», тобто «стримування комунізму» змінили на його «відкидання». Принагідно, колективний захід може й Даллеса згадати, і з кишені старого френча витягти доктрину Ейзенхауера про готовність «захищати територіальну цілісність та політичну незалежність країн, що потребують допомоги проти військової агресії будь-якої нації, контрольованої міжнародним комунізмом».
Олександр МАЦУКА, дипломат, екс співробітник Секретаріату ООН, керівник підрозділу Східної Європи у Політдепартаменті ООН у 2003 — 2009 р.р., директор Секретаріату Ради Безпеки ООН у 2012 — 2016 р.р.
